Рішення № 114357172, 21.09.2023, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року м. Черкаси справа № 904/2772/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Сторчак М.В., за участі представників сторін:

від позивача: Ластіна Ю.С. - адвокат за довіреністю;

від відповідача: Стойко А.Ю. - адвокат за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (м. Дніпро) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ-Стайл" (м. Черкаси) про стягнення 2 319 093,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ-Стайл" про стягнення 2 319 093,78 грн. з яких: 892539,00 грн. заборгованості з повернення суми авансу, 321 450,78 грн. штрафу, 1 105 104,00 грн. неустойки на підставі договору № 363-ДнЕМ-ТМЦ про закупівлю товару від 11.01.2022.

Ухвалою від 01.06.2023 Господарським судом Дніпропетровської області справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Господарському суду Черкаської області з мотивів, що місцем поставки товару за договором є Дніпропетровська область, а місцем оплати за товар є місто Черкаси (місцезнаходження відповідача). Договір № 363-ДнЕМ-ТМЦ про закупівлю товару від 11.01.2022 не містить окремого положення щодо місця виконання договору, а містить лише умови щодо місця виконання окремих зобов`язань за договором.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному об`ємі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги визнає частково в сумі основного боргу по авансу та сплати штрафу за його неповернення.

Відповідачем подано клопотання, в якому з урахуванням уточнення в судовому засіданні, просить суд зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) від заявленої суми, до стягнення лише 10 % від нарахованого.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

11.01.2022 між акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські Електромережі" (далі - Покупець, позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тот -Стайл" (далі - Постачальник, відповідач по справі) було укладено договір № 363-ДнЕМ-ТМЦ про закупівлю товару (а.с. 11-19).

У відповідності до договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю товар, зазначений у специфікації, а Покупець прийняти і оплатити такий товар, код згідно УКТ ЗЕД 2022 року виготовлення, в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно зі специфікацією.

Товаром є устаткування Бурильно-Кранове марки БКУ-1МК-Т/ХТА-200 (виконання 02) в кількості 3 шт. на загальну суму 5 060 000,01 грн. та ПДВ 20 % 1 012 000,00 грн., всього 6 072 000,01 грн. (п. 1.1. договору, п. 3.1).

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України в наступному порядку:

Аванс 50 % вартості замовленого товару сплачується до 19.01.2022 на підставі отриманого Покупцем рахунку. Рахунок надається Постачальником Покупцю протягом 1 робочого дня з дати письмової вимоги від Покупця ( п. 4.1.1. договору).

Остаточний розрахунок в розмірі 50% вартості замовленого товару здійснюється Покупцем протягом 15 ( п`ятнадцяти) календарних днів з дати поставки відповідного Товару та за умови надання Постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 цього Договору (п. 4.1.2. договору).

Товар поставляється в наступному порядку, на вибір Покупця:

- партіями протягом 60 календарних днів з дати отримання Постачальником передплати згідно п.п. 4.1.1 Договору. Поставка товару на склад Покупця здійснюється з обов`язковим попереднім узгодженням дня, товару, що поставляється, із Покупцем ( п. 5.1. договору).

Поставка товару буде виконуватися на умовах DDP згідно з правилами "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року у місце призначення поставки товару: м. Дніпро, пр. Праці, 4, згідно із заявкою на поставку від Покупця ( п. 5.2. договору).

Товар вважається поставленим Покупцю з дати підписання Сторонами видаткових накладних ( дата поставки Товару) (п. 5.5. договору).

Право власності на товар, усі ризики втрати або пошкодження Товару, переходять від Постачальника до Покупця з дати поставки Товару (п. 5.6. договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання ( п. 11.1 договору).

Як стверджує позивач, 13.01.2022 ним було перераховано відповідачу повний авансовий платіж в сумі 3 036 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2379435 від 13.01.2022 (а.с. 23) із посиланням на договір між сторонами.

Факт отримання авансового платежу у вказаній сумі відповідачем не заперечено.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На підставі видаткової накладної № 19 від 26.12.2022 (а.с. 24) відповідачем було поставлено позивачу 1 одиницю товару (устаткування бурильно-кранове) на загальну суму 2 024 000,00 грн. із посиланням на договір між сторонами.

Поставка і прийняття вказаного товару визнається обома сторонами.

27.12.2022 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 (а.с. 22), у відповідності до якої сторони дійшли взаємної згоди продовжити термін дії Договору про закупівлю товару від 11.01.2022 № 363-ДнЕМ-ТМЦ до 01.05.2023 ( п. 1.1. додаткової угоди).

Дія договору припиняється, а права та обов`язки сторін за цим Договором вважаються виконаними з 01.05.2023 лише за умови повернення Постачальником авансу за замовлений товар, передбаченого п. 1.3. цієї Додаткової угоди (п. 1.2. додаткової угоди).

Відповідно до п. 1.3. додаткової годи Постачальник зобов`язався в строк до 30.04.2023 (включно) повернути Покупцю частину отриманого 13.01.2022 авансу, що становить разом з ПДВ- 1 012 000,00 грн. ( п. 1.3. додаткової угоди).

Ця сума коштів є різницею між сумою сплаченого позивачем авансу та ціною поставленої 1 одиниці товару на виконання умов договору між сторонами.

Відповідно до п. 1.4. додаткової годи сторони домовились, що у разі невиконання, не повного виконання Постачальником обов`язку, зазначено п. 1.3. даної додаткової угоди, виконання з порушення строків, встановлених у п. 1.3. цієї додаткової угоди, Постачальник перед Покупцем несе наступну відповідальність, а саме:

- у випадку прострочення повернення (не повернення, несвоєчасного повернення) авансу в межах 30 (тридцяти) календарних днів Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 2 % від суми неповернутого/несвоєчасно повернутого авансу;

- у випадку прострочення повернення (не повернення, несвоєчасного повернення) авансу понад 30 (тридцяти) календарних днів, Постачальник починаючи з 31 (тридцять першого) календарного дня додатково до штрафу, передбаченого в п.п. 1.4.1 даної додаткової угоди, сплачує Покупцю неустойку у розмірі 0,1 % від вартості не повернутого, несвоєчасно повернутого авансу та/або авансу, повернутого з порушенням строків, за кожен день. У випадку невиконання умов даної Додаткової угоди, Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Додаткова угода набирає чинності з дати підписання обома Сторонами (п. 1.5. додаткової угоди).

Позивач вказує, що відповідачем частково повернуто суму авансу в розмірі 119 461,00 грн., що підтверджується довідкою акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" № КНО-52.05.2.1/196 від 19.05.2023 (а.с. 25).

Таким чином залишок не повернутого авансу становить 892 584, 00 грн. (3 036 000,00 - 2 024 000,00 - 1 012 000,00- 119416,00), а позивач помилково вказує суму не повернутого авансу - 892 539,00 грн. (що з`ясовано судом в засіданні) і своїх вимог в цій частині не змінив.

У відзиві на позов відповідач визнав борг на суму неповернутого авансу та штрафу за його неповернення і заперечив повністю проти стягнення неустойки.

Оскільки на підставі Додаткової угоди № 1 від 27.12.2022 відповідач в добровільному порядку прийняв на себе зобов`язання повернути позивачу аванс в сумі 1 012 000,00 грн. за непоставлений товар до 30.04.2023, частково ці кошти повернув, але не розрахувався повністю, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 892 539,00 грн. залишку авансу примусово.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 321 450,78 грн. штрафу та 1 105 104,00 грн. неустойки за неналежне виконання умов договору та додаткової угоди до нього.

Згідно з нормами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі не поставки, недопоставки, поставки Товару з порушенням строку передбаченого у цьому Договорі, Постачальник перед Покупцем несе наступну відповідальність:

- у випадку прострочення поставки (непоставки, недопоставки) Товару в межах 10 (десяти) календарних днів Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5 % від суми недопоставленого товару ( п. 7.2.1. договору);

- у випадку прострочення поставки (непоставки, недопоставки) Товару понад 10 (десяти) календарних днів, Постачальник починаючи з 11 (одинадцятого) календарного дня додатково до штрафу передбаченого п.п. 7.2.1. сплачує Покупцю неустойку в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого/недопоставленого товару та/або товару, поставленого з порушенням строків, за кожен день прострочення ( п. 7.2.2. договору).

Згідно додаткової угоди (1.4.1 та 1.4.2) за порушення повернення авансу у встановлений строк відповідач повинен сплатити позивачу штраф у розмірі 2% від неповернутого авансу (у випадку прострочення виконання зобов`язання в межах 30 днів) і сплатити неустойку в розмірі 0,1% від вартості неповернутого авансу починаючи із 31 дня прострочення.

У відзиві на позов, визнавши позов в частині повернення авансу та сплати штрафу за його невчасне повернення, відповідач проти стягнення неустойки за порушення майнового зобов`язання заперечив.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Наведені у позовній заяві розрахунки штрафу та пені із посиланням на пункти договору та додаткової угоди, як на підстави їх нарахування, є вірними та були перевірені судом зі сторонами в ході розгляду справи.

Оскільки неустойка у вигляді 0,1% пені нараховується за прострочення поставки товару, то при нарахуванні пені за таке порушення позивач не зв`язаний положеннями ст. 1,3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" про те, що пеня встановлюється умовами договору, але при сплаті розмір пені не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період нарахування пені.

Натомість судом встановлено, що нарахована позивачем пеня в розмірі 0,1% від суми неповернутого авансу (грошове зобов`язання) є меншою, ніж би вона була нарахована з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ. Отже розрахунок пені за порушення грошового зобов`язання є вірним.

Шестимісячний строк нарахування пені у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України позивачем дотримано. При цьому пунктом 7.10 Договору передбачено, що нарахування покупцем постачальнику штрафних санкцій за договором взагалі не обмежується шістьма місяцями з моменту невиконання зобов`язання і тому нарахування санкцій проводиться за весь період порушення зобов`язань.

Нарахування пені та штрафу за позовними вимогами позивачем зроблено вірно та розрахунок не заперечено відповідачем.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі N 904/5770/18; від 27.09.2019 у справі N 923/760/16 від 02.04.2019 у справі N 917/194/18 та ін.

Відповідач заперечував проти правомірності нарахування позивачем штрафу та пені за порушення строків поставки обладнання, виходячи з таких підстав відсутності факту порушення зобов`язання:

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору передбачено, що товар поставляється партіями протягом 60 календарних днів з дати отримання Постачальником передплати. Поставка товару здійснюється за вказаною адресою у м. Дніпро згідно із заявкою на поставку покупця.

Також заявка на поставку товару згадується в п. 7.15, в якій міститься строк поставки товару.

Представник відповідача стверджує, що ніякої заявки на поставку товару від покупця він не отримував.

Натомість позивач обґрунтовує, що згідно п. 5.1. Договору поставка товару здійснюється за вибором покупця партіями протягом 60 календарних днів з дати отримання постачальником передплати.

З обставин справи вбачається, що при неотриманні відповідачем заявки на поставку товару, після отримання авансу одна одиниця товару все ж була поставлена відповідачем і прийнята позивачем. Тому слід вважати, що сторони відступили від строгого дотримання умов договору про обов`язкове направлення відповідачем позивачу заявки на поставку товару, без якої приступати до виконання зобов`язання було б неможливо.

За умовами п. 5.1 договору весь товар повинен був бути поставленим відповідачем протягом 60 календарних днів з дати отримання передплати згідно п. 4.1.1. договору.

Ця умова договору сторонами не була змінена.

Також суд враховує, що згідно п. 7.2. Договору встановлена відповідальність за порушення поставки товару з порушенням строків, передбачених саме у Договорі (а не у заявці) - тобто в п. 5.1. - про поставку товару партіями протягом 60 календарних днів з дати отримання передплати.

За сукупним змістом умов Договору суд приходить до висновку, що оформлення заявки на поставку товару є додатковою умовою для уточнення сторонами дня і місця поставки, виду товару та ін. Але і при наявності і при відсутності заявки умова п. 5.1. про повне виконання поставки протягом 60 днів з дати отримання передплати, безумовно повинна бути виконана відповідачем.

Суд при цьому виходить з того, що умовами Договору не передбачено, що не оформлення заявки саме по собі дає можливість відповідачу не здійснювати поставку та не дотримуватися її строків згідно п. 5.1. Договору.

Тому суд приходить до висновку, у відносинах сторін має місце прострочення поставки товару з боку відповідача, за що передбачена окрема відповідальність за умовами Договору. Розрахунок пені та штрафу за таке порушення є вірним.

