Рішення № 114479442, 18.10.2023, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1391/23

Номер провадження 2/541/492/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 жовтня 2023 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючогосудді Дністрян О.М.,

при секретарі Докуніній А.С.,

за участю позивача та його представника адвоката Сидоренка Ю.В., відповідачки та її представника адвоката Яресько Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування заборгованості за аліментами, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа: Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування заборгованості по аліментах. Свій позов мотивував тим, що з 17 грудня 2003 року по 15 грудня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 . З квітня 2014 року вони спільно не проживали, шлюб між ними було розірвано. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 травня 2014 року у справі № 541/899/14-ц (провадження № 2/541/466/2014) з нього стягнуто на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 30% від прожиткового мінімуму на кожну дитину. На підставі вказаного рішення, Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 26.05.2023 було видано виконавчий лист у справі №541/899/14-ц (провадження №2/541/466/2014) на виконання якого Миргородським міськрайонним відділом ДВС ГТУЮ у Полтавській області було відкрите виконавче провадження № 43807342. З нього стягувались аліменти відповідно до рішення суду до травня 2015 року включно, коли він з відповідачем ОСОБА_4 примирились і знову стали проживати спільно, однією сім`єю, в будинку по АДРЕСА_1 . Він добровільно ніс витрати по утриманню дітей як в натуральній, так і в грошовій формі, в зв`язку з чим відповідач написала письмову заяву до виконавчої служби про повернення виконавчого листа без виконання і 27.05.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.1. ч.1. ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». На той час заборгованості зі сплати аліментів у нього не було. Вони продовжували жити однією сім`єю, він утримував родину, в тому числі і неповнолітніх дітей та намагався створити їм умови життя, достатні для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. В кінці лютого 2022 року відповідач разом з дітьми знову пішла від нього без пояснення причини та стала проживати окремо, а потім він отримав постанову старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) від 12.04.2023 про відкриття виконавчого провадження

№ 68789222 за заявою ОСОБА_4 про примусове виконання виконавчого листа № 2/541/466/2014 від 26.05.2014. З того часу він почав сплачувати аліменти у розмірі, який був повідомлений державним виконавцем, але через декілька місяців дізнався, що за ним рахується заборгованість зі сплати аліментів в сумі близько 200 тис. грн., яка виникла через те, що ОСОБА_4 написала заяву про стягнення з нього аліментів з червня 2015 року, тобто за той період, коли я добровільно надавав кошти на утримання дітей. Станом на 01.04.2023 року заборгованість зі сплати аліментів складає 202844,67 гри., при цьому, згідно з вказаним розрахунком, заборгованість за період з червня 2015 року по квітень 2022 року (час відкриття виконавчого провадження) включно становила 205744,67 грн. Вважає, що заборгованість зі сплати аліментів за період з червня 2015 року по квітень 2022 року нарахована йому безпідставно, оскільки відповідачка з дітьми проживали разом з ним та перебували діти на його утриманні з червня 2015 року по лютий 2022 року включно. Просив скасувати розмір заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні № 68789222 за виконавчим листом № 2/541/466/2014, виданим Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 26.05.2014 р., про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 30% від прожиткового мінімуму на кожну дитину, за період з червня 2015 року по лютий 2022 року включно в сумі 196764,67 грн., а також стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2023 року підготовче провадження у справі булозакрити, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідачкою подано відзив на позову заяву, в якому зазначила, що перебувала у шлюбі із відповідачем із 2003 року по 2014 рік, мають двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення в 2014 році, враховуючи неможливість проживати із позивачем, вона з дітьми залишила їх спільний будинок і проживала окремо, винаймаючи житло, працювала на двох роботах, бо не вистачало коштів. Колишній чоловік сплачував копійчані аліменти і під важким примусом. В 2015 році вона повернулась в будинок по АДРЕСА_1 , частина якого належить їй, бо не мала можливості знімати житло. Але позивач погодився на їх спільне - комунальне проживання, що він не буде створювати конфліктів, за умови що вона забере аліменти, тому вона була змушена погодитись. Але в цей час перебування її і дітей в належному їй будинку, позивач не працював, аліменти і будь які кошти на дітей не платив, і жодного фінансового утримання дітям не надавав. Вже в 2022 році знову виник конфлікт і вона переїхала проживати із дітьми до своїх родичів де і проживає по теперішній час АДРЕСА_2 . Позивач взагалі ніякої участі у вихованні дітей не приймає. Зараз позивач сплачує аліменти на утримання двох дітей по 3 тисячі гривень на місць, про стягнення аліментів знав ще з 2014 року , але саме почав згадувати про них лише після накладення арешту на його автомобіль, саме ці підстави слугували зверненню до суду з цим позовом, бо він весь час намагається як найменше сплачувати аліменти, це було єдиною умовою їх комунального проживання в будинку, якщо вона із дітьми буде мешкати в одному будинку, він не буде їх виганяти лишe на умовах припинення стягнення аліментів, а не на умовах добровільного фінансування дітей і участі у їх житті. В 2015 році вона мала двох маленьких дітей, і повністю, лише за підтримки її батьків, їх забезпечувала. Жодного фінансування з боку позивача не було, і саме робить все щоб дітям ні копійки не сплачувати, вишукує найменший заробіток і платить стільки коштів, щоб його тільки не «посадили» і не копійкою більше, найменший розмір аліментів. Тому цей позов викликаний лише жадібністю позивача, і його повним нехтуванням інтересів дітей, так він себе поводив все життя. Вважає, що позивач не надав підтвердження тих обставин, що проживаючи в належному їй будинку, вона проживала однією сім`єю із позивачем і що вона і діти в період з 2015 року по 2022 рік перебували на його фінансовому утриманні. Просила відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Сидоренко Ю.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові. Також позивач зазначив, що в

травні 2015 року вони з відповідачкою примирились і почали проживати однією сім`єю, разом з дітьми, по лютий 2022 року. Вели спільне господарство, працював і він, і відповідачка, він вирощував власну сільськогосподарську продукцію, робив ремонт, в 2021 році купив машину за сім тисяч доларів, мав дохід 10-15 тисяч гривень в місяць. Він ніс витрати на утримання дітей, сплачував сину за гуртожиток, одежу, купував ноутбук, купував дружині і дочці телефон, їздили разом відпочивати. Крім того, представник позивача зазначив, що з травня 2015р. по лютий 2022р. сторони проживали разом як сім`я, позивач ніс витрати на утримання дітей, що підтверджуються свідки, чеки на такі витрати не зберігав. В них був спільний бюджет, спільне господарство. Просив скасувати розмір заборгованості в сумі 96764,67 грн.

Відповідачка та її представник адвокат Яресько Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що після розлучення в 2014 році відповідачка пішла з дітьми на квартиру, де прожила рік. Але в 2015 році вона повернулась з дітьми жити в спільний з позивачем будинок, але позивач поставив умови, щоб вона забрала виконавчий лист по стягненню з нього аліментів. Вони жили як в комунальному житлі, вона жила з дітьми в одній кімнаті, а відповідач окремо в іншій. Позивач купив собі машину, їздив відпочивати. В 2022 році спільне проживання стало неможливе і відповідачка з дітьми пішла жити до родичів. З 2015 року відповідачка отримувала допомогу як малозабезпечена родина 4000 грн., продуктами харчування забезпечували її батьки, також з 2016 року отримувала стипендію, з 2020 року працює офіційно. В період з 2015-2022 року вона утримувала дітей сама, з позивачем харчувалися окремо, позивач дітям нічого не купував, за навчання та гуртожиток сина не платив, телефонів їм не купував, ноутбук сину купили її батьки. Саме за умовою позивача вона забрала виконавчий лист на стягнення аліментів, щоб він дав можливість проживати їй з дітьми в цьому будинку. Наголошує, що в 2015 році повернулась жити не до чоловіка, а в їх з ним спільний будинок, бо не мала матеріальної змоги орендувати надалі житло. Позивач на утримання дітей ніяких витрат не ніс, спільного господарства вони не вели. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що позивач це брат її чоловіка. Зазначила, що позивач та відповідачка проживали разом з моменту одруження та до 2022 року в АДРЕСА_1 . Вона спілкувалася з ними, заїжджали в гості, була в них в будинку, в них все було спільно, жили спільно, тримали господарство та грядку.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомив, що позивач є його рідним братом. Брат з відповідачкою жили разом, потім була заява на розлучення. В 2015 році вони жили разом, обоє заробляли, їм допомагали батьки, жили нормально, виховували дітей. З 2015 по 2022р. він з ними спілкувався, разом працювали, садили одні одному грядки, приїжджали до них. Він був в них в будинку, вони жили в одній кімнаті, у дітей були свої кімнати, конфліктів в них не було. При ньому в позивача з відповідачкою було все разом, він допомагав їм з будівництвом, будували гараж та до будинку кімнату. Він кожен день до них приїжджав і вони в нього ночували також. Зі слів брата, вони разом їздили на ярмарку в м. Лубни, купували дітям одяг. Брат купив машину. З 2015 по 2022р. брат з дружиною жили сім`єю, приїздили до батьків, брат тримав господарство.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що позивача і відповідачку знає років 20, вони проживали сім`єю. Знає, що вони розлучались, приблизно рік-півтора разом не жили, потім знов почали жити разом. Зазначив, що у нього з позивачем та відповідачкою дружні відносини, дружать сім`ями, бачились кожного дня. З 2015 року вони жили як одна сім`я, з ними разом святкували свята. Був у них вдома, у дітей окрема кімната, диван був один на двох, також тримали господарство. Разом з ними їздили на природу, ярмарок. Не знає, за які кошти вони жили.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що позивач є його сусідом. З 2015р. позивач та відповідачка жили разом по АДРЕСА_1 . В будинку у них він не був, бачив, що вони вдвох займались господарством. Періодично відповідачка уходила, а потім поверталась. З 2022 року відповідачку там не бачив. Діти до позивача добре відносились, він їх утримував. Не бачив, щоб позивач давав гроші дітям.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що є кумом позивача та відповідачки, останні з 2015 р. по 2022р. жили разом однією сім`єю по АДРЕСА_1 . Він з ними спілкувався кожен тиждень, був у них в гостях, вони були як одна сім`я, саджали грядку,

вирощували живність, все було спільно. Вони спільно купили машину, ремонтували паркан, купували телефони. Він був у них вдома, у дітей окрема кімната. Були разом на ярмарку, купляли дітям одяг до першого вересня. Хто платив, він не знає. Знає, що вони розлучались на рік, потім знов жили разом з 2015 року як одна сім`я. Він був свідком покупки їх машини, купували за кошти позивача.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що є кумом позивача та його другом, відповідачку знає як дружину ОСОБА_13 . Знає його з 2003 року. Перший раз позивач та відповідачка розлучились десь років 8-9 тому. Взагалі вони разом проживали по АДРЕСА_1 , до початку війни. Він дуже часто був у них вдома, разі 15 на місяць. Вони проживали як одна сім`я. Він з ними і вечеряв, і відпочивали разом, і вони приїжджали до них у гості, разом їздили на річку. ОСОБА_14 завжди старався, купував гостинці та продукти. ОСОБА_15 готувала і для ОСОБА_16 , і для дітей. Вони тримали господарство, город, їм допомагали батьки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що відповідачка є її подругою. Знає, що позивач та відповідачка розлучились в 2014 році, відповідачка пішла від чоловіка та винаймала житло. В 2015 році через фінансові труднощі відповідачка повернулась в будинок по АДРЕСА_1 , але з колишнім чоловіком жили не сім`єю, відповідачка жила в одній кімнаті з дітьми. Як подружжя вони відносини не поновлювали, у ОСОБА_16 постійно були інші жінки. Вона не бачила, щоб він щось купував, їм допомагала бабуся. Зазначила, що з відповідачкою працювали разом в ПП «Давіс», її скоротили в 2013-2014р. та ОСОБА_15 поступила на навчання, двічі навчалася. Приходила в гості до відповідачка десь раз на місяць, по телефону спілкувалися кожен день. У них не було господарства, на городі працювала виключно відповідачка. ОСОБА_14 дуже часто приходив напідпитку, і були дуже часто сварки. Леся і діти ночували в неї не один раз, декілька разів вона була присутньою при їх скандалах. ОСОБА_14 кричав, що все його, діти не такі і все не таке. В 2014 році вони розлучились через те, що ОСОБА_14 її побив.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_18 пояснив, що відповідачка племінниця його дружини. Знає, що позивач та відповідачка жили разом, потім ОСОБА_14 її побив, вони розлучились в 2014 році, та з`ясувалось, що він її бив не один раз. Після розлучення ОСОБА_15 жила на квартирі, вони з дружиною їм допомагали. Через фінансові труднощі ОСОБА_15 з дітьми повернулась в спільний з позивачем будинок, вони її відмовляли. ОСОБА_19 допомагала бабуся, передавала харчі. ОСОБА_14 зловживав алкогольними напоями. Батько ОСОБА_19 казав, що треба їм допомагати, бо позивач не дає грошей.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що позивач та відповідачка є його батьками. В 2014 році батьки розлучилися, у них були сварки через п`янство батька, він також ще гуляв. Коли пішли від батька, знімали квартиру, їм допомагали бабуся та дідусь, батько ними не цікавився. В 2015 році вони повернулись в будинок до батька, там дві спальні, батько жив в залі, а вони з мамою та сестрою в іншій кімнаті. З 2015р. по 2022 р. вони жили в тому будинку, між батьками все було окремо. Батько з братами, друзями пиячив, не приносив коштів мамі, не приносив продукти. Бабуся передавала птицю, город мамі допомагали саджати він і сестра. Також вони їздили в с. Зуївці допомагати бабусі та дідусю. Вони харчувались від батька окремо, батько їм речей не купував, речі купувала мама і бабуся, вони до батька навіть не підходили, боялися його. Батько не купував ні одежу, ні телефони, ні велосипед.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила, що відповідачка є її донькою. ОСОБА_14 завжди зловживав алкогольними напоями, дочка з ним розлучилася в 2014 році, оскільки він їй зраджував, потім почалися сварки та бійки. Вони з дітьми забрали доньку до себе, потім шукали їм квартиру в м. Миргороді, оскільки тут діти навчалися. Вона допомагали доньці та онукам, купували їм одяг, давали продукти. Коли донька вирішила повернутись в спільний з позивачем будинок, вони її відмовляли, відновлювати з ним стосунки вона не збиралася. Донька з онуками майже повністю були на їх забезпеченні. Донька жила в тому будинку з 2015р. по 2022 р., донька з дітьми жили в одній кімнаті. В будинку донька з ОСОБА_21 ніколи сама не залишалась, завжди був хтось з дітей.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідачку та її представника, свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.12,13,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням

особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті матеріали, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім повідомлення, встановлених ст.82 цього Кодексу. Обставини, встановлені судом у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доведені при розгляді іншої справи, в якій беруть участь самі особи або особи, щодо яких встановлено ці ресурси. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу в межах заявлених вимог і на підставі сторінок доказів, та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази наданими сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може обґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що сторони є батьками дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 травня 2014 року, яке набрало законної сили 26 травня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітків (доходів), але не менше 30% від прожиткового мінімуму на кожну дитину.

За заявою ОСОБА_4 державним виконавцем Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 12.04.2022р. було відкрито виконавче провадження ВП № 68789222 з виконання зазначеного вище рішення суду (а.с.9).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від19.04.2023р., складеного старшим державним виконавцем Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Л.Горбань, згідно виконавчого листа №2/541/466/2014 виданого 26.05.2014р. Миргородським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на кожну дитину, заборгованість станом на 01.04.2023р. складає 202844,67 грн. (а.с.10).

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 141 СК України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 ст.182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір

аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

У відповідності до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно ч.2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Викладене повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові №343/860/17 від 21.11.2018 року та №344/12158/16-ц від 01.08.2018 року.

У справі, яка розглядається, позивач посилався як на обставину, яка має істотне значення для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, на те, що він в період з червня 2015р. по лютий 2022р. включно матеріально утримував сина ОСОБА_22 та доньку ОСОБА_23 , оскільки проживали разом з відповідачкою та дітьми, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилався на покази свідків. Проте з пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні, судом не встановлено підтверджень, що позивач дійсно утримував дітей в період з червня 2015р. по лютий 2022р., надавав їм кошти, сплачував навчання, забезпечував одягом, та ніс інші витрати на потреби дітей.

Інших доказів на підтвердження таких обставин позивачем не надано.

При цьому суд приймає до уваги надані сторонами довідки про їх доходи, відповідно до яких встановлено, що як позивач, так і відповідач періодично отримували доходи в спірний період.

Крім того, судом враховано, що згідно ст. 141 СК України, як мати, так і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Таким чином, посилання позивача на те, що він в зазначений період матеріально утримував дітей, то таке з його боку не доведено належними та допустимими доказами, що в даному випадку, є його процесуальним обов`язком.

Крім того, слід зазначити, що охоронні правовідносини, які виникли між сторонами по справі, не звільняють платника аліментів від виконання рішення суду про стягнення аліментів навіть під час його проживання разом з одержувачем аліментів.

Більш того, згідно приписів статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину. Відтак, посилання позивача, що він здійснював матеріальні витрати на дітей в спірний період, лише вказують на те, що він дотримувався вимог передбачених ст. 180 СК України. Разом з тим, доказів про те, що у спірний період ОСОБА_3 добровільно виконував рішення суду, з його боку суду не надано.

Інших істотних обставин для звільнення від заборгованості позивач не зазначав.

Оскільки стороноюпозивача недоведено тане наданоналежних тадопустимих доказів,що післяухвалення судовогорішення від05травня 2014року простягнення знього аліментівна утриманнідітей,в періодз червня2015р.по лютий2022р.він добровільновиконував такерішення ненадано,суд дійшоввисновку провідсутність підставдля задоволення позовних вимог у повному обсязі, в зв`язку з їх недоведеністю.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. 180-182, 197 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10,76, 206, 263-265 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

В задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проскасування розмірузаборгованості зааліментами наутримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,за періодз червня2015року полютий 2022року включнов сумі196764,67грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2023 року.

Суддя: О. М. Дністрян