Рішення № 114290140, 11.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2023Справа № 910/7123/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовомМіністерства оборони України

доДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"

Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"

про стягнення 95 658 274,91 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (далі-відповідач) про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі №910/7123/23 позовну заяву залишено без руху.

17.05.2023 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 11.05.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.06.2023.

13.06.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.06.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Протокольною ухвалою суду від 14.06.2023 відкладено підготовче засідання на 12.07.2023.

07.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

19.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої особи.

Протокольною ухвалою суду від 12.07.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.09.2023.

06.09.2023 у засіданні з розгляду справи по суті судом оголошено перерву до 11.10.2023.

У судовому засіданні 11.10.2023 суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 11.10.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Міністерством оборони України (далі - Міноборони/Позивач/Замовник) 06.08.2022 укладено державний контракт № 403/1/22/268 (далі - Контракт) із Дочірнім підприємством Державної компанії Укрспецекспорт - Державним підприємством Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес (далі ДП СЗТФ Прогрес/Відповідач/Виконавець) на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

Відповідно до п. 1.1 Контракту Виконавець зобов`язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (далі - Специфікація, Додаток 1 до Додаткової угоди № 2 до Контракту), а Замовник - прийняти його через визначеного Вантажоодержувача та оплатити такий товар.

Так, відповідно до Специфікації, Виконавець зобов`язався поставити Товар:

1000 од. мінометних пострілів калібру 120 мм, вартістю 13 738 450,00 грн. - до 01.12.2022;

1000 од. артилерійських боєприпасів до ствольної артилерії 152 мм ВОФ-546, 32 до 2СЗ, Д-20, вартістю 63 988 030,00 грн. та 1000 од. артилерійських боєприпасів до ствольної артилерії, 155 мм OFDM3DV до Богдана або аналог вартістю 92 444 530,00 грн. - до 15.12.2022.

Загальна вартість Товарів становить 170 171 010,00 гри., Контракт діє до 31.12.2023 (відповідно до Додаткової угоди № 3 від 28.12.2022 до Контракту).

Згідно із п. 4.1 Контракту, Виконавець зобов`язаний поставити товари згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації, та надати Замовнику документи згідно п. 2.7 Контракту.

Однак, звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що Відповідач умови Контракту не виконав, а саме - не поставив визначені у Специфікації Товари у встановлений строк.

Відповідно до п. 2.6 Контракту розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником поставлених товарів протягом 10 (десяти) банківських днів після пред`явлення Виконавцем рахунку на оплату товарів та документів, зазначених у п. 2.7 Контракту (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України). Замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною встановленою Сторонами, яка визначається у Специфікації. Відповідно до п. 2.8 Контракту, на підставі рішення Замовника розрахунки за Товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 відсотків від вартості (ціни) Товару на строк не більше як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок Виконавця у такому порядку:

перша частина попередньої оплати у розмірі до 35 % від вартості товарів за Контрактом на підставі рахунку, наданого Виконавцем;

друга частина попередньої оплати у розмірі до 62 % від вартості товарів за Контрактом після отримання від Виконавця повідомлення про готовність до відправлення товарів. У разі проведення попередньої оплати, товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у Специфікації.

Міноборони було здійснено попередню оплату Товарів у сумі 59 559 853,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/504 від 05.09.2022 на суму 4 808 457,50 грн., № 403/1/699 від 01.11.2022 на суму 54 751 396,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним здійснена попередня оплата за договором, проте відповідач не виконав умови контракту та не поставив визначені у специфікації товари у встановлений строк, та не повернув суму попередньої оплати, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення попередньої оплати, пені та штрафу.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що він належним чином приступив до виконання зобов`язань за договором, уклав зовнішньоекономічний контракт на поставку товару із іноземним постачальником, проте поставка товару іноземним постачальником виявилася неможливою через політичну складову. Відповідач вважає вимог позивача про повернення попередньої оплати безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі вимоги не містять правових підстав для їх повернення через відсутність відмови позивача від прийняття товару за контрактом. Окрім того, відповідач просить зменшити розмір заявлених до стягнення пені та штрафу.

За приписом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Укладений сторонами контракт за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору, позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату 59 559 853,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/504 від 05.09.2022 на суму 4 808 457,50 грн., № 403/1/699 від 01.11.2022 на суму 54 751 396,00 грн.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 статті 693 ЦК України).

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, позивач скористався своїм правом на повернення суми попередньої оплати, що передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Будь-які змін до договору щодо строків поставки товару сторони не вносили.

Таким чином, у постачальника виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 16.12.2022.

Аналогічна правова позиція щодо визначення дати виникнення у постачальника зобов`язань з повернення суми попередньої оплати викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Суд зазначає, що наявність обов`язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, так відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов`язку доказів повернення позивачу грошових коштів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене вище суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для повернення попередньої оплати за договором.

Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем поставки товару згідно встановлених специфікацією умов. Факт прострочення виконання своїх зобов`язань з поставки товару не заперечується представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву.

Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв`язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов`язання за Контрактом вчасно, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію Висновку Торгово-промислової палати України №2139/12 від 22.12.2022, яким засвідчено існування істотної зміни обставин за Контрактом №403/1/22/268.

Відповідно до п. 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення контракту та виникли незалежно від волі сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, диверсії, війна, інша небезпечна подія).

В той же час, суд відзначає, що в матеріалах справи не міститься доказів направлення даного сертифікату відповідачеві, а відтак суд позбавлений можливості встановити факт обізнаності позивача із наявністю даного сертифіката.

Більш того, зі змісту сертифіката №17/03-4/400 від 28.10.2022 вбачається, що обставинами непереборної сили вважається виникнення істотної зміни обставин на території Сербської республіки контрагента постачальника у зв`язку із політичною складовою.

Тобто, фактично вказаний сертифікат підтверджує наявність істотної зміни обставин у правовідносинах між відповідачем та його контрагентом, який не є стороною Контракту, у зв`язку з чим посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин саме за Контрактом не приймаються судом як підстава для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань перед позивачем.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 24 186 450,71 грн та штраф у розмірі 11 911 970,70 грн, за порушення зобов`язань в частині своєчасної поставки товарів.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п. 1 п. 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу суд дійшов висновку, що розмір штрафу та пені є обґрунтованим та арифметично правильним.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, де зазначено, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90% суд відзначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Враховуючи специфіку діяльності обох сторін Контракту під час дії воєнного стану, відсутність понесених позивачем збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Контракту, а також те, що відповідач є невід`ємною часиною оборонно-промислового комплексу України, спеціальним державним суб`єктом господарювання у здійсненні військово-технічного співробітництва з іноземними державами, та враховуючи стратегічну важливість діяльності відповідача в умовах воєнного стану, беручи до уваги тяжке фінансове становище підприємства відповідача, що підтверджується фінансовим звітом за 2023 рік, а заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є, на думку суду, завеликими, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Зробивши перерахунок штрафу та пені з урахування зменшення їх розміру на 50%, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача штраф у розмірі 5 955 985,35 грн. та пеня у розмірі 12 093 225,36 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у розмірі 24 186 450,71 грн. та штрафу у розмірі 11 911 970,70 грн.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26/9; ідентифікаційний код 05311609) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) попередню оплату у розмірі 59 559 853,50 грн., пеню у розмірі 12 093 225,36 грн., штраф у розмірі 5 955 985,35 грн. та судовий збір у розмірі 939 400,00 грн.

3. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.10.2023

СуддяМ.О. Лиськов