Відповідачем 21.09.2023 заявлено суду клопотання з уточненням його змісту в судовому засіданні, в якому просить суд зменшити розмір неустойки (пені) та штрафу від заявленої позивачем суми до 10 %. Дане клопотання представник відповідача підтримав з викладених у ньому підстав.

Проти такого зменшення представник позивача заперечив.

З даного питання судом встановлено наступне:

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені і штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування клопотання від 21.09.2023 про зменшення розміру неустойки (штрафу та пені) відповідач спирається на такі обставини:

- позивач сам відмовився від постачання решти Товару;

- відсутність збитків понесених Позивачем;

- штраф є санкціями за невиконання зобов`язання з поставки Товару, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки Позивач не може;

- при зменшенні розміру штрафу позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Оцінивши доводи і заперечення сторін в даному питанні судом встановлено наступне:

Умовами Договору дійсно встановлено право позивача, як Покупця, відмовитися від отримання товару чи партії товару, по якому порушено строки поставки, передбачені Договором чи заявкою на поставку, шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Постачальнику. В цьому випадку Постачальник повинен за власний рахунок організувати повернення товару, від якого позивач відмовився. Покупець у такому випадку звільняється від будь-якої відповідальності за відмову від прийняття товару чи його партії ( п. 6.2.7, 6.3.4. Договору).

З обставин взаємовідносин сторін вбачається, що як передоплату за товар 13.01.2022 позивачем було перераховано відповідачу повний авансовий платіж в сумі 3 036 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2379435 від 13.01.2022 (а.с. 23) із посиланням на договір між сторонами.

Протягом 60 календарних днів відповідач мав поставити весь товар за умовами Договору, тобто, до 13.03.2022 року, що не було виконано.

Відповідачем було поставлено лише 1 одиницю товару згідно з видатковою накладною № 19 від 26.12.2022 на суму 2 024 000,00 грн. (а.с. 24).

Відповідач вважає, що позивач відмовився від прийняття товару, про що, на його думку, свідчить лист від 22.08.2022 (а.с. 53).

Даним листом позивач нагадує відповідачу про невиконання ним умов договору, закінчення терміну поставки товару 14.03.2022, просить вказати кінцевий термін поставки однієї одиниці товару, графік повернення авансів, в т.ч. по Договору між сторонами.

Зміст даного лист позивач зі свого боку пояснює як вплив на відповідача, а не як відмову від прийняття виконання, про що в листі прямо не вказано.

На момент складення вказаного листа у серпні 2022 року 60-денний строк поставки товару (березень 2022) відповідачем було прострочено повністю.

У відповідності до ст. 665,620,670 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (це право кредитора витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання).

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Суд вважає, що лист від 22.08.2022 (а.с. 53) за своїм змістом не свідчить про відмову позивача від договору та від прийняття товару, оскільки про це в ньому прямо не написано і подальші відносини між сторонами свідчать, що відповідач в грудні 2022 все ж поставив 1 одиницю товару (а не повернув аванс повністю, якби теж розцінював лист як відмову від договору), а позивач прийняв цей товар згідно із накладною від 26.12.2022 як належне часткове виконання умов договору.

В подальшому, 27.12.2022, сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 27.12.2022 (а.с. 22) про припинення дії договору між сторонами з 01.05.2023 року. До цього часу відповідач повинен (до 30.04.2023 включно) повернути позивачу залишок від авансу, на який не поставлено товар в сумі 1 012 000,00 грн.

За прострочення даного зобов`язання відповідач сплачує позивачу (якщо прострочення відбулося в межах 30 календарних днів) - штраф 2 % від неповернутого авансу.

Починаючи з 31 дня прострочення, додаткового до штрафу відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 0,1% від вартості неповернутого авансу.

Між сторонами немає спору, що за правовою природою тут мова йде про сплату пені за кожен день прострочення в розмірі 0,1%.

Додаткову угоду № 1 не визнано недійсною і сторонами не подано доказів її нікчемності.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена в постановах КГС ВС, зокрема, від 19.09.2019 у справі N 904/5770/18, від 27.09.2019 у справі N 923/760/16 ,від 02.04.2019 у справі N 917/194/18 та інших.

Згідно п. 7.10 та 7.11 Договору строк нарахування пені не обмежується шістьма місяцями (ч. 6 ст. 232 ГК України). Строк позовної давності для стягнення штрафу та пені встановлено у три роки.

