Рішення № 114296803, 17.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року Справа № 160/16108/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Код ЄДРЮОФОПГФ: 20551088) №045550019287 від 02.05.2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Код ЄДРЮОФОПГФ: 20551088) зарахувати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) період роботи з 01.01.1992 року по 01.03.1999 року на території російської федерації до її страхового стажу для призначення пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Код ЄДРЮОФОПГФ: 20551088) поновити виплату ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за віком з 02.05.2023 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 30.03.2023, досягнувши 60-ти річного віку, вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. 06.04.2023 їй було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж за розрахунком складав 32 роки 04 місяці 01 день. Однак, згодом виплата пенсії припинилася. Позивач зазначає, що звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за роз`ясненням щодо підстав припинення виплати пенсії, на що повідомили, що пенсійну справу переглянули та змінили рішення про призначення. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №04550019287 від 02.05.2023 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В рішенні визначено, що стаж складає 25 років 02 місяці 01 день. В обґрунтування відмови у зарахуванні до стажу для пенсії спірного періоду відповідачем зазначено, що у період з 03.11.1989 по 01.03.1999 року вона працювала у Військовій частині № НОМЕР_2 на території російської федерації, з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а відтак стаж на території даної держави враховано лише по 31.12.1991. Позивач не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахуванням спірного періоду до її стажу, вважає таке рішення незаконним, безпідставним, необґрунтованим та таким, що порушує її права та інтереси, оскільки навіть у випадку виходу держав-учасниць із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. Крім того, на час звернення за призначенням пенсії Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була дійсна. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги та відновити порушене право у спосіб, визначений у позові.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16108/23; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); розрахунок страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії 30.03.2023.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

27.07.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. 30.03.2023 року позивач звернувся до сервісного центру Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та 06.04.2023 року їй було призначено пенсію. Однак при перевірці рішення про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято оскаржуване рішення про відмову № 045550019287 від 02.05.2023 року в призначенні пенсії ОСОБА_3 . За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період роботи на території рф з 01.01.1992 по 01.03.1999. Зарахування до страхового стажу періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та врахування заробітної плати за вказані періоди роботи здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких провадилася трудова діяльність. Враховуючи те, що в спірні періоди позивач працював на території іноземної держави, за відсутності у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у ці періоди, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу, відсутності права Пенсійного фонду на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території іноземної держави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, а також, те що з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідач вважає, правомірно не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи на території російської федерації. Щодо стягнення понесених судових витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн., зазначає, що розмір витрат на оплату послуг правової допомоги має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вважає, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, крім того обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.

28.07.2023 від представника позивача адвоката Казанцева С.В. через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає не погодження з доводами відповідача, обґрунтовуючи свою позицію наступним. Відповідачем не було враховано, що частиною 1 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. З врахуванням викладеного, оскільки позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 30.03.2023 року, тобто під час дії зазначеної Угоди, рішення Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №045550019287 від 02.05.2023 про відмову в призначенні пенсії, є неправомірним. Також, частиною 2 статті 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тобто, аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. Щодо доводів відповідача про те, що страхового стажу зараховуються лише періоди, за які сплачено страхові внески, представником зазначено, що до 01.01.2004 стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці. З урахуванням викладеного, наполягає на задоволенні позову.

15.08.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли витребувані судом документи.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_3 від 12.01.2022 (строк дії до 11.01.2032); зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 14).

30.03.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 48).

Згідно з протоколом від 10.04.2023 Центральним об`єднаним управлянням ПФУ в м. Дніпрі Хромцеві Інні призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.03.2023 довічно у розмірі 2760,00 грн.; страховий стаж (повний) становив 32 роки 04 місяці 01 день, з яких: 19 років 11 місяців 5 днів страхового стажу до 01.01.2004 та 12 років 4 місяці 26 днів страхового стажу після 01.01.2004 (а.с. 18).

02.05.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення № 045550019287 від 02.05.2023 про відмову ОСОБА_4 у призначенні пенсії (а.с.19, 51).

Означене рішення обґрунтоване наступним.

Згідно з наданими документами страховий стаж становить 25 років 2 місяці 1 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 08.09.1986 та додаткових документів не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 01.03.1999 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії, прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховано по 31.12.1991 (лист ПФУ №2800-030102-5/56080 від 27.12.2022 та лист Мінсоцполітики №411/0/2-23/54 від 12.01.2023).

26.06.2023 представник позивача адвокат Казанцев С.В. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із адвокатським запитом щодо надання інформації, з якої дати та на якій підставі було припинено виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с. 20).

Листом №0400-010304-8/96028від 03.07.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено, що у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення про відмову від 02.06.2023 № 045550019287, долучивши до листа копію такого рішення.

Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 045550019287 (а.с. 55) на дату звернення 30.03.2023 страховий стаж позивача становить 25 років 02 місяці 01 день, до якого зараховано наступні періоди:

з 01.09.1980 по 19.06.1985 - навчання у вищих/середн. НЗ 04 роки 09 місяців 19 днів;

з 02.09.1986 по 03.01.1989 _____ 02 роки 04 місяці 02 дні;

з 03.11.1989 по 31.12.1991 _____ 02 роки 01 місяць 29 днів;

з 17.01.2000 по 14.07.2000 безробіття 0 років 05 місяців 28 днів;

з 15.07.2000 по 31.12.2000 _____ 0 років 05 місяців 17 днів;

з 02.07.2001 по 31.12.2003 _____ 02 роки 06 місяців 0 днів;

з 01.01.2004 по 30.06.2006 _____ 02 роки 06 місяців 0 днів;

з 03.07.2006 по 20.12.2006 _____ 0 років 06 місяців 0 днів;

з 23.04.2007 по 02.06.2007 безробіття 0 років 01 місяць 10 днів;

з 03.10.2008 по 28.02.2017 _____ 07 років 06 місяців 21 день;

з 29.05.2017 по 08.08.2017 _____ 0 років 02 місяці 11 днів;

з 26.12.2017 по 20.08.2018 _____ 0 років 08 місяців 06 днів;

з 19.03.2019 по 09.01.2020 _____ 0 років 10 місяців 08 днів.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії та з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 року по 01.03.1999 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина четверта статті 8 Закону №1058-ІV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до частини другої статті 26 цього Закону, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено порядок підтвердження стажу роботи, за приписами якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за зверненням позивача від 30.03.2023 їй було призначено пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.03.2023 довічно у розмірі 2760,00 грн.

02.05.2023 пенсійну справу позивача переглянуто та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято оспорюване рішення № 045550019287 від 02.05.2023 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років).

За розрахунком, стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 045550019287 (а.с. 55) на дату звернення 30.03.2023 страховий стаж позивача становить 25 років 02 місяці 01 день.

У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо не зарахування до страхового стажу наступних періодів трудової діяльності: з 01.01.1992 року по 01.03.1999 року.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_4 від 08.09.1986, позивач у період з 03.11.1989 по 01.03.1999 прийнята на посаду діловода-машиніста тилу в/ч НОМЕР_2 в російській федерації (а.с. 15).

Суд зазначає, трудова книжка позивача в частині періодів з 03.11.1989 по 01.03.1999 оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, підписи уповноважених осіб, а також печатку підприємств. Відповідачем зауважень щодо трудової книжки в частині вказаних періодів не виявлено.

Проте, як вбачається з розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) вказаний період трудової діяльності позивача зараховано до страхового стажу частково: з 03.11.1989 по 31.12.1996.

В якості підстави для відмови у зарахуванні спірного періоду до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, відповідачем в оспорюваному рішенні зазначено, що період з 01.01.1992 по 01.03.1999 не зараховано, оскільки з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.01.1992, тому стаж на території даної держави враховано по 31.12.1991.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та на час спірних відносин і розгляду справи не припинений та не скасований.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022.

Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права.

Припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, набутого особою, до ухвалення відповідних рішень.

За таких обставин, оскільки право позивача на обрахунок стажу при призначенні пенсії, набутого на території країни-учасниці Угоди, не може пов`язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з такою країною, оскільки у період роботи позивача в російській федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів її діяльності, відповідач діяв протиправно, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №045550019287 від 02.05.2023 не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується правомірності прийняття відповідачем рішення від 02.05.2023 №045550019287, яке скасовано судом як протиправне.

При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи позивача.

Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів її роботи, що встановлено судом, а також зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 30.03.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат зі сплати судового збору в сумі 536,80 грн.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 8000,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі до позовної заяви надано договір про надання правової допомоги №781 від 23.05.2023, специфікацію №1 до договору про надання правової допомоги №781 від 23.05.2023, ордер серії АЕ №1203397 від 23.05.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3589 від 25.01.2018 та посвідчення адвоката на ім`я ОСОБА_5 (а.с. 9-11).

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

Так, за умовами договору про надання правової допомоги №781 від 23.05.2023, укладеного між ОСОБА_6 (далі-клієнт) та Адвокатським бюро Станіслава Казанцева «Джастіс» в особі керуючого бюро Казанцева Станіслава В`ячеславовича (далі-адвокатське бюро), клієнт доручає, а адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін, а замовник зобов`язується прийняти оплатити такі послуги (п.1.1. Договору).

Відповідно до пп. 3.1.-3.4. Договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим Договору, встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін.

Розмір гонорару адвокатського бюро визначаються сторонами у Специфікації, яка є невід`ємним додатком цього Договору. На вимогу клієнта адвокатським бюро складається детальний розрахунок (Калькуляція) вартості послуг за кожною Специфікацією.

Розмір витрат на правову допомогу підтверджуються актами про надання правової допомоги, які формуються ним в міру необхідності та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за Його місцезнаходженням.

Розмір гонорару не включає фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручень Клієнта (відрядження, добові тощо), якщо інше не передбачено домовленістю Сторін

23.05.2023 між ОСОБА_6 та Адвокатським бюро Станіслава Казанцева «Джастіс» в особі керуючого бюро Казанцева Станіслава В`ячеславовича на виконання умов вказаного договору підписано Специфікацію №1, згідно з якою сторони погодили наступний перелік послуг з надання правової допомоги, їх вартість та порядок розрахунків:

Перелік юридичних послуг, що надаються за цією Специфікацією: супровід судової справи щодо призначення пенсії.

Вартість послуг, зазначених в п. 1 цієї Специфікації, складає 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок).

Порядок оплати: 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок) - сплачується Клієнтом в момент підписання Специфікації.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.3 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність судової практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У судових засіданнях адвокат участі не брав.

За умовами договору розмір витрат на правову допомогу підтверджується актами виконаних робіт, однак такі документи суду не надано.

Переліку наданих позивачу адвокатом послуг безпосередньо пов`язаною з розглядом цієї справи в суді не надано.

Із Специфікації №1 від 23.05.2023 слідує, що 8 000,00 грн. сплачується клієнтом в момент підписання Специфікації, однак на підтвердження оплати позивачем витрат на адвоката не жодних доказів не надано, попри те, що строк оплати на час звернення до суду із цим позовом настав.

Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид правової послуги та витрачений час.

Однак, жодних розрахунків наданої правової допомоги (вид наданих послуг, витрати часу) у справі, що розглядається, не надано.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що заявлені до відшкодування витрати є фактичними, а їх розмір обґрунтованим, тому у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, місто Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, місто Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) № 045550019287 від 02.05.2023 про відмову ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, місто Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 30.03.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, місто Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) за рахунок бюджетних асигнувань на користь заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

У задоволені клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова