Рішення № 114334400, 16.10.2023, Котелевський районний суд Полтавської області

Справа № 619/6215/21

Провадження № 2/535/92/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року смт Котельва

Котелевський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Шолудько А.В., з участю секретаря судового засідання Мальцевої С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/6215/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до відповідача про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; про поновлення на роботі провідного інженера з охорони праці Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» ОСОБА_1 ; та про зобов`язання Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що законодавством України не передбачено відсторонення працівника від роботи з причини відсутності у нього щеплення від СОVID-19, відповідно до статей 28, 32, 43 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя; жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним науковим чи іншим дослідам; нормами Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Дана справа перебувала у провадженні судді Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 619/6215/21 між суддями Дергачівського районного суду Харківської області від 28.12.2021. Ухвалою судді від 30.12.2021 відкрито провадження у справі.

Розпорядженням голови Верховного Суду № 10/0/9-22 від 16.03.2022 Котелевському районному суду Полтавської області визначено територіальну підсудність справ Борівського районного суду Харківської області та Дергачівського районного суду Харківської області.

Згідно з частиною 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідне рішення є підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області від 22.09.2022 на розгляд судді Шолудько А.В. надійшла справа № 619/6215/21 (провадження № 2/535/459/22).

Справа прийнята до провадження судді Котелевського районного суду Полтавської області відповідно до ухвали від 27.09.2022.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 25.10.2022 витребувано від відповідача Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» докази щодо: 1) проведення (непроведення) оплати праці позивачу ОСОБА_1 за період її відсторонення від роботи з 20.12.2021 по 28.02.2022 включно, в тому числі після видання наказу ДП «Жовтневе лісове господарство» №143-К від 25.02.2022 року «Про допуск до роботи ОСОБА_1 »; 2) про розмір середньомісячного заробітку позивача ОСОБА_1 перед її відстороненням від роботи з 20.12.2021.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 31.01.2023 зупинено провадження у справі№ 619/6215/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі справа № 130/3548/21) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

10.04.2023 до Котелевського районного суду Полтавської області через систему «Електронний суд» надійшло клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство», подане представником Макітренко Вікторією Володимирівною, яка діє на підставі довіреності № 275 від 05.04.2023, про заміну відповідача у справі з Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство». Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №856 від 28.10.2022 було припинено Державне підприємство «Жовтневе лісове господарство», код згідно з ЄРДПОУ 00993165, шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код згідно з ЄРДПОУ 44768034. Згідно з п.8 зазначеного наказу визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство». 10.01.2023 наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 92 затверджено передавальний акт Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство», відповідно до якого майно, права та обов`язки останнього переходить до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство» (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45025507).

29.08.2023 до Котелевського районного суду Полтавської області надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення провадження та заміну відповідача у справі -Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство».

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2023 року поновлено провадження у справі № 619/6215/21 та залучено до участі у справі правонаступника відповідача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» (місцезнаходження: 62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Лесі Українки, 63, код ЄДРПОУ 45025507).

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином (а.с.72 т.2), 28.08.2023 року подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати без її участі та задовольнити позовні вимоги (а.с.57 т.2).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.73, 74 т.2), про причини неявки суд не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд вирішив можливим розглянути справу у спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 13.04.2018, відповідно до наказу № 46-к була прийнята на посаду завідувача сектора з охорони праці Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство»; на підставі наказу № 422-к від 22.04.2020 переведена на посаду провідного інженера з охорони праці, про що свідчать записи № 9 від 17.04.2018 та № 10 від 22.04.2020 в трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій на ім`я ОСОБА_2 (а.с.29-36 т.1).

24.11.2021 директором Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» Чагаровським Р. видано наказ № 294, яким зобов`язано всіх працівників лісгоспу та лісництва надати до відділу кадрів лісгоспу в термін до 03.12.2021 копії документів, які підтверджують щеплення проти COVID-19 (міжнародне свідоцтво про вакцинацію, COVID-сертифікат) або медичних довідок за формою № 028-1/0 «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби». Цим же наказом доручено провідному інженеру з підготовки кадрів підготувати проєкти наказів про відсторонення від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати працівників, які не пройшли вакцинацію від COVID-19 або не надали довідки про протипоказання до проведення даної вакцинації на строк, встановлений причинами, що його зумовили (а.с.20 т.1).

Із наказом ДП «Жовтневе лісове господарство» від 24.11.2021 № 294 позивачка була ознайомлена 25.11.2021, про що свідчить її особистий підпис на наказі (а.с.21 т.1).

08.12.2021 ОСОБА_1 звернулась до директора ДП «Жовтневе лісове господарство» із листом-претензією, у якому повідомила, що вона відмовляється від вакцинації від COVID-19, як від ризикової медичної процедури та просить не відстороняти її від роботи без збереження заробітної плати (а.с. 93-100 т.1).

08.12.2021 комісією ППО ДП «Жовтневе лісове господарство» складено акт про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 . Зі вказаним актом відповідачка ознайомлена під особистий підпис 08.12.2021 (а.с.22).

На підставі наказу директора ДП «Жовтневе лісове господарство» «Про відсторонення від роботи» від 08.12.2021 № 708-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 20.12.2021 на час відсутності документу про щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень або довідки про тимчасові протипоказання до вакцинації від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 16 т.1).

Копію наказудиректора ДП«Жовтневе лісовегосподарство» «Провідсторонення відроботи» від08.12.2021№ 708-кпозивачка отримала14.12.2021 засобами поштового зв`язку, що визнається позивачкою, а також приєднані до матеріалів справи роздруківка із сайту оператора поштового зв`язку «Укрпошта», поштова листівка та опис вкладення (а.с.17-19 т.1).

На підставі наказу директора ДП «Жовтневе лісове господарство» від 25.02.2022 № 143-к ОСОБА_1 допущена до роботи провідного інженера з охорони праці з 01.03.2022 (а.с.15 т.2)

Згідно з листом-повідомленням директора ДП «Жовтневе лісове господарство» від 26.10.2022 № 09-07/495вих. оплата праці ОСОБА_1 за період її відсторонення від роботи з 20.12.2021 по 28.02.2022 включно не проводилась. Після видання наказу ДП «Жовтневе лісове господарство» від 25.02.2022 № 143-к «Про допуск до роботи ОСОБА_1 » оплата праці проводилась відповідно до чинного законодавства. Розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_1 перед відстороненням від роботи складав 28795,25 грн (а.с. 26 т.2).

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із закономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Вирішуючи питання, чи відповідає вимога щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 нормам закону, суд виходить з таких міркувань.

Медична допомога діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII)у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язаніу передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК Українипередбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону№ 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону №1645-ІІІтакож передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться заїх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Вирішуючи питання, чи було відсторонення від роботипрацівника, який не пройшовобов`язкового профілактичного щепленнявід COVID-19, здійснено на підставі закону, суд приходить до такого.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч.1 ст.43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституції України(статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України(рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постановами Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції Україниі законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України».

Відповідно до абзацу другого частини четвертоїстатті 4Цивільного кодексуУкраїни якщопостанова Кабінету Міністрів Українисуперечить положенням цього Кодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІвизначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Застаттею 1 Закону № 1645-ІІІпротиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12Закону № 1645-ІІІпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четвертастатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Дія цього наказу поширювалась і на працівників Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство», яке належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються абоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІта частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконіУкраїни «Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»№ 4004-XII та Інструкції Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14.04.1995 № 66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляютьсявід обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону№ 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3Інструкції № 66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - цеписьмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2Інструкції № 66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, якінеобґрунтовано відмовилисьвід профілактичного щеплення,передбаченого Календаремпрофілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботиабо іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5Інструкції № 66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7Інструкції № 66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієїІнструкції.

Суд вважає, що положенняабзацу шостого частини першоїстатті 7 Закону № 4004-XIIтаІнструкції № 66не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом № 4004-XII.Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІі частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плативпродовж строку відсторонення від роботи, суд прийшов до такого.

