Рішення № 114388584, 19.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2023Справа № 910/12578/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор»

до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

про стягнення 382.618,50 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

09.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 382.618,50 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-197/3 від 16.04.2021 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 252.000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0000108 від 21.04.2021. Відповідно до специфікації № 1 до договору узгоджено умови оплати: 100% оплата здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві відповідача. У зв`язку з тим, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 382.618,50 грн, з яких 252.000,00 грн основного боргу, 20.636,38 грн пені, 93.826,50 грн інфляційних втрат та 16.155,62 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/12578/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.08.2023 направлено відповідачу 17.08.2023 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94 (номер відправлення 0105495003937), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 16.08.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 21.08.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105495003937, а отже відповідач мав подати відзив у строк до 05.09.2023 включно.

07.09.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. Зазначає, що додані позивачем до позовної заяви документи, які засвідчено позивачем шляхом використання факсиміле не можуть братись до уваги судом, оскільки не є належними доказами. За розрахунками відповідача інфляційні втрати за період з 20.05.2021 по 24.07.2023 становлять менше та складають 91.751,54 грн. Зазначає про настання форс-мажорних обставин, що спочатку були зумовлені пандемією COVID-19, потім військовою агресією російської федерації проти України, що в свою чергу є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання або зменшення розміру пені.

13.09.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів документів, копії яких позивачем подано до позовної заяви.

Також 13.09.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що у відповідача як сторони договору та господарських операцій наявні оригінали (власні екземпляри) всіх поданих до позовної заяви доказів, тому підстав для їх не визнання у відповідача немає. Позивачем наведено розрахунок суми інфляційних втрат згідно якого їх розмір становить 93.826,50 грн, що нарахований за період з червня 2021 року по червень 2023 року. Стосовно посилання на форс-мажорні обставини зазначає, що договір укладено під час дії карантину, тому відповідач повністю усвідомлював наслідки та прийняв на себе зобов`язання провести оплату за поставлений товар; строк виконання по сплаті товару настав до введення воєнного стану в Україні; воєнний стан не означає не можливість здійснення господарської діяльності та проведення оплату товару; відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин. Позивач заперечує проти зменшення пені, оскільки не підтверджено тяжкий фінансовий стан відповідача; боржником не вчинено жодних заходів по виконанню зобов`язання; не підтверджено відсутність вини у несплаті поставленого товару. Просить доводи, викладені у відзиві на позов, відхили, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

13.10.2023 від позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача 10.000,00 грн витрат на правничу допомогу.

17.10.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу посилаючись на те, що справа не є складною; позивач вже неодноразово звертався до суду з аналогічними вимогами та документами більше ніж у п`ятнадцяти справах; текст відповідних позовних заяв зазнає змін виключно у датах, сумі та реквізитах договорів, що об`єктивно не може займати значну кількість часу, ані потребувати вкладення суттєвих зусиль; правничу допомогу надає один і той самий адвокат. Відповідач вважає, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з об`єднаними (однотипними) вимогами по справах, проте подав велику кількість однакових позовів з вимогою відшкодування витрат на правничу допомогу у кожній справі окремо, штучно максимізуючи розмір відшкодування. Зазначає, що матеріали справи не містять процесуальних документів, які б були підписані адвокатом та могли свідчити про беззаперечне виконання адвокатом певної роботи, наявні у справі заяви по суті підписані директором позивача.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2021 між Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (продавець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-197/3 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов`язується по договору поставити покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору. Найменування товару: контактор Код ДК : 021:2015-31210000-1.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 252.000,00 грн та позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання нараховані 20.636,38 грн пені, 93.826,50 грн інфляційних втрат та 16.155,62 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов`язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами.

Відповідно до п. 1.2 договору поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця переданої продавцю факсимільним зв`язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим договором, передбачені у Специфікаціях або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 252.000,00 грн у т.ч. ПДВ 42.000,00 грн.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору строк та місце поставки (передачі) партії товару буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки товару до укладення договору окремо.

Згідно Специфікації № 1 (додаток № 1) визначено наступні умови та місце поставки: DDP-склад покупця, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94.

Також у Специфікації № 1 визначено строк поставки: поставка товарів для вхідного контролю здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця до моменту укладення договору.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 252.000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0000108 від 21.04.2021 та довіреністю № 472 від 19.04.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться наступним шляхом:

- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.

Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.

Специфікацією № 1 сторони визначили наступні умови оплати: 100% оплата протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на умови договору та положення наведеної норми відповідач мав здійснити оплату товару у строк до 07.06.2021 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк не сплатив, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не оспорений відповідачем та становить 252.000,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 252.000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати за поставлений товар у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З розрахунку пені, що наведений у позовній заяві, вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 20.636,38 грн на суму боргу в розмірі 252.000,00 грн за період з 08.06.2021 по 08.12.2021, який за наслідками перевірки суду є вірним.

Посилання відповідача як на підставу звільнення або зменшення відповідальності за порушення виконання зобов`язань за договором на наявність форс-мажорних обставин, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).

Згідно з п. 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3 договору визначено, що доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд відзначає, що договір укладено 16.04.2021, тобто в період дії карантину, а отже дана обставина існувала під час укладання договору та відповідачем було оцінено можливість реального виконання ним умов договору враховуючи карантинні обмеження, які діяли на той момент вже рік.

Всупереч вмов п. 8.2 договору відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних доказів ані повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин ані відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-197/3 від 16.04.2021, який би підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором, суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Разом з цим, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки, а відтак розмір пені значно перевищує збитки, а наявність інших обставин, які мають істотне значення, підтверджується наступним:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 Державне підприємство «Завод 410 ЦА» входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З початку введення воєнного стану в Україні відповідачем оголошено простій на підприємстві, призупинено дію трудових договорів з працівниками до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше припинення або скасування воєнного стану (накази № 45 від 24.02.2022, № 46 від 24.03.2022).

Основним видом діяльності відповідача є КВЕД 30.30 «Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування»; інші види діяльності «Неспеціалізована оптова торгівля, Пасажирський авіаційний транспорт, Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, Ремонт і технічне обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів», що є суттєво обмеженою підприємницькою діяльністю з 24.02.2022 в силу загальновідомих фактів закриття повітряного простору над Україною та міжнародного авіасполучення з Україною.

Суд відзначає, що порушення відповідачем зобов`язань по сплаті поставленого товару мало місце до початку військової агресії Російської Федерації, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення обґрунтованого розміру пені (20.636,38 грн) до 50%, тобто до 10.318,19 грн.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь нараховані на суму боргу 252.000,00 грн за період з 08.06.2021 по 27.07.2023 інфляційні втрати у розмірі 93.826,50 грн та 3% річних у розмірі 16.155,62 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 3% річних у розмірі 16.155,62 грн, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

За розрахунками суду, враховуючи наведену вище методику, розмір інфляційних втрат нарахованих на суму боргу 252.000,00 грн за період з 08.06.2021 по 27.07.2023 становить 91.751,54 грн, тому позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню, а в іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити.

Посилання позивача у відповіді на відзив на те, що пред`явлений ним до стягнення розмір інфляційних втрат в сумі 93.826,50 грн нарахований за період з червня 2021 року проте до червня 2023 року при цьому зазначаючи, що позовна заява була складена станом на 24.07.2023, тобто липень 2023 року не є повним місяцем і відповідно інфляційні втрати на нього не нараховуються не приймаються судом до уваги, оскільки позивач сам собі суперечить здійснюючи нарахування за червень 2021 року, прострочення у якому також не мало місця повний місяць; позивач у відповіді на відзив фактично намагається змінити раніше зазначений період нарахування інфляційних втрат виключивши нарахування за червень 2023 року, у якому мало місце дефляція.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховано, що судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 10.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві наведено попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, згідно якого витрати на правову допомогу орієнтовно становитимуть 30.000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У поданій заяві про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача її розмір у сумі 10.000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

17.05.2023 між позивачем (Клієнт) та адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 17/05, за умовами якого Адвокат прийняв на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язався сплатити винагороду (гонорар) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі.

Підтвердженням того, що Сухомлин Олена Валентинівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2701 від 15.10.2018.

Пунктом 4.2 договору № 17/05 від 17.05.2023 сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2, 1.3 договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди Адвоката при наданні правової допомоги, перелік послуг, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами додатковими угодами до цього договору.

За умовами п. 3.1 підписаного сторонами додатку № 1 до договору № 17/05 від 17.05.2023 оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої допомоги протягом ста днів з моменту підписання акту або сплачується Клієнтом наперед.

02.10.2023 між Клієнтом та Адвокатом складено акт № 41 приймання-передачі надання правової допомоги за договором № 17/05 від 17.05.2023 згідно якого Адвокат надав, а Клієнта прийняв правову допомогу (послуги) у справі № 910/12578/23 загальна вартість яких становить 10.000,00 грн, з яких 5.000,00 грн - підготовка позовної заява та 5.000,00 грн - підготовка відповіді на відзив.

02.10.2023 Адвокатом виставлено позивачу рахунок № 0000041 від 02.10.2023 про сплату правничої допомоги в розмірі 10.000,00 грн.

Доказів сплати позивачем Адвокату гонорару в сумі 10.000,00 грн не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Суд розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката частково погоджується з доводами відповідача, оскільки судом встановлено, що дійсно позивачем подано до суду ряд однотипних позовів, представництво позивача здійснюється одним адвокатом, отже не потребується великої затрати часу при підготовці однотипних документів. Крім того, розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних здійснений на заборгованість за однією видатковою накладною не є складним.

Суд відзначає, що враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі (поставка товару за однією накладною), виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів позовної заяви, розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 10.000,00 грн є явно завищеними порівняно зі складністю справи та підлягають зменшенню.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також не співмірність розміру витрат із складністю справи, суд дійшов висновку що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача частково в сумі 5.000,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 38, код ЄДРПОУ 41557466) 252.000 (двісті п`ятдесят дві тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 10.318 (десять тисяч триста вісімнадцять) грн 19 коп. пені, 91.751 (дев`яносто одну тисячу сімсот п`ятдесят одну) грн 54 коп. інфляційних втрат, 16.155 (шістнадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 62 коп. 3% річних, 5.708 (п`ять тисяч сімсот вісім) грн 15 коп. витрат по сплаті судового збору, 5.000 (п`ять тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова