Рішення № 114351323, 19.10.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16033/23

Провадження № 2/761/7295/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Костюченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа: голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахмацький Олександр Олександрович про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа: голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахмацький Олександр Олександрович про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Під час слухання справи як третю особу було залучено Пенсійний фонд України.

В подальшому, протокольною ухвалою суду від 02.08.2023 року Пенсійний фонд України було залучено як належного відповідача у зв`язку із виключенням Фонду соціального страхування України з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення позивача від 13.04.2023 №144-к;

-поновити позивача на посаді начальника управління адміністративного забезпечення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України;

-стягнути з Фонду соціального страхування України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2023 по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати, яка становить 2 176,74 грн.;

-визнати незаконним та скасувати наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 16.01.2023 №9-ОД.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 20.01.2023 року позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку з скороченням всього штату та чисельності працівників. З цих підстав інша робота не пропонувалась.

Як зазначає позивач, під час попередження про звільнення він не був ознайомлений з наказом №9-ОД від 16.01.2023 року.

Наказом від 13.04.2023 року №127-к позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Позивач вважає своє звільнення незаконним так як фактично відбувається не ліквідація Фонду соціального страхування України, а реорганізація шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. Таким чином позивача мали б перевести до Пенсійного фонду України, а не звільнити за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає, що при звільненні позивача було порушено норми ст.36 та ст.40 КЗпП України.

Також позивач вважає безпідставним посилання голови ліквідаційної комісії щодо неможливості позивача перевести до Пенсійного фонду України (працівники якого є державними службовцями), оскільки відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на державну службу без проведення конкурсу.

З моменту попередження про звільнення і до моменту звільнення ні відповідач, ні Пенсійний фонд України, як правонаступник не пропонували вакантні посади та іншу роботу.

Так як відповідача було припинено шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, у Фонду соціального страхування України та Пенсійного фонду України наявні всі правові підстави для забезпечення трудових прав позивача щодо продовження з позивачем трудового договору у правонаступника Фонду соціального страхування України та пропонування роботи в порядку переведення.

При реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майна та майнових прав і обов`язків, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Також позивач зазначає, що наказ №9-ОД від 16.01.2023 року є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що він суперечить положенням пунктів 1,2 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.61 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанові кабінету міністрів України від 27.12.2022 №1442 щодо приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України.

Так як позивача було звільненої без законом передбаченої підстави, на підставі положень ст.235 КЗпП України має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, як вказує позивач, внаслідок незаконного звільнення йому заподіяні значні моральні страждання, порушено нормальні життєві зв`язки, стресові ситуації призвели до погіршення емоційного та психологічного стану, він перебуває в постійній тривозі та не впевнений у майбутньому, а тому моральну шкоду оцінив в сумі 100 000,00 грн.

12.07.2023 року до суду надійшли пояснення Пенсійного фонду України в яких представник просив відмовити в задоволенні заявлених вимог. Фонд соціального страхування України припинено 20.06.2023 року про що внесено інформацію в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Правонаступником Фонду соціального страхування України є Пенсійний фонд України. Поновлення позивача на роботі неможливе у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України. Оскарження наказу №9-ОД від 16.01.2023 року не є належним способом захисту, так як позивач має оскаржувати саме власне звільнення. Під час обгрунтування вимог про скасування вказаного наказу позивач посилається на норми, які на момент підписання наказу вже були нечинними.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не обгрунтовані жодними доказами.

07.09.2023 року до суду надійшов відзив Пенсійного фонду України в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначається у відзиві, позивачу не могло бути запропоновано жодної вакантної посади, так як всі посади Фонду соціального страхування України скорочувались. Поновлення позивача на посаді з якої його було звільнено неможливе так як її не існує, як і не існує юридичної особи (виключена з ЄДРПОУ). Позивача не може бути поновлено на роботі у Пенсійному фонді України, оскільки на всіх працівників поширюється дія Закону України «Про державну службу» в той час як працівники Фонду соціального страхування України не були державними службовцями та на зазначених працівників поширювалась дія законодавства про працю. Закон України «Про державну службу»,який є спеціальним по відношенню до трудового законодавства, надає можливість без проведення конкурсу перевести на іншу посаду лише державного службовця. Лише зазначений Закон визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби. В той же час КЗпП України не містить поняття рівнозначної посади. За таких умов, переведення працівника Фонду соціального страхування України на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону України «Про державну службу».

08.09.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явилась.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи та обставини справи в їх сукупності, вислухавши сторони та врахувавши їх процесуальні заяви, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивач перебував в трудових відносинах з Фондом соціального страхування України та з 01.11.2018 року займав посаду начальника управління адміністративного забезпечення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" викладено в новій редакції.

