Ухвала суду № 114339703, 23.10.2023, Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/1763/23

1-кс/579/453/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2023 р. Кролевецький районний суд Сумської області

в складі - судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кролевець заяву про самовідвід судді ,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Кролевецького районного суду перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст.307 КК України.

Головуючим у даній справі є суддя ОСОБА_6 .

До початку судового розгляду по даній справі суддею заявлено самовідвід з підстав п. 4 ч.1 ст. 75 КПК України .

Відповідно до положень ч.1 ст.81 КПК України, заява про відвід судді ОСОБА_6 передана на розгляд іншому судді цього ж суду, і згідно положень ч.3 ст.35 КПК України, для розгляду даної заяви визначений суддя ОСОБА_1 .

Заява про самовідвід судді мотивована тим, що одним з обвинувачених в даному кримінальному повадженні є ОСОБА_3 , який є рідним сином ОСОБА_7 , працівника Кролевецького районного суду .

В судове засідання учасники судового розгляду з`явились.

Обвинувачений ОСОБА_3 висловив думку про незгоду з заявленим самовідводом .

Обвинувачена ОСОБА_4 з заявою про самовідвід згодна.

Під час розгляду самовідводу суддя ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився , пояснень не надав.

Суд, вивчивши матеріали заяви, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено , що обвинувачений по справі ОСОБА_3 є сином працівника Кролевецького районного суду Сумської області ОСОБА_7 , архіваріуса канцелярії Кролевецького районного суду .

Є очевидним , що не може розглядатися справа в Кролевецькому районному суді Сумської області відносно обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст.307 КК України, який є сином працівника Кролевецького районного суду.

Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Практика Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом, а суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 1-2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно ч. 1 ст. 30 КПК, ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства, а згідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Крім того, обставиною, що також виключає участь судді (не може брати участь) в кримінальному провадженні є наявність інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК).

За наявності підстав, передбачених ст. 75 КПК, суддя зобов`язаний заявити самовідвід (ч. 1 ст. 80 КПК).

Разом з тим, як було наведено вище, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону (ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), що також закріплено і в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно п. 81 рішення ЄСПЛ від 06.09.2005 «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01) «неупередженість» у сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді в конкретній справі тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію, тобто чи були в суді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу».

Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів також викладені у рішеннях ЄСПЛ (зокрема, справа «Мироненко та Мартиненко проти України» (Mironenko and Martenko v. Ukraine), заява № 4785/02, 10.12.2009, п. 66, 69, 70), згідно яких наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції за допомогою об`єктивного та суб`єктивного критеріїв. У кожній окремій справі необхідно визначити, чи мають стосунки, які розглядаються, такі природу і ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Застосовуючи об`єктивний критерій, необхідно з`ясувати, чи існують певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в безсторонності судді.

У справі «Білуха проти України» (рішення від 09.11.2006, заява № 33949/02) ЄСПЛ констатував, що «наявність безсторонності відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (п. 49). При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною».

У справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» Суд розтлумачив, що по-перше необхідно встановити, що суд був суб`єктивно безсторонній, тобто жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість. По-друге, суд повинен бути об`єктивно безсторонній, тобто передбачається існування достатніх гарантій, щоби виключити будь-які сумніви щодо цього.

Згідно Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006, неупередженість є необхідною умовою належного виконання суддею своїх обов`язків, а у п. 2.5 цих принципів визначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. При цьому підлягає задоволенню відвід судді від участі в розгляді справи, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в його неупередженості.

Здійснюючи розгляд справ ЄСПЛ констатував, що «…сумнів є легітимним, навіть якщо він не призводить до суттєвих наслідків; сумніви можуть бути фактично необґрунтованими; достатньо того, що в розумної людини, на її погляд, вони викликають побоювання стосовно упередженості суду, що має підґрунтя на певних обставинах» (рішення ЄСПЛ від 26.09.2019 у справі «Іліє проти Румунії» (Ilie v. Romania), заява № 26220/10), тому суд може бути справедливим, але породжувати легітимні сумніви щодо своєї безсторонності.

Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням РСУ від 04.02.2016 № 1, роз`яснено, що суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але повинен бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється у ефективному відправленні судочинства і виступає мірою реалізації завдань справедливого суду (ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013).

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК).

Аналізуючи зазначені вимоги закону, вважаю, що головною метою самовідводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді (суддів), оскільки кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом (ст. 6 Конвенції).

З огляду на чинне національне законодавство України, усталену судову практику ЄСПЛ щодо тлумачення понять «незалежний», «безсторонній» та щодо визначення суб`єктивного і об`єктивного критеріїв неупередженості (безсторонності) суду, вважаю щодо доводи щодо самовідводу є обґрунтованими і заслуговують на увагу, оскільки існує відома обставина, яка породжувє легітимні сумніви щодо можливої безсторонності/об`єктивності та виключає участь судді в кримінальному провадженні згідно п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі LeComte, VanLeuven i DeMeyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

Відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: "Ніхто не може бути суддею у власній справі". Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Європейський суд стверджує в справах Делкурта (А 11 параграф 31), П`єрсака (А 53 параграф 30) і де Куб бера (А 86 параграф 26): "...будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід".

Згідно з п. 12 висновку № 1 Консультативної ради європейських суддів судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що для віри в незалежність і неупередженість суду важливі їх зовнішні ознаки, оскільки під питанням знаходяться повага і авторитет, які суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості.

Є цілком очевидним, що в подальшому прийняття судом будь-якого рішення по кримінальному провадженню, може бути розцінено сторонами кримінального провадження як таке, що прийняте через упередження або вплив, саме з цих підстав

Таким чином, суддею обґрунтовано мотивами, які заслуговують на увагу суду, обставини, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, щодо неможливості брати участь у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст. ст.307 КК України.

Суд вважає, що заява про самовідвід судді підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.75, 80-81 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Задовольнити заяву про самовідвід судді Кролевецького районного суду Сумської області ОСОБА_6 .

Відвести суддю Кролевецького районного суду Сумської області ОСОБА_6 в кримінальному провадженні, про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст.307 КК України.

Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст.307 КК України передати до канцелярії Кролевецького районного суду для повторного авторозподілу.

Ухвала суду оскарженню не підлягає .

Суддя ОСОБА_1