Ухвала суду № 114290052, 18.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.10.2023Справа № 910/16073/23

Суддя Господарського суду міста Києва Мандриченко О.В., розглянувши, без виклику представників сторін,

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго";

про забезпечення позову.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго" з заявою про забезпечення позову, в якій просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" (ідентифікаційний код юридичної особи 41007180) і знаходяться у нього чи в інших осіб загальною вартістю (на суму) 8 621 784 (вісім мільйонів шістсот двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят чотири) грн 70 коп., а також заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до відчуження, обтяження майна та грошових коштів, на які накладено такий арешт.

Обґрунтовуючи свою заяву про забезпечення позову заявник вказує, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" 01.09.2022 укладено договір № 52/09/22-ЗРВ/BGSRC, який останній систематично не виконує, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго" у розмірі 6 700 000,00 грн.

Також заявник зазначає, що його вимога про забезпечення позову ґрунтується на фактичних діях Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс", а саме:

- припинення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" обслуговування боргу перед заявником (останній платіж - 100 000,00 грн був 14.04.2023 в погашення заборгованості ще за грудень 2022 року при вартості наданих і не оплачених послуг лише за січень 2023 року - 2 392 000,00 грн);

- непогашення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" заборгованості тривалий час і неодноразова зміна тверджень останнього щодо імовірної дати сплати боргу за надані послуги, чим останній фактично підтвердив свій нестійкий фінансовий стан та відсутність грошових засобів для покриття кредиторської заборгованості;

- відсутність нерухомого майна, за рахунок якого було 6 можливо виконати майбутнє судове рішення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- очевидна неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" обслуговувати борги значно менші за предмет позову, що буде поданий, - відповідно до даних інформаційної системи "Судова влада" 26.06.2023 останній, як відповідач у справі № 910/7508/23 з ціню позову 390 000,00 грн, уклав мирову угоду, що свідчить, на думку заявника, про нездатність останнього виконати навіть грошове зобов`язання, яке більше як в 15 разів менше за борг Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго";

- розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" становить лише 500 000,00 грн, що додатково, на думку заявника, підтверджує відсутність у останнього будь-яких активів, за рахунок яких можна було 6 виконати майбутнє судове рішення.

З огляду на наведене, заявник стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" цілеспрямовано нарощує кредиторську заборгованість перед постачальниками послуг і товарів, не обслуговує існуючі борги і не вживає заходів для реструктуризації заборгованості, з огляду на що, заявник вважає, що вказана заява відповідає засадам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а не застосування заходів забезпечення позову, з огляду на вказані дії Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" призведе до неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання рішення про стягнення заборгованості.

Також у своїй заяві про забезпечення позову, заявник зазначає, що накладення арешту на майно (кошти) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" не можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони, адже Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" в будь якому випадку зобов`язане погасити свій борг, щонайменше у вже визнаній ним самим частині, а відтак заявник просить не застосовувати заходи зустрічного забезпечення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тож, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тобто особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" № 303/12-22 від 28.12.2022, вказало, що здійснило часткову оплату за користування вагонів у листопаді 2022 року, а другу частину планує закрити до 30.12.2022.

Також у вказаному листі Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" гарантувало оплату за користування вагонів у грудні 2022 року у строк до 26.01.2023.

Листом № 35/01-23 від 30.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" запропонувало графік погашення заборгованості: до 28.02.2023 - 25%; до 31.03.2023 - 25%; до 30.04.2023 - 50 %.

Однак уже в листі № 65/03-23 від 02.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" надало інший графік погашення заборгованості, відповідно до якого останній мав сплачувати грошові кошти у період з 08.03.2023 по 12.10.2023.

Проте, як вбачається з даних бухгалтерського обліку щодо розрахунків за договором № 52/09/22-ЗРВ/BGSRC від 01.09.2022, станом на 16.10.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" здійснило останній платіж 14.04.2023.

Тобто, не дивлячись на гарантії погасити заборгованість та графіки її погашення, які запропонувало Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс", останній припинив здійснювати розрахунок з заявником.

Також суд зазначає, що як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" відсутнє нерухоме майно.

З матеріалів справи також вбачається, а саме з витягу з ЄДРПОУ, що розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" складає 500 000,00 грн, що значно менше ніж сума, яку заявник визначив, як ціну позову.

Також, як зазначав заявник та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" було відповідачем у справі № 910/7508/23 про стягнення 390 000,00 грн за наслідками розгляду якої, Господарським судом міста Києва ухвалою від 26.06.2023 затверджено мирову угоду, відповідно до п. 1.2. якої, відповідач зобов`язаний сплатити позивачеві заборгованість у сумі 300 000 (триста тисяч) грн, передбачену підпунктом 1.1 пункт 1 мирової угоди, протягом 35 (тридцяти п`яти) календарних днів з дати затвердження мирової угоди судом.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків.

Суд також зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язано із предметом позову.

Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 17.06.2022 у справі №910/2382/21, згідно із якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд звертає увагу, що накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

За висновками суду, обставини, які покладені заявником в обґрунтування поданої заяви вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову лише в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс", оскільки, як уже було встановлено судом, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" відсутнє майно.

Таким чином, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, суд, з урахуванням пов`язаності заходу забезпечення позову з його предметом, вважає за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити частково шляхом накладення арешту на грошові кошти що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" і будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявлених позовних вимог в розмірі 8 621 784,70 грн.

При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку, що застосування вищезгаданих заходів забезпечення позову не призводять до втручання у звичайну господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс", а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для запобігання перешкод у виконані рішення суду у разі задоволення позовних вимог та належному захисті та відновленні порушеного права.

Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго" про забезпечення позову задовольнити частково.

2. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва забезпечити позов про стягнення 8 621 784,70 грн, що буде пред`явлений Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою ?відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" у межах ціни позову в розмірі 8 621 784,70 грн (вісім мільйонів шістсот двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят чотири гривні 70 коп.), що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.

3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити повністю.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС рейл карго" (01001, місто Київ, вулиця Ірининська, будинок 5/24, нежиле приміщення 91, ідентифікаційний код 41429938);

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Євровєктранс" (03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34, ідентифікаційний код 41007180).

Ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з 18.10.2023, дійсна для пред`явлення до виконання до 18.10.2026 та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Олександр Володимирович Мандриченко