Рішення № 114422891, 23.10.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3223/23

Справа №754/6087/23

РІШЕННЯ

Іменем України

23 жовтня 2023 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.

за участю представника позивача Дем`янюка В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: П`ятнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суд з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_4 . Після смерті батька спадщину за законом прийняли його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.03.2023 спадкодавцю ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування 28.10.2017. Спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом. Однак Постановою державного нотаріуса Опанасюк О.Ю. 23.03.2023 їм відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2019 по справі № 754/11510/18 на вказану квартиру накладено арешт, який на даний час знято. Крім того рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.08.2019 по справі № 754/11510/18, Договір дарування вищевказаної квартири від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 визнано недійсним. У зв`язку з викладеним позивачі просять суд визнати за ними право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10.05.2023 відкрито провадження по справі та витребувано у П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив. Оданк згідно відомостей автоматизованої системи документообігу суду Д-3, відзив від Київської міської ради по справі № 754/6087/23 до суду не надходив. У відповідь на відзив зазначено, що позивачі є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 та спадкоємцями за заповітом по спадковій трансмісії після смерті ОСОБА_5 . Вказують, що в даній справі сталась правова колізія, коли в позасудовому порядку право власності на спадкове майно, квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 не оформлюється спадкоємцями, так як вказана квартири ніби не перебувала у його власності, а право власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування за заповітом по спадковій трансмісії після смерті ОСОБА_5 не оформлюється спадкоємцями, так як вказана квартира, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на день її смерті належить ОСОБА_4 . Вказують, що ОСОБА_5 не скористалась за життя своїм правом на спростування презумпції права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру шляхом звернення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з заявою про припинення права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру. З відповідною заявою до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після смерті ОСОБА_5 мали звернутись її спадкоємці. Так спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 був ОСОБА_4 , а після його смерті спадкоємцями за заповітом по спадковій трансмісії після смерті ОСОБА_5 стали позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Так як жоден з вказаних спадкоємців не звертався до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з заявою про припинення права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, презумпція його права власності ніким не спростована. Таким чином Київської міською радою у відзиві на позовну заяву не доведено доказів втрати позивачами, які є спадкоємцями за заповітом по спадковій трансмісії після смерті ОСОБА_5 права на спадкування вказаної квартири. На підставі наведеного просять позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.07.2023 витребувано у П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від Київської міської ради 25.07.2023 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого зазначено, що після набрання законної сили рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.08.2019 по справі №754/11510/18, яке набрало законної сили 01.10.2019, Договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано недійсним. Таким чином, після набрання рішення законної сили, право власності на спірну квартиру «повернулось» до ОСОБА_5 . Натомість відсутність звернення ОСОБА_5 до органів, що здійснюють державну реєстрацію прав власності не є підставою для збереження прав власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 посилання позивачів на те, що ОСОБА_5 за своє життя не зверталась із заявою про припинення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 , і тому позивачі мають право на спадкування - є невірним, оскільки презумпція права власності ОСОБА_4 на квартиру була спростована рішенням суду по справі № 754/11510/18. Також Київська міська рада зазначає, що позивачами не доведено факт наявності усіх юридичних фактів, що надають їм право на спадкування за заповітом по спадковій трансмісії після смерті ОСОБА_5 . Позивачами не доведено факт смерті спадкодавця ( ОСОБА_5 ) оскільки з матеріалів справи не вбачається час її смерті, а відтак встановити час відкриття спадщини неможливо. На підставі наведеного просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник - адвокат Дем`янюк В.П. в судове засідання, призначене на 17.10.2023 не з`явились. До суду надійшло клопотання від адвоката Дем`янюка В.П. про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Представник Київської міської ради в судове засідання, призначене на 17.10.2023 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причину неявку суду не повідомлено.

Представник П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори в судове засідання, призначене на 17.10.2023 не з`явився. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутністю їх представника у зв`язку з великою завантаженістю.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідним синами ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із витягу з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, померлий ОСОБА_4 на день своєї смерть був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 19.11.2021 звернулись до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи №1433/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що нотаріусом було зроблено запити, отримано витяги та відповіді на запити та видано спадкоємцям за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідоцтва про право на спадщину за законом на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_3 та грошової суми, що становить недоотриману пенсію померлого.

Відповідно до Заповіту від 08.12.2010 (12 годин 40 хвилин) ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, а саме: заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 21.10.2022 звернулись до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , після померлої ОСОБА_5 .

