Рішення № 114289988, 05.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2023Справа № 910/6247/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Атаманенко А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" про стягнення 9 383 520,00 грн,

за участю представників:

Міністерства: Хатунцевої І.В.;

Товариства: Наїдка Л.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2023 року Міністерство оборони України (далі - Міністерство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" (далі - Товариство) 9 383 520,00 грн штрафних санкцій, з яких: 2 663 520,00 грн - пеня, 6 720 000,00 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за договором про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 20 червня 2022 року № 286/3/22/258.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2023 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6247/23, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25 травня 2023 року.

У підготовчому засіданні 25 травня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 6 липня 2023 року.

25 травня 2023 року через загальний відділ діловодства суду Товариство подало відзив на позовну заяву від цієї ж дати разом із заявою про продовження процесуального строку на подання доказів. У вказаному відзиві відповідач визнав факт прострочення ним виконання зобов`язання з поставки товару, проте заперечував проти задоволення позову, з огляду на те, що неналежне виконання зобов`язань за договором зумовлене настанням форс-мажорних обставин, а тому, на думку відповідача, він звільнений від сплати нарахованої неустойки. Також у поданому відзиві відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на їх надмірність.

13 червня 2023 року на адресу суду від Міністерства надійшла відповідь на відзив від 12 червня 2023 року разом із заявою про поновлення строку на подання цієї заяви по суті справи. У вказаній відповіді на відзив Міністерство заперечувало проти доводів відповідача та вказувало на те, що зовнішньоекономічний контракт з іноземним постачальником товару укладався відповідачем на власний ризик, обраний ним контрагент, так само як і умови контакту, з позивачем не погоджувалися. Відтак, існування непереборних обставин під час виконання умов контракту, укладеного між відповідачем та його іноземним контрагентом, не свідчить про існування таких же обставин саме під час виконання Товариством своїх зобов`язань перед позивачем за договором від 20 червня 2022 року № 286/3/22/258. Крім того, Міністерство зазначило, що відповідач майже 7 місяців з моменту прострочення поставки товару не надавав доказів наявності обставин непереборної сили.

14 червня 2023 року на адресу суду від Товариства надійшло клопотання від 9 червня 2023 року про долучення до матеріалів справи доказів наявності форс-мажорних обставин, на які він посилався у своєму відзиві на позовну заяву.

3 липня 2023 року через загальний відділ діловодства суду Міністерство подало додаткові письмові пояснення по справі, у яких зазначило, що поданий відповідачем сертифікат № 5301-23-2686 про форс-мажорні обставини, виданий Полтавською торгово-промисловою палатою, не відповідає дійсним обставинам справи.

У підготовчому засіданні 6 липня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні заяви Товариства від 25 травня 2023 року про продовження процесуального строку на подання доказів; про поновлення Товариству з власної ініціативи суду строку на подання цих доказів; про відмову в задоволенні заяви Міністерства про поновлення строку на подання відповіді на відзив; про продовження Міністерству з власної ініціативи суду строку на подання відповіді на відзив до 13 червня 2023 року та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 20 липня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 7 вересня 2023 року.

Цього ж дня через загальний відділ діловодства суду Товариство подало заперечення по справі від 17 липня 2023 року, в яких вказувало, що договором не передбачено будь-яких строків для надання позивачу доказів наявності обставин непереборної сили. У той же час, Товариство здійснило поставку товару в межах встановлених договором строків (з урахуванням форс-мажорних обставин) та за відсутності будь-яких претензій щодо цього з боку Міністерства. Відтак, відповідач вважає, що нарахування заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій є необґрунтованим та безпідставним. Разом із запереченнями відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % у разі задоволення позовних вимог.

7 вересня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 5 жовтня 2023 року.

У судовому засіданні 5 жовтня 2023 року позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2022 року між Міністерством та Товариством укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби № 286/3/22/258, за умовами якого Товариство зобов`язалося здійснити у 2022 році поставку товару - головних уборів (18443300-9) (панама літня польова, тип 4, клас 7) в асортименті, комплектності, кількості та строки (терміни), вказані у цьому правочині, а Міністерство - забезпечити приймання та оплату вказаної продукції.

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Специфікацією, погодженою сторонами у пункті 1.3. договору (у редакції додаткової угоди від 19 грудня 2022 року № 2 до договору) передбачено, що ціна одиниці продукції (без ПДВ) складає 240,00 грн. Строк поставки товару: у кількості 130 000 шт. на суму 31 200 000,00 грн - до 15 листопада 2022 року включно; у кількості 270 000 шт. на суму 64 800 000,00 грн - до 30 листопада 2022 року включно. Загальна вартість товару в кількості 400 000 шт., з урахуванням ПДВ, становить 96 000 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. договору оплата поставлених партій товару здійснюється протягом 10 банківських днів після пред`явлення Товариством рахунку на їх оплату, до якого додаються: видаткова накладна, акт приймання-передачі військового майна (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року № 440), повідомлення-підтвердження.

За умовами пунктів 4.1., 4.3. договору товар постачається на об`єднані центри забезпечення Міністерства власними силами та за рахунок Товариства згідно з умовами даного правочину. У разі нагальної потреби, поставка товарів може здійснюватися в інші місця, визначені відповідно до заявки Міністерства, у тому числі в місцевості, де ведуться бойові дії та райони проведення операції об`єднаних сил. Про час постачання товарів Товариство повідомляє Міністерство не пізніше ніж за 24 години до початку відвантаження.

Відповідно до пунктів 4.6. та 4.7. договору приймання товару за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього договору, здійснюється одержувачем Міністерства відповідно до вимог наказу останнього від 19 липня 2017 року № 375 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України", Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 року № П-6). Товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки та ростовки Міністерства, що є невід`ємними частинами цієї угоди.

За порушення строків виконання зобов`язання Товариство сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної ціни договору (пункт 7.3.2. договору).

Невід?ємною частиною договору є наступні його додатки: рознарядка Міністерства за специфікацією; ростовка Міністерства та калькуляція ціни товару (пункт 13.1. вказаного правочину).

У додатку № 1 до договору (рознарядка Міністерства в редакції додаткової угоди від 19 грудня 2022 року № 2 до договору) сторони також погодили строки поставки обумовленого товару в об`єднаний центр забезпечення речовим майном - філію в/ч НОМЕР_1 , а саме: 130 000 шт. - до 15 листопада 2022 року включно, 270 000 шт. - до 30 листопада 2022 року включно.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року включно (пункт 11.1. цього правочину).

Разом із цим, обумовлений вказаною угодою товар був поставлений Товариством з порушенням передбаченого договором строку, а саме: 21 грудня 2022 року в кількості 117 000 шт. на суму 28 080 000,00 грн; 22 грудня 2022 року в кількості 110 000 шт. на суму 26 400 000,00 грн та 27 грудня 2022 року в кількості 173 000 шт. на суму 41 520 000,00 грн.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі військового майна: від 21 грудня 2022 року № 2320, від 22 грудня 2022 року № 2339 та від 27 грудня 2022 року № 2384. Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень.

Враховуючи вищезазначені обставини, Міністерство нарахувало штрафні санкції за порушення Товариством умов договору в частині своєчасної поставки товару на загальну суму 9 383 520,00 грн, з яких: 2 663 520,00 грн - пеня, 6 720 000,00 грн - штраф за прострочення понад 30 днів.

23 січня 2023 року Міністерство направило відповідачу претензію від цієї ж дати № 286/424 з вимогою сплатити вказані суми штрафних санкцій. Однак ця претензія залишена Товариством без задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт несвоєчасної поставки товару в передбачений договором.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Оскільки заявлені Міністерством до стягнення суми пені в розмірі 2 663 520,00 грн та штрафу в розмірі 6 720 000,00 грн є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум є обґрунтованими.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 8.1. - 8.6. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за ним у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, а саме: знищення, внаслідок бойових дій, виробничих потужностей виконавця, партії (партій) товару тощо. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, який видається місцевими органами виконавчої влади, ДСНС за місцезнаходженням однієї із сторін, Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за ним, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка виникла після укладання даного правочину та стороною було дотримано вищевказані умови даного правочину. Невиконання або неналежне виконання Товариством вищевказаних умов позбавляє останнього права посилатися на обставини непереборної сили та не звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язань. Продовження строків (термінів) виконання зобов`язань за цим договором у зв`язку із виникненням обставин непереборної сили також можливе лише при виконанні вищевказаних умов угоди.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).

Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї у встановленому законом порядку не вносилися.

Як вбачається із поданої відповідачем копії сертифікату № 5301-23-2686 про форс-мажорні обставини, виданого Полтавською ТПП 6 червня 2023 року № 204/02-06, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин за укладеним між позивачем і відповідачем договором у термін до 30 листопада 2022 року, обставинами непереборної сили за цим правочином вважається призупинення виробництва внаслідок епідемії коронавірусу в місті Янцзян, Китайська Народна Республіка.

Разом із цим, за умовами договору Товариство є лише постачальником обумовленого ним товару, а не її виробником.

З матеріалів справи та наданих відповідачем пояснень вбачається, що останнім з метою виконання умов договору з Міністерством було укладено контракт від 12 вересня 2022 року № 20220912 з іноземним постачальним - NOPS SP Z.O.O. (Республіка Польща), який, у свою чергу, уклав контракт від 26 вересня 2022 року № 20220926-PAN з виробником обумовленого товару - SHAOXING OXMAN BUSINESS CO., LTD (Китайська Народна Республіка).

Тобто, вказаний сертифікат виданий регіональною ТПП у порушення приписів пункту 4.2. Регламенту, оскільки фактично підтверджує наявність обставин непереборної сили у правовідносинах за зовнішньоекономічним контрактом між відповідачем та його контрагентом - нерезидентом, який не є стороною договору з Міністерством.

Як було зазначено вище, судом встановлено, що Товариство не є виробником товару, натомість матеріалами справи не підтверджено неможливість закупки відповідачем обумовленого договором товару в іншого постачальника, а також того, що вказана продукція виготовляється лише на території міста Янцзян Китайської Народної Республіки і саме виробником - SHAOXING OXMAN BUSINESS CO., LTD.

Так само, Товариством не доведено факт існування будь-якої економічної доцільності закупівлі товару саме у вказаного іноземного виробника та іноземного постачальника, оскільки укладені з цими особами контракти, копії яких були надані Товариством, взагалі не містять ціни за одиницю товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % від заявленої до стягнення позивачем суми, суд зазначає наступне.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 909/1078/18.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду: від 21 лютого 2018 року в справі № 910/14628/17, від 13 червня 2018 року в справі № 910/17259/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 910/496/18, від 15 серпня 2018 року у справі № 910/21804/17, від 22 травня 2019 року в справі № 904/1782/19 та від 5 вересня 2019 року в справі № 910/1338/19.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство, яке відповідно до статті 3 та частини 1 статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Спірні відносини в даній справі стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду.

При цьому, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави.

Тоді як відповідач, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив як на репутацію Міністерства, так і на обороноздатність країни в цілому.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 9 червня 2022 року в справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року в справі № 922/2141/21.

Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.

При цьому, суд також звертає увагу відповідача на те, що останній не позбавлений права та можливості стягнути відповідні штрафні санкції та компенсацію завданих збитків (у разі їх наявності) зі своїх контрагентів за укладеними контрактами внаслідок неналежного виконання ними своїх зобов`язань за вказаними правочинами.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги Міністерства підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 60, офіс 211; ідентифікаційний код 42137930) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 2 663 520 (два мільйона шістсот шістдесят три тисячі п`ятсот двадцять) грн 00 коп. пені, 6 720 000 (шість мільйонів сімсот двадцять тисяч) грн 00 коп. штрафу та 140 752 (сто сорок тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн 80 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17 жовтня 2023 року.

СуддяЄ.В. Павленко