Рішення № 114425576, 19.10.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 жовтня 2023 р. Справа № 120/3313/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Левчук В.О.

представника позивача: Томляк Т.С.

представника відповідача: Паничука Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі

за позовом: ОСОБА_1

до: Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В суд звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі №120/3313/22 за нововиявленими обставинами, в якій просить задовольнити заяву та прийняти за результатами її розгляду рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заяви позивач вказує, що підставою для перегляду рішення суду у даній справі є відсутність необхідності досліджувати обставини того, що дійсно бажана земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га щодо якого існували обмеження, визнані судовим рішенням у справі №128/2833/17, адже станом на дату вирішення даної справи, таких обмежень не було.

Ухвалою від 05.10.2023 відкрито провадження за нововиявленими обставинами та призначено судове засідання на 19.10.2023 року о 11:00 год.

13.10.2023 представник Агрономічної сільської ради подав до суду заперечення на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в якому просив у задоволенні заяви відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що момент прийняття оскаржуваного рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проектної документації, в провадженні Сьомого апеляційного адміністративного суду знаходилась справа №128/2833/17. В межах зазначеного провадження було винесено ухвалу від 03.04.2018 року про заборону Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель, які включені в межі населеного пункту Агрономічної сільської ради. В число оспорюваних земель увійшла земельна ділянка з проектом землеустрою щодо відведення якої звернувся позивач.

Затвердження проекту землеустрою щодо відведення бажаної позивачем земельної ділянки у власність було б прямим порушенням принципу обов`язковості судових рішень.

Крім того, зазначив, що постанова Сьомого апеляційного адмнстративного уду від 22.12.2021 у справі №128/28/22/17 набрала законної сили вже після прийняття рішення Агрономічної сільської ради 14 сесії 8 скликання №941, та не може розглядатися як нововиявлена обставина.

Представник позивача у судовому засідання просила заяву задовольнити та прийняти за результатами її розгляду нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Представник відповідача заперечив проти заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як уже встановлено судом, Агрономічна сільська рада на 14 сесії 8 скликання, рішенням від 22.09.2021 за №941 відмовила позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з посиланням на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі №128/2833/17, якою заборонено вчинення юридичних дій щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам державних земель сільськогосподарського призначення.

Не погоджуючись із рішенням 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради №941 від 22.09.2021 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022, яке засилене постановою Сьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2023, відмовлено у задоволенні позову.

ОСОБА_1 , посилаючись на втрату чинності ухвали Вінницького окружного адміністративного суду у справі №128/2833/17 про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які можливі юридичні дії щодо Акта розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,5783 га, зазначає про відсутність необхідності досліджувати обставини того, що дійсно бажана земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га щодо якого існували обмеження, адже станом на дату вирішення даної справи, таких обмежень не було, а тому існують підстави для перегляду рішення суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. Підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення, суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Ці обставини повинні бути належним чином підтверджені письмовими доказами, показаннями свідків, нотаріальною формою певних документів тощо.

Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Аналогічний підхід до визначення підстав перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами викладений в Узагальненні судової практики розгляду адміністративними судами заяв про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами (постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 22.05.2015 року № 7).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно ч. 2 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

З вищевикладених норм суд дійшов висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, може бути переглянуто на підставі істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім ті, що взагалі не були предметом розгляду по даній адміністративній справі в адміністративному суді у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Також, істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді адміністративної справи, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.

Так, дійсно, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 по справі №128/2833/17 задоволено заяву Вінницького національного аграрного університету про забезпечення позову, зокрема:

- зупинено до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили дію рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 21 серпня 2015 року 42 сесії 6 скликання "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області".

- заборонено Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області (23227, Вінницька область, Вінницький район, с. Агрономічне, вул. Мічуріна, 12, код ЄДРПОУ 04525998) до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, які передані університету від ДП "Агрономічне", як правонаступнику державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України".

Втім, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі №128/2833/17 уже набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021.

Отже, в силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 361 КАС України, в адміністративній справі №120/3313/22 наявні нововиявлені обставини.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Особливості затвердження документації із землеустрою визначено статтею 186 ЗК України.

Частиною 7 статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому положеннями частини 10 статті 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, приписами ЗК України чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність, розглядає клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою та приймає одне із рішень: або про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, або відмовляє у його затвердженні.

При цьому у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Оцінюючи правомірність наданої відповідачем відмови, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Такі земельні ділянки набувають статусу земель загального користування населених пунктів та не можуть передаватися у приватну власність (ч. 4 ст. 83 ЗК України).

Як видно із оскаржуваного рішення про відмову позивачу у затвердженні проектної документації, відповідачем здійснено посилання на заборону вчиняти будь-які можливі юридичні дії щодо Акта розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,5783 га, яка накладена ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду у справі №128/3328/17. В той час, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою відповідач не навів жодного недоліку та посилання на відповідні норми законів.

Наведені вище обставини свідчать про протиправність прийнятого відповідачем рішення №941 від 22.09.2021, яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати таку у власність позивачу, то варто врахувати наступне.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

мови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити технічну документацію із землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити технічну документацію із землеустрою. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі № 400/1350/19.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Суд враховує, що за обставин коли позитивний проект рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність особи земельної ділянки не був підтриманий більшістю голосів депутатів без жодних пояснень щодо прийняття такого рішення та без посилання на наявність законних підстав для не затвердження проекту, або ж наявність інших об`єктивних перешкод для прийняття позитивного рішення, суд вважає, що покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивачів про затвердження проектів землеустрою буде неефективним, не захистить порушених прав позивачів та не вирішить існуючий між сторонами публічно-правовий спір, а лише надалі продовжить невизначеність у правовідносинах між сторонами.

Відтак, вимоги позивача про затвердження проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства підлягають задоволенню.

Частиною 4 статті 368 КАС України передбачено, що за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Частиною 1 ст. 369 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; приймає постанову - якщо переглядалася постанова; постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.

З урахуванням наведених норм, у разі зміни судового рішення, що переглядається, суд ухвалює рішення у випадку, якщо переглядалося рішення суду.

Таким чином, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 26.10.2022, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 361, 368, 369 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі №120/3313/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення в адміністративній справі, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області №941 від 22.09.2021 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду Вінницького району Вінницької області прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га, кадастровий номер 0520680200:01:010:0190 та надати ОСОБА_1 відповідну земельну ділянку у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 1448 грн.30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (м. Житомир, просп. Миру, ЖВІРЕ, ід. номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Агрономічна сільська рада (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницького району, Вінницької області, ЄДРПОУ 04525998)

Суддя Комар Павло Анатолійович