Рішення № 114366530, 19.10.2023, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/20164/21

Провадження № 2/638/1317/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі

головуючого судді - Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання - Мяснянкіної Г.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа -Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просила суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 05.11.2010 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Спочатку сімейне життя складалося добре, але уже через три роки відносини поступово погіршились і 26.11.2014 згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова наш шлюб розірвано.

Позивач зазначає, що має домовленість з чоловіком, що син буде мешкати з нею, а відповідач допомагатиме матеріально. З цього часу син знаходиться на її утриманні та забезпеченні. Позивач займається вихованням, духовним розвитком, та забезпеченням матеріальних потреб дитини. Крім того дитина має проблеми зі здоров`ям, узв`язку з чим потребує особливого догляду та уваги, корекційної форми навчання, діагностики та лікування.

27 листопада 2021 року відповідач взяв дитину на прогулянку, і не повернув дитину матері, у зв`язку з чим остання звернулась із заявою до відділу поліції м. Дергачі Харківської області. В подальшому виявилося, що відповідач забрав сина до себе і знаходиться у м. Ужгород і повертати дитину не має наміру. За таких обставин позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.

Позивач зазначає, що має роботу, постійне місце проживання, власну квартиру і автомобіль, стабільний дохід і може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку, лікування дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Наразі позивач, у зв`язку зі здійсненням ремонту у квартирі, проживає у будинку батьків в АДРЕСА_3 , де є все необхідне для нормального проживання дитини. Позивач не перебуває на обліку у лікаря нарколога, психіатра, характеризується позитивно. Зазначає, що любить сина, постійно стежить за станом його здоров`я та розвитком.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.3 ст. 131 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явились в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача і на підставі ухвали суду від 19 жовтня 2023 року провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, представник третьої особи надав пояснення, в яких просив судове засідання проводити за відсутності третьої особи, та прийняти рішення по справі з урахуванням наданого Висновку від 10.02.2023.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05 листопада 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому був розірваний рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2014 року у справі № 638/18099/14-ц (а.с. 11).

Під час перебування сторін у шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 14.02.2012 зроблено відповідний актовий запис за № 89, що підтверджується копією Свідоцтва про народження від 14.02.2012 серія НОМЕР_3 .

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_1 і не заперечує відповідач, дитина після розірвання шлюбу проживає з матір`ю.

Згідно з Актом, складеним депутатом Малоданилівської селищної ради Шабалтас П.П., в присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , засвідченим старостою Черкаськолозівського старостинського округу Оленою Будянською 10.12.2021, ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає у АДРЕСА_3 , у будинку батьків разом із сином ОСОБА_3 з 01 серпня 2020 року (а.с. 31).

Також ОСОБА_1 на підставі Договору дарування частини квартири від 27 січня 2015 року на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 64,9 кв.м. (а.с. 27).

З Довідки директора Приватного закладу «Харківський навчально-виховний комплекс «МИР» Харківської області» від 30.11.2021 № 110 встановлено, що ОСОБА_3 навчається у даному закладі з 1-го класу (а.с. 13).

З додаткової угоди № 02 від 16 серпня 2021 року до Договору № 14-о/20 від 10 серпня 2020 року вбачається, що зобов`язання щодо оплати навчання сина у приватному навчально-виховному закладі за період 01.09.2021-30.06.2022 у розмірі 93000 грн взяла на себе ОСОБА_1 (а.с. 14).

Відповідно до Листа від 10.12.2021 № 113 за підписом директора Приватного закладу «Харківський навчально-виховний комплекс «МИР» Харківської області» батько неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається у 2-А класі Приватного закладу «Харківський навчально-виховний комплекс «МИР» Харківської області», ОСОБА_2 , не відвідував ліцей, ніяким чином не брав участі в шкільних заходах батьківського пклування, не відвідував заклад освіти з інших обставин, пов`язаних з будь-якими питаннями виховання та навчання дитини. Всі обов`язки по вихованню та розвитку дитини виконувала мати ОСОБА_1 (а.с. 33).

Згідно з копією Декларації № 001-Т638-МКА0, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом лікарів - фахівців КНП «Міська дитяча поліклініка №4» Харківської міської ради, за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 29, з 10 грудня 2021 року, декларація складена з матір`ю дитини, ОСОБА_1 (а.с. 34).

Відповідно до наданої довідки КНП «Обласний психоневрологічний диспансер №3» Харківської міської ради ОСОБА_1 впродовж останніх 5 років за медичною допомогою до диспансеру не зверталась, на обліку не перебуває.

Відповідно до наданої довідки КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_1 на диспансерному обліку не перебуває.

Згідно з Довідкою-характеристикою від 10.12.2021 № 02-18/1-176, наданою старостою Черкаськолозівського старостинського округу Оленою Будянською, за час проживання в селі Черкаська Лозова ОСОБА_1 зарекомендувала себе позитивно. Зовнішній вигляд охайний. Скарги від сусідів не надходили. Зв`язку з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя, не підтримує.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (а.с. 25-26).

Наразі малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 , були вимушені виїхати з території України до Республіки Польщі.

Ст. 51 Конституції України кожному з подружжя гарантовані рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини..

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення від 08 січня 2009 року у справі "Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії" та рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, психологічний стан тощо. Найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).

Зібрані докази свідчать про те, що ОСОБА_1 постійно піклується про сина, турбується про стан його здоров`я, бере участь у духовному та фізичному розвитку.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, має стабільний достатній дохід, за місцем проживання характеризується позитивно. Доказів на підтвердження того, що вона зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами, поводиться аморально, що може зашкодити розвиткові малолітньої дитини, суду не надано.

За приписами ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад.

Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради.

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 № 61 від 10 лютого 2023 року, відповідно до якого, керуючись ст. ст. 19, 150, 155, 159 Сімейного кодексу України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає доцільним визначення місця проживання малолітнього, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо врахування висновку при ухвалені рішення суд виходить з наступного.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Висновок Департаменту служб у справах дітей ХМР №61 від 10.02.2023 відповідає встановленим законом положенням щодо достатнього обґрунтування, а також вимогам, висловленим Верховним Судом у постанові від 14.02.2019 у справі №377/128/18.

За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини, а тому враховується судом при ухваленні рішення.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким із батьків дитина буде проживати.

Суд враховує, що отримані судом докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про сина, бере активну участь в його житті, турбується про його здоров`я, сприяє духовному та фізичному розвиткові. Зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини. За таких обставин суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Одночасно суд роз`яснює відповідачу, що він не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про зміну місця проживання дитини у разі зміни умов та обставин проживання дитини з матір`ю, а також наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме її найкращим інтересам.

Окрім того суд наголошує, що статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень Постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними та чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Частиною 3 ст. 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Положення ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України передбачають, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідачем не надано доказів того, що він є непрацездатною особою, та/або має на утриманні неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків.

Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (стаття 182 СК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства щодо обов`язку обох батьків брати участь в утриманні своїх дітей до їх повноліття, якому кореспондує право дитини на належний рівень життя, достатній для її соціального розвитку, виходячи із принципів справедливості, співмірності та верховенства права, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при пред`явленні цього позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн за 1 позовну вимогу про визначення місця проживання дитини. За вимогою про стягнення аліментів позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин суд стягує з відповідача на користь позивача та держави судовий збір у розмірі по 908,00 грн на кожного стягувача.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа -Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 24 жовтня 2023 року.

Суддя І.П. Латка