Частиною другоюстатті 2 КЗпП Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першоюстатті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умовколективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції:

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211»назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекціїпостановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Вказані постановивстановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з провадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третьогостатті1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 Закону № 2801-XII,статті 12 Закону№ 1645-ІІІ, пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя:

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Суд вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Судом встановлено, що позивачка, на час відсторонення її від роботи, була працівником Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» та обіймала посаду провідного інженера з охорони праці. Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню відCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас суд вважає, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 таЗаконом № 1645-ІІІзаходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суду не надано доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного спеціаліста з охорони праці, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Державного підприємства«Жовтневе лісовегосподарство» чи інших осіб. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в Державному підприємстві «Жовтневе лісове господарство», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Суд переконаний, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи провідним спеціалістом з охорони праці, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Вирішуючи питаннячи буловідсторонення позивачкивід роботинагально необхіднимі пропорційнимлегітимній метівтручання вїї правона повагудо приватногожиття, суд враховує, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Таких же висновкидійшла і ВеликаПалата ВерховногоСуду упостанові від14грудня 2022року у справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, ухваленій за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року (справа № 130/3548/21).

Частиною 6 статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, суд, виходить із такого.

Як визначено в ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом встановлено, що наказ про відсторонення позивачки від роботи із припиненням виплати заробітної плати є неправомірним. У період з 20.12.2021 дня відсторонення від роботи позивачки до 28.02.2022 останній було призупинено виплату заробітної плати.

Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи.

За умови відсутності у наказі № 708-к від 08.12.2021 кінцевого терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов`язків позивачкою ОСОБА_1 із фактом здійснення нею щеплення від COVID-19, від якого позивачка відмовитись, у зв`язку з чим її відсторонення від роботи могло тривати невизначений проміжок часу, суд в даній ситуації за аналогією закону вважає можливим застосувати положення статті 235 Кодексу законів про працю України.

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З метою ефективного захисту порушених прав позивачки ОСОБА_1 , виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача Державне спеціалізованегосподарське підприємство«Ліси України»філія «Жовтневелісове господарство»виплатити на користь позивачки ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 20 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Враховуючи те, що відповідно до наказу Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» від 25.02.2022 № 143-К ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022, суд вважає що її позовні вимоги в частині поновлення на роботі слід відхилити.

Порядок розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Частиною 1 цієї вказаної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1статті 4Закону України«Про судовийзбір» визначено,що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з частиною 3 статті 6 цього ж Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, суд вважає, що із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» на користь держави необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1816,00 грн.

Крім того позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 4000 гривень.

На підтвердження понесених витрат позивачка надала суду: договір № 06122107 від 06.12.2021, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Центр правової допомоги у місті Харків» про надання юридичних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг № 06122107 від 07.12.2021 на суму 4000 гривень та квитанції про сплату юридичних послуг за договором від 06.12.2021 та 07.12.2021 на загальну суму 4000 гривень (а.с. 39-42 т. 1)

Частиною 3ст.133ЦПК Українивстановлено,що довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати напрофесійну правничудопомогу.Відповідно достатті 137цього жКодексувитрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. Зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогу адвокатапідлягають розподілуміж сторонамиразом ізіншими судовимивитратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: розмірвитрат направничу допомогуадвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно дочастини 2статті 141ЦПК України,якою визначенопорядок розподілусудових витрат,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги позивачки судом задоволено частково, суд вважає, що із відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» необхідно стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2666 грн 66 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 128, 133, 137, 141, 247, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» «Про відсторонення від роботи» від 08 грудня 2021 року № 708-к.

Зобов`язати Державне спеціалізоване господарського підприємство «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» виплатити ОСОБА_1 середню заробітнуплату зачас відстороненнявід роботи з20грудня 2021року до28лютого 2022року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» на користь держави судовий збір в розмірі 1816 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Стягнути із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2666 грн 66 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят шість гривень 66 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Дергачівським РВ ГУМВС України в Харківській області 10.03.2009 року.

Відповідач Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» філія «Жовтневе лісове господарство», місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 63, м. Мерефа, Харківська область, поштовий індекс 62472, код ЄДРПОУ 45025507.

Суддя А.В. Шолудько