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2023 року.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону, визначено, що Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду припиняються, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

До завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Постановою Кабінету міністрів України №1442 від 27.12.2022 року «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» припинено з 1 січня 2023 р., реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема, Фонд соціального страхування України. Утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України (далі - комісія з реорганізації Фонду) тапризначено голову комісії з реорганізації Фонду - Бахматського Олександра Олександровича .

До голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації (п.6 Постанови).

Згідно з п.7 Постанови, голові комісії з реорганізації Фонду необхідно забезпечити, зокрема, дотримання трудового законодавства щодо гарантій прав працівників Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду.

Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майне. права та обов`язки переходять до правонаступників. Частиною п`ятою цієї етапі визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення де єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припиненні юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Рішення про припинення Фонду соціального страхування України, прийняте Верховною Радою України є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Наказом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Олександра Бахматського№9-ОД від 16.01.2023 року «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» на виконання п.2 розділу VІІ Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2022 року №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч.4 ст.105 ЦК України, ст.ст.49-2, 49-4 КЗпП України та ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вирішено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м.Києві, з 18.04.2023 року.

На виконання п.2 та п.3.2 зазначеного наказу та ст.49-2 КЗпП України, 20.01.2023 року позивача було повідомлено про наступне звільнення 18.04.2023 року на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (як зазначив позивач в позовній заяві).

Суду не надано повідомлення з підписом позивача. Однак в судовому засіданні представник позивача зазначив, що дійсно позивача 20.01.2023 року повідомлено про наступне вивільнення.

У повідомленні зазначено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України не пропонувалась.

Наказом №144-к від 13.04.2023 року 18.04.2023 року позивача було звільнено з посади начальника управління адміністративного забезпечення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач, як вбачається, 18.04.2023 року ознайомлений з наказом та отримав його копію.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини шостої статті 36 КЗпП у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті а частини 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

В пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, навіть при реорганізації підприємства допускається звільнення працівників, проте обов`язковою умовою для цього є скорочення чисельності або штату працівників.

У справі встановлено, що законодавцем в особі Верховної Ради України з 01 січня 2023 року припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами Фонду соціального страхування з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймав позивач. Про наступне вивільнення позивача попереджено більше ніж за 2 місяці, тобто у визначений законом строк.

На момент розгляду справи судом Фонд соціального страхування України припинено про що внесено відомості до Єдиного реєстру підприємств та організацій.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 дотримані норми трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення позивача.

Суд не може прийняти до уваги зазначене позивачем, що йому мали бути запропоновані посади в Пенсійному фонді України, які є посадами державної служби, оскільки всі посади Фонду соціального страхування України підлягали скороченню, а переведення позивача на вакантну посаду в Пенсійному фонді України виключено, оскільки вакантними є посади державної служби, у той час як ОСОБА_1 обіймав посаду працівника, на якого поширюється законодавство про працю.

Крім того, суд не може взяти до уваги посилання позивача на положення частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» (Закон № 889) державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 889).

Згідно із частинами першою та другою статті 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.

Частиною 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.

Судом установлено, що ОСОБА_1 не подавав до Пенсійного Фонду України заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення його на вакантні посади, а переведення його як працівника Фонду соціального страхування України, на якого поширюється законодавство про працю, на посаду державної служби, суперечить вищезазначеним вимогам діючого законодавства.

Таким чином, позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді начальника управління адміністративного забезпечення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України задоволенню також не підлягають.

Крім того суд вважає безпідставним посилання позивача на частину четверту статті 36 КЗпП України, згідно з якою у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується, є помилковим, оскільки у даному випадку дія трудового договору працівника не продовжується, а у роботодавця виникає обов`язок щодо працевлаштування працівника.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено підстав для його поновлення на роботі, а розрахунок з позивачем роботодавцем було проведено, та доказів її затримки позивачем надано не було, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправність дій відповідача при звільненні позивача, останнім, не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені його звільненням та жодних доказів наявності моральної шкоди, матеріали справи не містять, а відтак позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених вимог позивача про скасування наказ від 16.01.2023 року №9-ОД за підписом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Олександра Бахматського суд зазначає що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вони не є належним способом захисту порушеного права.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 15-52гс20).

Вказані висновки зроблені Верховним Судом у постанові 27.05.2021 року у справі №201/6689/19.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа: голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахмацький Олександр Олександрович про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 23 жовтня 2023 року

Суддя: Н.Г. Притула