Рішення № 114297714, 19.10.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2023 року м.Київ справа №320/15866/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради.

Предметом даної справи є вимога позивача про стягнення компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він зареєстрований як фізична особа підприємець та має ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

На підставі укладених з виконавчим комітетом Бориспільської міської ради договорів, позивач здійснює перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах Бориспільської територіальної громади.

У 2021 та 2022 рокахміж ним та відповідачем укладено договори про відшкодування витрат за надані позивачем послуги по перевезенню пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету.

Позивач стверджує, що протягом 2021-2022 років він належним чином виконав взяті на себе зобов`язання щодо перевезення пільгової категорії пасажирів. Однак, в порушення умов договору відповідачдопустив заборгованість з компенсації понесених ним втрат від безкоштовного перевезення пільгової категорії пасажирів. Так, за 2021 рік заборгованість відповідача становить 445 420,00 грн., а за 2022 рік - 535 240,00 грн.. Всього відповідач заборгував 980 660,00 грн., які позивач просить стягнути в судовому порядку, так як добровільно відповідач їх сплачувати не бажає.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що дійсно між сторонами у 2021 році та 2022 році було укладено договори про відшкодування коштів за перевезення позивачемпільгової категорії громадян Бориспільської міської територіальної громади, що здійснюється на замовлення виконавчого комітету Бориспільської міської ради та за рахунок коштів місцевого бюджету.

Проте, через недостатній обсяг фінансування відповідач компенсував позивачу втрати за перевезення ним пільгової категорії громадян лише у тих межах, які було профінансовано з місцевого бюджету, що відповідає вимогам п. 2.2.1. укладених договорів.

Відповідач не заперечує тієї обставини, що коштів, які виділяються з місцевого бюджету для компенсації перевізникам втрат за здійснені перевезення пільгової категорії громадян не вистачає. У зв`язку з цим у 2021-2022 роках відповідач навіть звертався до виконавчого комітету міської ради з питанням виділення додаткових коштів на відповідний рік для відшкодування автомобільним перевізникам, які здійснюють безкоштовні перевезення пільгових категорій громадян міським автомобільним транспортом. На 2021 рік з місцевого бюджету для компенсації перевізникам їх втрат за перевезення пільгової категорії громадян було виділено 2 500 000,00 грн., а в 2022 році - 2 920 120,00 грн.. Відповідач стверджує, що протягом 2021-2022 років він у повному обсязі здійснив виплату перевізникам компенсацію за перевезення пільгової категорії громадян у межах бюджетних асигнувань, тому вважає, що заборгованість відсутня.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт`визначено, що автомобільний транспорт - це галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про автомобільний транспорт" надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

За змістом ч. 1 ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Приписами ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено обов`язок відшкодуватиперевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Встановлено, і дана обставина відповідачем не заперечується, тому в силу ч. 1 ст. 78 КАС додатковому доказуванню не підлягає, що позивач на підставі укладених з виконавчим комітетом Бориспільської міської ради договорів протягом 2021-2022 років здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах Бориспільської міської територіальної громади.

22 березня 2021 року між Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради та позивачем укладено Договір № 3 «Про відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгової категорій громадян за рахунок коштів з місцевого бюджету».

У пункті 1.1. Договору № 3 визначено, що цей договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за перевезення пільгових категорій громадян Бориспільської міської територіальної громади, що здійснюється на замовлення виконавчого комітету Бориспільської міської ради, за рахунок коштів з місцевого бюджету.

Пунктом 1.2. Договору № 3 передбачено, що відповідач забезпечує перерахування коштів відповідно до поданих розрахунків у межах фактичних надходжень коштів з місцевого бюджету на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян в автомобільному транспорті загального користування, а позивач забезпечує перевезення пільгових категорій громадян

У пунктах 4.2., 4.4. Договору № 3 визначено, що Виконавець (перевізник) щомісяця до 3-го числа, що настає за звітним, подає Платнику (відповідачу) розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 3-пільга», а Платник, на підставі розрахунків та актів звіряння про надання послуг по перевезенню пільговиків, забезпечує в повному розмірі перерахування сум відшкодування по пільговому наданню послуг Виконавцю у межах бюджетних асигнувань місцевого бюджету.

Відповідно до вимог пункту 5.3. Договору № 3 відповідач не несе відповідальність за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором (компенсація витрат автоперевізникам від перевезення пільгової категорій громадян), у разі ненадходження відповідних коштів з місцевого бюджету.

Проте, пунктом 7.2. цього Договору передбачено, що всі зобов`язання, що встановлені розділом 2 цього договору, у тому числі й щодо обов`язку Платника відшкодувати Виконавцю кошти за пільгове перевезення пасажирів, підлягають повному виконанню.

01 січня 2022 року дія Договору № 3 припинилася (п. 7.1. Договору), натомість 4 січня 2022 року позивач та відповідач уклали аналогічний договір № 1 на тих же умовах, строком до 01.01.2023 року за яким позивач зобов`язувався протягом 2022 року здійснювати перевезення пільгової категорії громадян, а відповідач зобов`язувався здійснювати компенсацію втрат позивача від безкоштовних перевезень пасажирів.

На виконання умов укладеного з відповідачем договору № 3 від 22.03.2021 року позивачем протягом 2021 року надано послуги по перевезенню пільгових категорій громадян автомобільним транспортом на загальну суму 1 934 500,00 грн., що підтверджується щомісячними актами звіряння розрахунків за надані послуги, розрахунками втрат від перевезень пільгових категорій пасажирів, інформацією щодо виконаних рейсів та кількості перевезених пільгових пасажирів, а також банківськими виписками по рахунку позивача про проведені відповідачем у 2021 році оплати.

Із досліджених судом доказів вбачається, що у 2021 році відповідачем компенсовано позивачу лише 1 489 080,00 грн.. Заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з перевезення пільгової категорії громадян у листопаді 2021 року становить 218 920,00 грн., а у грудні 2021 року - 226 500,00 грн., а всього 445 420,00 грн..

Також судом встановлено, що у 2022 році позивачем надано послуги з перевезення пільгових категорій громадян на загальну суму 1 889 420,00 грн., з яких відповідачем компенсовано лише 1 354 180,00 грн..

Зокрема, у липні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 202 720,00 грн.. Проте відповідачем частково компенсовано за липень 2022 року лише 109 260,00 грн.. В серпні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгової категорії громадян на суму 202 720,00 грн, з яких відповідачем компенсовано лише 109 260,00 грн.. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за період липень-серпень 2022 року становить 186 920,00 грн..

Також з матеріалів справи вбачається, що у період з вересня по жовтень 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 174 720,00 та 173 600,00 відповідно.

Проте, матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем оплат за вказаний період, що свідчить про виникнення заборгованості перед позивачем за вказаний період в розмірі 348 320,00 грн..

Досліджені судом докази, зокрема акти звіряння розрахунків за надані послуги, розрахунки втрат від перевезень пільгових категорій пасажирів та інформація щодо виконаних рейсів та кількості перевезених пільгових пасажирів у 2022 році вказують на належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з перевезення пільгової категорії громадян у 2022 році.

13 грудня 2022 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про погашення заборгованості із понесених ним втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, яка виникла протягом 2021-2022 років.

Однак, листом від 05.01.2023 року № 11-66 відповідач відмовив позивачеві у задоволенні його вимоги.Обґрунтовуючи свою відмову відповідач зазначив, що останнім днем строку подання Виконавцем розрахунків та актів звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за період вересень-жовтень 2022 року є день, що передує 3-му числу місяця, що настає за звітним. Тобто на думку відповідача позивач мав подати відповідні розрахунки не пізніше 2-ого числа місяця. А враховуючи те, що розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за вересень 2022 року позивачем було подано відповідачу 3 жовтня 2022 року, а за жовтень 2022 року 3 листопада 2022 року, це, на думку відповідача, є підставою для відмови у компенсації понесених позивачем втрат за пільгове перевезення за вказаний період.

В той же час, жодних обґрунтувань щодо заборгованості, яка виникла у період пільгового перевезення позивачем пасажирів протягом листопада-грудня 2021 року та липня-серпня 2022 року відповідач не надав взагалі.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, щопричиною виникнення заборгованості у 2021-2022 роках є недостатність бюджетного фінансування. Тому у задоволенні позову просить відмовити.

За змістом ч. 1, 2 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як вже судом зверталася увага, частина 2 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладає обов`язок надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Тариф та кількість пільговиків, яких перевізник зобов`язаний перевозити безкоштовно на території Бориспільської міської територіальної громади за кожним рейсом визначено актами органу місцевого самоврядування.Зокрема, відповідно до рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 27.07.2021 року № 566, у період виникнення спірних правовідносин, тариф на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування по місту Бориспіль становив 10 грн., а відповідно до п. 3.3. Меморандуму про співробітництво у сфері надання послуг пасажирських перевезень у місті Борисполі, затвердженому рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради 04.08.2018 року № 323, обсяги пільгових перевезень в автобусах загального користування по місту Борисполю встановлюються в кількості двох місць у салоні автобуса за кожним рейсом.

Отже, позивач при виконанні кожного рейсу на кожному із маршрутів на яких він здійснював перевезення пасажирів, мав право на компенсацію втрат за пільгове перевезення не більше двох пасажирів, що складало 20 грн..

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 09.03.2021 № 114 затверджено Порядок відшкодування витрат автомобільним перевізникам за пільговий проїзд окремих категорій громадян, відповідно до положень якого головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення компенсаційних виплат є Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради

Назва «Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради» починаючи з 01.12.2022 року була змінена на «Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради» на підставі рішення Бориспільської міської ради від 02.09.2022 року № 1985-27-VІІІ.

Цим же рішенням органу місцевого самоврядування затверджено Положення про Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради відповідно до п. 1.7. якого Управління соціальної політики та охорони здоров`я є правонаступником майна, прав та обов`язків Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради.

Отже Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради є належним відповідачем у даній справі, так як останнє діє як правонаступник «Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради» та як головний розпорядник коштів місцевого бюджету у частині здійснення компенсаційних виплат автомобільним перевізникам за перевезення ними пільгової категорії громадян.

Відповідно до підпункту ґ) пункту 3 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Судом встановлено, що позивачем за період з листопада по грудень 2021 були надані послуги з пільгового перевезення пасажирів згідно умов договору на суму 445 420,00 грн., які відповідачем не компенсовані. Також наявна заборгованість відповідача за період липень-серпень 2022 року в розмірі 186 920,00 грн., а за період з вересня по жовтень 2022 року 348 320,00 грн..

Всього за вказаний період відповідач заборгував позивачу кошти в розмірі 980 660,00 грн., що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані послуги, розрахунки втрат від перевезень пільгових категорій пасажирів, інформацією щодо виконаних рейсів та кількості перевезених пільгових пасажирів та довідками позивача про розмір заборгованості.

Розрахунок з позивачем відповідач належним чином не провів. Доказів відшкодування відповідачем понесених втрат на вказану суму матеріали справи також не містять.

Доводи відповідача про те, що причиною виникнення цієї заборгованості є неналежне бюджетне фінансування суд не приймає до уваги.

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", " Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" тощо.

Із усталеної практики Верховного Суду вбачається, що «забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені транспортом, а позивач, своєю чергою, не має права відмовити таким громадянам в обслуговуванні з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування таких витрат».

Безумовному обов`язку перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 04/94/19, постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року, справа №826/10158/18, постанові від 08 грудня 2022 року, справа № 640/20392/20.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про транспорт» відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами КМУ.

Однак, на час виникнення спірних правовідносин Урядом не прийнято відповідного нормативного акту.

В той же час, відсутність нормативного акту, який би врегульовував порядок відшкодування автомобільним перевізникам збитки від безплатних перевезень пільгових категорій громадян, як і невжиття відповідачем, як головним розпорядником бюджетних коштів, заходів щодо здійснення відшкодування позивачу коштів за пільгові перевезення створюють для позивача ситуацію правової невизначеності.

Це обґрунтовується тим, що позивач, з одного боку, зобов`язаний здійснювати перевезення пільгових категорій громадян незалежно від наявності фінансування з місцевого бюджету видатків на компенсацію втрат перевізника. А з іншого боку, відсутність фінансування не дає йому права припинити перевезення таких пільговиків, оскільки невиконання перевізником цього обов`язку буде підставою для застосування до нього негативних наслідків, передбачених ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" та договором про перевезення пасажирів.

Також слід звернути увагу, що подальше безплатне перевезення пільгової категорії громадян без відповідної компенсації з боку відповідача завдаватиме позивачу збитків, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України).

Із зазначених вище підстав слід прийти до висновку, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що його обов`язок відшкодувати позивачу кошти за безкоштовне перевезення пільгової категорії пасажирів обмежується лише наявним фінансування у межах фактичних надходжень бюджетних коштів.

Верховний Суд України неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 р. у справі №21-399во10, від 7 грудня 2012 р. у справі №21-977во10, від 3 грудня 2010 р. у справі №21- 44а10).

Тому суд приходить до переконання, що відсутність належного бюджетного фінансування не є правовою підставою для звільнення відповідача від виконання взятого на себе зобов`язання із відшкодування компенсаційних виплат позивачу за перевезення пільгової категорії пасажирів.

Також суд звертає увагу, що улистівід 13.03.2023 року № 5-1881відповідач повідомив про те, що у 2021 році останній був профінансований з місцевого бюджету на компенсацію перевізникам втрат за пільгове перевезення пасажирівкоштами в сумі 2 500 00,00 грн.. Проте, протягом 2021 року відповідач використав на ці потреби лише 2 471 238,00 грн.. Невикористаними залишились кошти в сумі 28 762,00 грн., які відповідач відмовився перерахувати позивачеві у рахунок відшкодування втрат за пільгове перевезення пасажирів у 2021 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

До того ж саме відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення компенсаційних виплат ісаме він є правонаступником прав та обов`язків колишнього Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради.

Положеннями ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків за пільгове перевезення пасажирів в 2021 та 2022 році є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що відсутні підстави для компенсації позивачу коштів за пільгові перевезення у період вересень-жовтень 2022 року з підстав несвоєчасного подання ним розрахунків також є необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктами 3.2.3. та 4.2. Договору № 1 від 04 січня 2022 року передбачено, що позивач повинен був до 3-го числа, що настає за звітним надавати відповідачу розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 3-пільга».

Із досліджених судом письмових доказів вбачається, що розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги за вересень 2022 року позивачем було подано відповідачу 3 жовтня 2022 року, а за жовтень 2022 року 3 листопада 2022 року, тобто своєчасно.

Вказаний висновок кореспондується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09.06.2020 року, справа 419/1965/18,відповідно до якого прийменник «до 3-го числа» означає, що 3-є число є останнім днем строку на вчинення відповідної дії.

За наведених обставин, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9 806,60 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради (місце знаходження: 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вулиця Головатого, будинок 4, ідентифікаційний код 03190797) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце знаходження: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян в період з листопада по грудень 2021 року в розмірі 445 420,00 грн., та у період з липня по жовтень 2022 року в розмірі 535 240,00 грн., а всього 980 660,00 грн..

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради (місце знаходження: 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вулиця Головатого, будинок 4, ідентифікаційний код 03190797) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце знаходження: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати в розмірі 9806 (дев`ять тисяч вісімсот шість) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.