Державним нотаріусом Опанасюк О.Ю., 10.11.2022 постановлено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки ОСОБА_4 , як і його спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не подавали, постійно не проживали з померлою ОСОБА_5 на день її смерті та не були зареєстровані з нею за однією адресою, а тому є такими, що не прийняли спадщину. Нотаріус зазначив, що видати свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом по спадковій трансмісії після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , неможливо, через пропущений строк для прийняття спадщини як ОСОБА_4 , спадкоємцем за заповітом, так і його спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

21.02.2023 за Вх. № 433 ОСОБА_2 знов звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва на право власності на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Державним нотаріусом Опанасюк О.Ю., 23.03.2023 постановлено Постанову про відмову ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право власності на спадщину на квартири АДРЕСА_1 на 1/2 частку у спадщині після смерті його батька ОСОБА_4 .

Підстава Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії - це відомості з реєстру судових рішень, відповідно до яких було виявлено, що ухвалою Деснянського районного суду м.Києва по справі №754/11510/18 на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, який знято. Також рішенням Деснянського районного суду м. Києва по справі № 754/11510/18, відповідно до якого Договір дарування вищевказаної квартири від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 визнано недійсним. Дата набрання законної сили рішення суду 01.10.2019. До того ж нотаріусом зазначено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , неможливо, оскільки квартира на день смерті йому не належала.

З матеріалів спадкової справи №1433/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.08.2019 по справі № 754/11510/18, визнано недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адаменко І.О., зареєстрований в реєстрі за № 1206 - з моменту його укладання.

Зокрема матеріали справи не містять доказів того, що Постанова від 10.11.2022 та Постанова від 23.03.2023 державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії оскаржувались. Також, позивачами до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження постійного проживання з померлою ОСОБА_5 на день її смерті та не надано доказів реєстрації з померлою ОСОБА_5 за однією адресою.

Як убачається з листа П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не заведена.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до п. 4.1, 4.9, 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України, регламентує, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи, або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК України)

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стаття 1222 ЦК України, визначає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із статей 1233, 1234, та ч.1 ст.1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтями 1269, 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти (трансмітент), право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців-трансмісарів (спадкова трансмісія).

Таким чином, спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1275 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмінента. Трансмісар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває право на спадкування не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця.

Отже, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частини у спадщини, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяців, він продовжується до трьох місяців.

Зазначене вище відповідає висновку зробленого у Постанові Верховного Суду від 01.09.2021 №720/2683/19.

Відповідно до приписів ст. 316, 328 ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном ( ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу статті 392 ЦК України вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, у разі якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Отже відповідно до ст. 1272 ЦК визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦК України, та набути право на спадщину відповідно до ч. 5 ст. 1268, статей 1296 - 1299 ЦК України.

До того ж Верховний суд у своїй Постанові від 02.06.2021 №155/1584/18 визначив, що право на прийняття спадщини за трансмісією у разі його виникнення реалізується на загальних підставах, із урахуванням строків, встановлених статтею 1270 ЦК України.

Спадщина може бути прийнята в порядку спадкової трансмісії після спливу строку для прийняття спадщини за письмовою згодою спадкоємців або в судовому порядку, якщо суд визнає причини пропуску цього строку поважними (ч. 2, 3 ст.1272 ЦК України).

Всупереч вказаним вище нормам чинного законодавства, позивачі не звернулися до суду з вимогою про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини, хоча з Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.11.2022, чітко вбачаються перешкоди у оформленні спадкових прав позивачів у нотаріальному порядку саме у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (8согбіпо v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 201 Ороку, яке набуло статусу остаточного 14 січня 201Іроку).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначила зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1,3 Конституції України).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги, які позивачі просять задовольнити, не відповідають обставинам, які були встановлені судом, оскільки позивачу необхідно було звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, і тому не підлягають задоволенню.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачам не повертається, а витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивачів.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, статтями 316, 328, 391, 392, 1217, 1218, 1222, 1233-1235, 1258, 1261, 1270-1276, 1296 - 1299 Цивільного кодексу України, статтями 12-13, 76-79, 81, 82, 247, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: П`ятнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Судові витрати покласти на позивачів.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Київська міська рада, ЄДРПОУ 22883141, адреса місцезнаходження: м. Київ, вулиця Хрещатик, буд. 36.

Третя особа: П`ятнадцята київська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Закревского, буд. 47.

Повний текст складено та підписано 23.10.2023 у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко