Рішення № 114295569, 18.10.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23352/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/23352/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: ОСОБА_2

відповідач 2: ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 30.09.2021 року, -

представник позивача - адвокат Наход А. В.

представники відповідача 2 - адвокати Веніамінова А. П., Яценко О. В.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати недійсним договір про поділ майна подружжя, укладений 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначено, що договір про поділ майна подружжя, укладений 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , має бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає принципу добросовісності, визначеному в статті 3 ЦПК України та порушує права позивача, оскільки спрямований на уникнення відповідачами обов`язку задовольнити вимоги позивача за рахунок майна, поділ якого здійснено за згаданим договором, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву. Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 копію договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 143, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с. 144-145, т. 1).

Копії ухвал направлено на адресу сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 146, т. 1).

На адресу суду повернувся лист із копіями ухвал, направлений на адресу позивача, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 176, т. 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 1, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 21.07.2023 року (а.с. 175, т. 1).

Відповідно до розписки представник відповідача 2 - адвокат Веніамінова А. П. отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 28.06.2023 року (а.с. 153, т. 1).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

06.07.2023 року від представника позивача - адвоката Наход А. В. надійшло клопотання про призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 154-155, т. 1).

11.07.2023 року від представника відповідача 2 - адвоката Яценка О. В. надійшла заява про неможливість виконання ухвали суду від 19.06.2023 року про витребування доказів (а.с. 156-161, т. 1).

11.07.2023 року надійшов відзив відповідача 2 на позов, у якому просить відмовити у задоволені позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем не названі і фактично не існують права позивача, які б порушували укладенням договору про поділ майна подружжя, відсутнє і кореспондуюче зобов`язання відповідача 2, від виконання якого ухиляється остання шляхом укладення договору. Саме провадження у справі BVIHC (СОМ) 118 від 2017 року у Високому Суді Віргінських Островів, наявне в дату подання позовної заяви, як і наявність названих у позовній заяві кримінальних проваджень, не означає автоматичного винесення судового рішення на користь позивача, із якого у останньої б виникало право, на яке впливає договір та його виконання. Позивачем не доведена протиправність дій відповідача 2 у зв`язку із укладенням і виконанням договору. Порушення принципу добросовісності, в чому, на думку позивача і полягає протиправна поведінка відповідача 2, лише декларується й не підтверджується фактичними обставинами та доками їх існування й чинності. Простого посилання на ч. 6 ст. 3 ЦК України явно не достатньо, щоби вважати обґрунтованим і доведеним твердження про порушення права позивача незаконними діями відповідача 2 (а.с. 162-173, т. 1).

18.07.2023 року від відповідача 1 ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволені позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що у оскаржуваного договору про поділ майна подружжя відсутні ознаки фраудаторності, оскільки даний договір не є таким, що вчинений боржником на шкоду кредитору, позаяк позивач не є кредитором відповідачів, а відповідачі не є боржниками позивача. Крім цього, відсутнє будь-яке рішення суду, яке вступило в законну силу, про стягнення заборгованості з відповідача 1 як боржника на користь позивача як кредитора, а також відсутність будь-якого іншого документу, з якого випливає зобов`язання відповідачів по оплаті боргу як боржників перед позивачем, як кредитором. Також зазначає, що у позивача відсутнє право на звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя з огляду на те, що вчиненням спірного правочину про поділ майна подружжя інтереси позивача не порушено (а.с. 177-199, т. 1).

18.07.2023 року від відповідача 1 ОСОБА_2 надійшла заява про неможливість виконання ухвали суду від 19.06.2023 року про витребування доказів (а.с. 200-201, т. 1).

08.08.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, у яких вказує, що ОСОБА_1 належно та у повному обсязі обґрунтовує підстави для позову саме у такій конструкції та саме щодо оскаржуваного договору і належно доводить факт того, що внаслідок укладення оскаржуваного договору порушуються її права як спадкоємця та учасниці судового спору на Британських Віргінських островах. Крім того подав заяву щодо невиконання ухвали суду від 19.06.2023 року про витребування доказів (а.с. 211-225, т. 1).

08.08.2023 року від представника відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких вказує, що одночасні твердження про право власності позивача на майно, яке є предметом договору та заявленими вимоги про визнання договору недійним через його фраудаторність свідчать про невизначеність позивача щодо того, яке саме її право порушене і в чому таке порушення полягає (а.с. 203-210, т. 1).

10.08.2023 року від відповідача 1 ОСОБА_2 надішли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 227-236, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.09.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Наход А. В. про призначення розгляду справи з повідомленням сторін та перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 240, т. 1).

11.09.2023 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (а.с. 242-248, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2023 року задоволено клопотання про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяни Олексіївни, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Наталії Анатолівни копію договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 249, т. 1).

18.09.2023 року від представника позивача надійшли заперечення проти заяви представника позивача щодо невиконання ухвали суду від 19.06.2023 року про витребування доказів (а.с. 1-9, т. 1).

25.09.2023 року від приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А. надійшла заява про те, що у неї відсутній договір про поділ спільного майна подружжя, укладений 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останній нею не посвідчувався (а.с. 10-11, 13-14, т. 2).

25.09.2023 року від приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. надійшла заява про те, що у неї відсутній договір про поділ спільного майна подружжя, укладений 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останній нею не посвідчувався (а.с. 12, 15-16, т. 2).

05.10.2023 року від представника позивача - адвоката Находа А. В. надійшло клопотання про повторне витребування доказів та застосування процесуальних наслідків (а.с. 18-23, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про повторне витребування доказів та застосування процесуальних наслідків (а.с. 24-25, т. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна подружжя.

Вказане не оспорюється сторонами.

Згідно з ч. ч 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особи, які проживають однією сім`єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов`язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до частин першої та другої ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №394/301/19 (провадження № 61-19185св19) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, заінтересованих (третіх) осіб, що не є сторонами правочину (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку заявляє про визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Таку правову позицію висловлено Верховним судом України у справі №6-605цс16 від 25.05.2016 року, у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 року №439/212/14-ц,14-75цс18, у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №750/2728/16-ц, провадження №61-8888св18, що кореспондується з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 09.11.2009 року № 9 де вказано, що власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Тобто зміст ч. 3 ст. 215 ЦК України на підставі наведеної судової практики слід розуміти таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір про поділ майна подружжя від 30.09.2021 року, як такий, що укладений між відповідачем 1 ОСОБА_2 та відповідачем 2 ОСОБА_3 недобросовісно, внаслідок зловживання ними правом, з метою уникнення виконання зобов`язань на користь позивача за рахунок майна, поділ якого є предметом цього договору. Позивач вважає цей договір фраудаторним, спрямованим на уникнення звернення стягнення на майно боржника, що є достатньою підставою для визнання його недійсним з посиланням на загальні засади цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимість зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Фраудаторним є правочин, учинений боржником на шкоду кредитору (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18).

Визначальною ознакою фраудаторного характеру правочину є ухилення особою, яка його вчинила, від виконання зобов`язання перед кредитором шляхом зміни статусу спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року по справі №755/3563/21, провадження № 61-1957св23).

В постановах Верховного суду від 24.07.2019 року у справах №405/1820/17, №372/3541/16-ц від 13.05.2020 року, від 28.11.2019 року №910/8357/18, від 20.05.2020 року №922/1903/18, №619/82/19 від 11.11.2020 року, сформульована позиція, що набуття ознак фраудаторного правочину будь-яким правочином потребує його вчинення боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором.

Учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів) вживають «право на зло», якщо цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника (Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 року № 693/624/19).

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача (Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України від 24.11.2008 року).

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист має відбуватися в порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України, визначення прав, свобод та інтересів, які на думку позивача є порушеними та підлягають захисту, є обов`язковою умовою для звернення із позовом.

При цьому, як було роз`яснено Верховним Судом у Постанові від 29 серпня 2023 року по справі №910/5958/20, якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі №761/45721/16-ц. Слід погодитись з Верховним Судом, що аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Недійсність договору, як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (Постанова Верховного суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зб ерігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Так, в даному спорі судом не встановлено, а позивачем не доведено та суду не надані докази в обґрунтування чинності зобов`язання, в якому позивач був би кредитором, а відповідачі боржниками, в зв`язку із чим у позивача існувало б право або інтерес, що підлягав задоволенню за рахунок майна, яке є предметом договору про поділ майна подружжя від 30.09.2021 року. Не встановлена та не доведена і наявність у відповідачів боргу та відповідного обов`язку з його погашення, від виконання якого вони ухиляються шляхом укладення договору про поділ майна подружжя.

Суд критично оцінює наведені позивачем ОСОБА_1 міркування та доводи щодо провадження у справі BVIHC (COM) 118 від 2017 року у Високому Суді Віргінських Островів, як обставини, яка підтверджує виникнення у відповідача 1 ОСОБА_2 обов`язків на користь позивача ОСОБА_1 , виконання яких здійснюється за рахунок майна, яке є предметом поділу за договором про поділ майна від 30.09.2021 року. Судовим провадженням є сукупність процесуальних дій, які самі по собі не є підставою для виникнення у позивача прав вимоги до відповідачів, а у відповідачів - обов`язку задовольнити вимоги позивача за рахунок майна відповідача. Тобто, сам по собі факт існування судового провадження в іноземній юрисдикції проти сторони оспорюваного договору не наділяє правом чи інтересом сторону такого іноземного провадження.

Крім того, позивачем не зазначено жодної процесуальної норми, яка б дозволяла цьому суду досліджувати обставини, які є предметом іноземного судового провадження, що, як слідує з матеріалів справи, триває.

Суд також критично оцінює посилання позивача ОСОБА_1 на укладення та виконання трастової угоди «R&S Trust» від 21.08.2014 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зазначена угода укладена не внаслідок дій відповідачів і склад учасників згаданої трастової угоди, уповноважених володіти, користуватися та розпоряджатися майном, переданим у траст та довірче управління, є іншим, ніж склад учасників спору за цією позовною заявою. Також, вимоги, наведені позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві в зв`язку із укладенням трастової угоди, різняться від вимог за предметом цього позову.

Суд не бере до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на отримання майна у спадок від покійного чоловіка, оскільки вимоги стосовно майна, належного позивачу, а не такого, що належить кожному із відповідачів і використовується ними з метою ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем, потребує визначення порушеного права та способу захисту такого порушеного права, в іншому, ніж визначеному у позовній заяві, що розглядається, спорі.

На переконання суду, такі доводи та міркування не є належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки самі по собі не містять інформацію щодо предмета доказування - недобросовісності дій відповідачів та наявності у них чинної заборгованості перед позивачем, погашення якої має здійснюватися за рахунок майна, поділ якого є предметом договору від 30.09.2021 року. Тобто вони не стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отже, позовна вимога не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, в т.ч. в частині обставин, які б свідчили про зловживання відповідачами правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), порушення ними загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і недобросовісність їх дій у вигляді уникнення відповідачами як боржниками звернення стягнення на майно.

В даному спорі судом не встановлено, а позивачем ОСОБА_1 не доведено факт порушення її прав та законних інтересів оспорюваним договором про поділ майна подружжя від 30.09.2021 року. Окремо слід відзначити, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів в обґрунтування наявності особисто у неї прав, які б підлягали задоволенню відповідачами як боржниками за рахунок майна, поділ якого є предметом договору від 30.09.2021 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог в цілому, що є підставою для відмови у задоволені позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 204, 215, 216, 236, 626, 628 ЦК України, ст. ст. 9, 65, 69 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 30.09.2021 року - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Г.О.Матійчук