Розрахунок пені та штрафу на підставі додаткової угоди № 1 до Договору позивачем зроблено вірно (а.с. 5 оборот). Також при розрахунку пені дотримано вимоги ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" про обмеження пені при її сплаті подвійною обліковою ставкою НБУ. Розмір пені з розрахунку 0,1% є меншим за її розрахунок з подвійної облікової ставки, що перевірено судом за калькулятором Ліга-закон.

Оцінюючи можливість зменшення суми пені та штрафу, суд враховує, що дійсно, відповідачем було порушено зобов`язання як щодо поставки, так і щодо повернення авансу.

Однак позивач не доказує належними і допустимими доказами виникнення у нього збитків та їх розміру, які б випливали саме із такої поведінки відповідача.

Не підлягає доказуванню той факт, що в даний час обоє сторін, як і Україна в цілому, знаходяться у незадовільному економічному становищі.

Нарахування штрафів та пені за своєю природою не мають під собою підґрунтям ніякого товару чи послуг для зустрічної компенсації іншій стороні, а є лише математичним нарахуванням від вартості таких товарів та завжди є додатковим фінансовим тягарем, що покладається на їх платника за рахунок коштів, які слід вилучити із господарського обороту.

У постанові від 17 серпня 2023 року по справі № 905/810/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що судова практика щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України в частині застосування судами власної дискреції щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17).

Як Цивільний, так і Господарський кодекси України містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на не співмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності зобов`язання і саме тому неустойка не повинна бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, як лише однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (п. 8.32, 8.33) вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач застосовував до відповідача всі можливі санкції, як за прострочення поставки товару в натурі, так і за прострочення повернення авансу.

При сумі основного боргу 892 539,00 грн. розмір неустойки, ґрунтуючись лише на математичному їх розрахунку, склали 321 450,78 грн. штрафу та 1105 104,00 грн. пені відповідно, що в сукупності значно перевищує суму основного боргу та безумовно є непомірним тягарем для боржника-відповідача з огляду на нинішню економічно ситуацію.

Для дотримання розумного балансу інтересів сторін, для забезпечення права позивача на отримання передбачених Договором штрафу та пені в розумних розмірах, не перетворення при цьому цих нарахувань із методу стимулювання дотримання договірної дисципліни на непомірний тягар на боржника та джерело збагачення для кредитора без вжиття ним будь-яких заходів до отримання грошових коштів за товари та послуги в сфері підприємництва та конкуренції, суд вважає за доцільне зменшити нараховані позивачем штраф і пеню до стягнення їх лише в розмірі 15 % від нарахованих.

Це не призведе до погіршення майнового стану позивача, оскільки на нарахуваннях пені та штрафу він не базує показники свої фінансової дохідності.

Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності за виконання зобов`язання та від сплати неустойки.

Правові підстави позову з боку позивача суду доведені.

За позовними вимогами в ході розгляду справи розрахунок відповідачем не проведено, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 892539,00 грн. заборгованості з повернення суми авансу, зі зменшенням неустойки до стягнення лише 48 217,62 грн. штрафу та пені до 165 765,60 грн. на підставі договору № 363-ДнЕМ-ТМЦ про закупівлю товару від 11.01.2022 .

В решті вимог позивачу слід відмовити за рахунок зменшення неустойки за рішенням суду.

У разі коли господарський суд зменшує розмір вірно нарахованої неустойки (штрафу, пені) за власним рішенням, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Отже судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача в повному обсязі належних до сплати 34786,41 грн., оскільки спір виник внаслідок неправильних дій останнього.

Решта судового збору позивачем сплачена надмірно і може бути повернута йому з Державного бюджету України при поданні відповідної заяви.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ-Стайл" (код 33978617, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 18 оф. 95) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (код 23359034, м. Дніпро, шосе Запорізьке, 22) -- 892539,00 грн. заборгованості з повернення суми авансу, 48 217,62 грн. штрафу, 165 765,60 грн. пені на підставі договору № 363-ДнЕМ-ТМЦ про закупівлю товару від 11.01.2022 та 34786,41 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог відмовити за рахунок зменшення неустойки судом до 15% .

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2023

Суддя Н.М. Спаських