Рішення № 114309161, 12.10.2023, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/267/23

Провадження № 2/188/348/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі судового засідання Бібіковій В.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в смт Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про встановлення належності спадщини спадкодавцю та визнання права власності на неї за спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області із позовом до Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (далі відповідач) про встановлення належності спадщини спадкодавцю та визнання за нею як спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що власником вказаного житлового будинку є спадкодавець тітка позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 склала заповіт, яким усе її майно, рухоме та нерухоме, що належить їй та буде належати на день її смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що вона на день смерті за законом матиме право, заповідала в рівних частках ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В межах строку, встановленого ст. 1268 Цивільного кодексу (далі ЦК) України ОСОБА_3 надала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 на користь іншої спадкоємиці за заповітом ОСОБА_1 , а остання подала заяву про прийняття спадщини.

23.01.2023 приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою А.О. було видано постанову про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,25 гектари, розташовані по АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючого документу на вказаний будинок.

Посилаючись на ст. ст. 392, 1216, 1217, 1223, 1225, 1261, 1268, 1270 ЦК України, позивач просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право приватної власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку кадастровий номер 1223881500:10:002 загальною площею 0,2500 гектари, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 01.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.03.2023, витребувано спадкову справу від приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смолової А.О.

Представник позивача ОСОБА_3 подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, в якій позов підтримала.

Відповідач у підготовче засідання свого представника не направив, надав листа, в якому вказав, що заперечень проти позову не має за умови, що витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем, просить справу розглянути без участі представника відповідача і повідомити про результати розгляду.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 200 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Вивчивши надані позивачем та витребувані за її клопотанням докази, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 27.08.2021 року виконкомом Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, актовий запис про смерть № 88.

На час відкриття спадщини ОСОБА_2 належали на праві приватної власності такі об`єкти нерухомого майна: житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2790 гектара, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які у неї виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 09.12.1998 на Павлоградській товарній біржі за реєстровим номером 11/29-НДП, і було зареєстроване КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» 09.12.1998 у реєстрову книгу № 20-228, на підтвердження чого позивачем надано копії вказаного договору та довідки зазначеної установи.

ОСОБА_2 склала заповіт, який 25.03.2001 було посвідчено приватним нотаріусом Петропавлівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою А.О. за реєстровим номером 110, згідно з яким на випадок смерті зробила розпорядження: усе її майно, рухоме та нерухоме, що належить їй та буде належати на день її смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що вона на день смерті за законом матиме право, заповідала в рівних частках ОСОБА_3 та позивачу.

З довідок старости Дмитрівського старостинського округу Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 27.01.2022 за № 53 та від 17.02.2023 за № 88 вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована та проживала сама за адресою: АДРЕСА_1 .

28 січня 2022 року позивач подала до приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смолової А.О. заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 , а інша спадкоємиця ОСОБА_3 - заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 на користь позивача. Ці заяви наявні у спадковій справі № 3/2022, початій 28.01.2022.

23.01.2023 приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою А.О. видано позивачу постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,25 гектари, розташовані по АДРЕСА_1 через те, що у неї відсутні правовстановлюючі документи на ці об`єкти нерухомого майна, оскільки спадкодавцем ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,2790 гектари, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано у приватну власність 19.11.1998, про що договір купівлі-продажу було укладено на Павлоградській товарній біржі за реєстровим номером 11/29-НДП та право власності зареєстровано в КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» 09.12.1998 у реєстрову книгу № 20-228, що, на думку нотаріуса, не відповідає вимогам національного цивільного законодавства, тому що при укладенні правочину сторонами недотримано форми правочину: відсутнє нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна. На підтвення права власності спадкодавця на об`єкти нерухомого

майна, які входять до складу спадщини, на яку претендує позивач, нею до суду надано в якості письмових доказів також копії документів:

технічного паспорту, виготовленого 23.05.2022 ФОП ОСОБА_4 , яким підтверджено розташування на місцевості житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

державного акту на право приватної власності на землю серії ДП, виданого громадянину України ОСОБА_5 Дмитрівською сільською радою 18.09.1996 на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 17.07.1996 за № 4 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,2790 га для обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства;

технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої 17.02.2022 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1223881500:10:002, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ДП, виданого Дмитрівською сільською радою 18.09.1996 на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 17.07.1996 за № 4 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,2790 га для обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства громадянину України ОСОБА_5 , та площу якої змінено до 0,2500 гектарів після проведення геодезичного вимірювання.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), ЦК України та іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з нормою ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» в редакції на час придбання спадкодавцем житлового будинку з господарськими спорудами та земельною ділянкою, біржовою операцією визнавалася угода, якщо вона являла собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі, і в такому випадку угода, зареєстрована на біржі, не підлягала нотаріальному посвідченню, в той час як згідно з приписами ст. 47 ЦК УРСР, чинного на час укладення наведеного правочину, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Отже, мається колізія норм права на час придбання спадкодавцем нерухомого майна, право на яке не визнається приватним нотаріусом.

Згідно з нормою ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ)як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Згідно з приписами статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 30, ч. 2 ст. 67 Земельного кодексу України 1993 року, чинного на час на час купівлі спадкодавцем ОСОБА_2 житлового будинку із земельною ділянкою, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходило у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу (у сільських населених пунктах - 0,25 гектара), і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що у справах про спадкування свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи та надавши їм оцінку на підставі національного та міжнародного законодавства, судової практики ЄСПЛ, Верховного Суду, беручи до уваги, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про доведеність права власності спадкодавця ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, вказані у позові як склад спадщини, та повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 13.02.2023, виготовленого субєктом оціночної діяльності ТОВ «Земельне право» ринкова вартість житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 63 890,00 грн.

Виходячи з цієї ціни позову та вимог пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», позивачем був сплачений судовий збір, про що до позову додана квитанція банку.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог, тому суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити та залишити судові витрати на ньому.

На підставі викладеного, ст. 15 Закону України «Про товарні біржі», ст. 30 Земельного кодексу України 1993 року, ст. ст. 328, 392, 1217, 1218, 1223, 1268-1270 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 13, 76-81, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , до Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 41793136, місце знаходження: 52744, вул. Першотравнева, буд. 182, с. Миколаївка, Синельниківський район, Дніпропетровська область, про встановлення належності спадщини спадкодавцю та визнання права власності на неї за спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право приватної власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом, право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1223881500:10:002, загальною площею 0,2500 гектари, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя П. О. Бурда