Рішення № 114358336, 23.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року Справа № 160/20224/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №057150012134 від 18.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі управління обслуговування громадян Відділу обслуговування громадян №3 здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"за весь період, починаючи з 10.07.2023.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 10.07.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з недосягненням 55-річного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії ухвали, шляхом:

- надання до суду належним чином оформленої позовної заяви з визначенням належних відповідачів у справі та з викладенням позовних вимог у відповідності до визначеного суб`єктного складу учасників справи з копіями для всіх сторін.

22.08.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву (разом із копіями для всіх сторін), у якій визначено відповідачами Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1) та Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач-2) та позовні вимоги викладені в наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №057150012134 від 18.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі управління обслуговування громадян Відділу обслуговування громадян №3 здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"за весь період, починаючи з 10.07.2023.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2023 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/20224/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

20.09.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, щоЗакон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 з моменту набрання законної силиЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»з 11.10.2017, а томурішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020впливає на осіб у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017.Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VIIIна час звернення за призначенням пенсії 10.07.2023 є діючим та не визнаний неконституційним повністю або в його окремій частині. На час звернення за призначенням пенсії 10.07.2023 ОСОБА_1 досягла повних 50 років та не досягла пенсійного віку, встановленого п.2 ч.2ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(55 років). Крім того, у ОСОБА_1 відсутній необхідний пільговий стаж по Списку №2 для призначення пенсії відповідно до п.2 ч. 2ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області було правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №057150012134 від 18.07.2023 позивачу.

26.09.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

05.10.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що на час звернення за призначенням пенсії 10.07.2023, позивач досягла повних 50 років та не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(55 років). Враховуючи викладене та відповідно до пункту 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умова при досягненні 55 років. Крім того, у ОСОБА_1 відсутній необхідний пільговий стаж по Списку №2, оскільки відповідачем-2 не зараховано до пільгового стажу позивача по Списку №2 періоди роботи з 25.10.2001 по 15.01.2003, з 20.03.2003 по 31.03.2022 згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №№558, 560, 561, 562 від 25.04.2023, через ненадання доручення про право підпису пільгових довідок. На підставі поданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення №057150012134 від 18.07.2023 про відмову у призначенні пенсії.

05.10.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

Згідно з ч. ч. 5, 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

10.07.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

18.07.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №057150012134 про відмову у призначенні пенсії (за списком 2), у зв`язку з недосягненням позивачем 55 років, станом на дату звернення вік ОСОБА_1 становив 50 років, а також відсутністю необхідного пільгового стажу передбаченого п. 2 ч. 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також зазначено, що страховий стаж позивача складає 31 рік 00 місяців 13 днів.

До пільгового стажу не зараховано періоди з 25.10.2001 по 15.01.2003, з 20.03.2003 по 31.03.2022 згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №№558, 560, 561, 562 від 25.04.2023, у зв`язку з відсутністю доручення про право підпису пільгової довідки.

Вказане рішення направлено супровідним листом відповідача-1 на адресу позивача 21.07.2023.

Не погоджуючись з відмовою відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII уредакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 усправі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років та страхового стажу20 років, за пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років та страхового стажу25 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного вікуЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIIIтастаттею 114Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

У пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного й того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та чинного законодавства України, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

Як встановлено з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відтак, суд робить висновок, що рішення про відмову відповідача-2 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення позивачем 55-річного віку є протиправним.

Щодо незарахування відповідачем-2 до пільгового стажу позивача періодів роботи з 25.10.2001 по 15.01.2003, з 20.03.2003 по 31.03.2022 згідно з довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №№558, 560, 561, 562 від 25.04.2023, через ненадання доручення про право підпису пільгових довідок, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписамистатті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення"основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці має бути зазначено: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 21.01.1993 та довідок видно, що у період з 25.10.2001 по 19.03.2003 позивач працювала на посаді робітника (сортувальника-здавача металу) у прокатному виробництві ПрАТ «ММК імені Ілліча»; з 20.03.2003 по 18.08.2011 позивач працювала на посаді різальника холодного металу у прокатному виробництві ПрАТ «ММК імені Ілліча»; з 19.08.2011 по 07.01.2015 позивач працювала на посаді різальника холодного металу у прокатному виробництві (дільниця упаковки металу) ПрАТ «ММК імені Ілліча»; з 08.01.2015 по 01.08.2021 позивач працювала на посаді різальника холодного металу у прокатному виробництві (дільниця упаковки металу) ПрАТ «ММК імені Ілліча»; з 02.08.2021 по 31.03.2022 позивач працювала в Управлінні випробувань Відділі технічних випробувань експрес-лабораторії №1.

Згідно із Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженихпостановами Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, №36 від 16.01.2003, №461 від 24.06.2016, посади, які займала позивач у спірні періоди (з 25.10.2001 по 19.03.2003, з 20.03.2003 по 18.08.2011, з 19.08.2011 по 07.01.2015, з 08.01.2015 по 01.08.2021, з 02.08.2021 по 31.03.2022) віднесені до Списку №2.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача-2 про відсутність підстав для зарахування означених періодів роботи до пільгового стажу ОСОБА_1 через те, що довідки №№558, 560, 561, 562 від 25.04.2023 надані позивачем без доручення про право підпису пільгових довідок, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка в свою чергу беззаперечно підтверджує факт роботи позивача з 25.10.2001 по 19.03.2003, з 20.03.2003 по 18.08.2011, з 19.08.2011 по 07.01.2015, з 08.01.2015 по 01.08.2021, з 02.08.2021 по 31.03.2022 на роботах віднесених до Списку №2.

Враховуючи викладене, відповідач протиправно не зарахував позивачу періоди роботи з 25.10.2001 по 19.03.2003, з 20.03.2003 по 18.08.2011, з 19.08.2011 по 07.01.2015, з 08.01.2015 по 01.08.2021, з 02.08.2021 по 31.03.2022 до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Відповідно до частини 2статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вказаної нормиКодексу адміністративного судочинства України, суд робить висновок, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, періоди роботи ОСОБА_1 у ПрАТ «ММК імені Ілліча» з 25.10.2001 по 19.03.2003, з 20.03.2003 по 18.08.2011, з 19.08.2011 по 07.01.2015, з 08.01.2015 по 01.08.2021, з 02.08.2021 по 31.03.2022.

Щодо вимоги про призначення та виплату пенсії, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає належним способом відновлення порушеного права зобов`язання органу призначення пенсії - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією від 09.08.2023.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 715,73 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22-В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №057150012134 від 18.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 по Списку №2 періоди роботи з 25.10.2001 по 19.03.2003, з 20.03.2003 по 18.08.2011, з 19.08.2011 по 07.01.2015, з 08.01.2015 по 01.08.2021, з 02.08.2021 по 31.03.2022 у ПрАТ «ММК імені Ілліча».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та прийняти обґрунтоване та мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, а також з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 715 (сімсот п`ятнадцять) грн 73 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський