Рішення № 114239889, 18.10.2023, Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/1590/23 Провадження № 2/724/423/23

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2023 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Єфтеньєва О.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Сенік М.І.,

за участі сторін:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Боднарюка В.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Недобоївської сільської ради про позбавлення батьківських права.

В С Т А Н О В И В:

27.07.2023 року до Хотинського районного суду Чернівецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Недобоївської сільської ради про позбавлення батьківських права.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача Боднарюк В.І. , зазначає, що 06 червня 2014 року позивач зареєструвала свій шлюб із відповідачем. Від шлюбних відносин у сторін народилася дитина: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 серпня 2016 року позивач звернулася до Хотинського районного суду із позовом про розірвання шлюбу, в якому просила суд розірвати їх шлюб із відповідачем, оскільки їх шлюбні відносини припинені ще, із червня 2016 року, вони проживають окремо, спільне господарство не ведуть. При цьому, причиною розпаду їх сім`ї стали різниця характерів та відсутність взаємопорозуміння та довіра.

Рішенням Хотинського районного суду від 24 жовтня 2016 року шлюб було розірвано.

Таким чином, із вищевикладеного випливає, що в той час коли малолітній доньці ОСОБА_4 було лише один рік, відповідач ОСОБА_3 , який є біологічним батьком дитини проживав окремо та зовсім не цікавився життям доньки, її станом здоров`я, матеріальним утриманням не займався, будь-якої участі у вихованні малолітньої доньки відповідач зовсім не приймав.

Так, 05 жовтня 2019 року позивач зареєструвала свій шлюб із ОСОБА_6 та із того часу вони спільно проживають у його домоволодінні, а саме в АДРЕСА_1 , включаючи малолітню ОСОБА_4 . Вже досить тривалий час ОСОБА_6 займається вихованням і утриманням малолітньої ОСОБА_4 , відноситься до неї, як до своєї рідної доньки, а та в свою чергу рахує його за батька, оскільки біологічний батько ОСОБА_3 їй зовсім невідомий, так як зовсім не спілкувався із донькою й ніколи її не бачив. В подальшому, у позивачки та її теперішнього чоловіка ОСОБА_6 народився ще й спільний син ОСОБА_7 , 2021 року народження, який виховується ними нарівні із малолітньою донькою ОСОБА_4 .

Таким чином, із вищевикладеного випливає, що відповідач ОСОБА_3 , який є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_4 , зовсім не цікавиться її навчанням та вихованням. Малолітня ОСОБА_4 фактично перебуває на утриманні офіційного чоловіка позивачки, яким є ОСОБА_6 , називає його батьком, а той в своєю чергу повністю, на рівні із своєю іншою дитиною зі шлюбу із позивачкою, займається її матеріальним утриманням та належним чином виконує батьківські обов`язки, й планує в майбутньому усиновити малолітню ОСОБА_4 , оскільки її біологічний батько самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Відповідач ОСОБА_3 починаючи із червня 2016 року навіть жодного разу не цікавившись життям малолітньої доньки ОСОБА_4 , біологічним батьком якої він є, не проживав із того часу із позивачкою ОСОБА_1 , не надавав жодної допомоги на її утримання.

Позивачка ОСОБА_1 , тобто матір ОСОБА_4 зовсім не чинила перешкод відповідачу ОСОБА_3 у спілкуванні із донькою, однак останній починаючи із червня 2016 року зовсім не цікавився, як росте та виховується його малолітня донька, яку школу чи садочок вона відвідує, як харчується вона, чи матеріально забезпечена, а також не цікавився її здоров`ям, чим фактично довготривалий час займалася позивачка.

Починаючи із 2021 року (вже протягом двох років), відповідач ОСОБА_8 виїхав за межі України та проживає на даний час, як відомо від спільних знайомих, у Німеччині, й зовсім не збирається повертатися на Україну, адже влаштував там своє нове життя, без малолітньої доньки ОСОБА_4 .

Така поведінка батька, яким являється відповідач ОСОБА_8 свідчить про фактичну відмову від своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 .

Таким чином, через тривалий час окремого проживання між відповідачем та малолітньою донькою ОСОБА_4 втрачено родинні зв`язки та розуміння їх вікових психологічних особливостей. Батько ОСОБА_3 малолітньою донькою не цікавиться, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується із нею, не виявляє інтересу до неї, а також виїхав за межі України, що слід розцінювати як свідоме нехтування своїх батьківських обов`язків та фактичне самоусунення від їх виконання.

Враховуючи вище викладене представник позивача просить суд задовольнити позовну заяву та позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути із відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивачки ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 31.07.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 25.09.2023 року у справі витребувано докази.

Позивач ОСОБА_1 , в судовому засіданні просила суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі та пояснила, що відповідач не займається дитиною, ніколи не цікавитися нею, в садочку ні разу не був. Позивач ніяких перешкод відповідачу не чинила, мобільний телефон її не змінювався. Відповідач останній раз бачив дитину коли її було 1,5 роки. Він ніколи не допомагав. Позивач мала намір виїхати з дитиною за кордон і подзвонила відповідачу та попросила дати дозвіл на виїзд за кордон дитини, однак він її відмовив. На даний час ОСОБА_4 називає татом свого вітчима, який в майбутньому хоче її усиновити. Проти заочного рішення не заперечувала.

Представник позивача адвокат Боднарюк В.І., в судовому засіданні посилаючись на доводи в позовній заяві просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі. Проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, в матеріалах справ наявна заява про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує.

Свідок ОСОБА_9 , в судовому засіданні пояснила, що вона являється протягом 4 років сімейним лікарем та за цей час батька ні разу не бачила взагалі. Участі у вихованні дитини він ніякої не приймає. Дитина не знає ОСОБА_3 для неї зразу був батьком ОСОБА_6 , який відноситься до дитини як рідний батько.

Свідок ОСОБА_10 , в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 , не виконує обов`язки батька. Вона про нього ніколи не чула. Дитину виховує та утримує зараз ОСОБА_6 , якого вона називає татом. ОСОБА_3 , ніяк не допомагає дитині.

Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 , участі у виховані дитини та утримані не бере. Він її залишив ще маленьку. Ніколи не приходив провідати. На даний час за кордоном. Вона знає як батька ОСОБА_6 , який до неї ставиться добре.

Свідок ОСОБА_6 , в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 , з 2017 року не з`являвся та ніяк не приймає участь у вихованні дитини. На даний час він закордоном. Дитиною не цікавиться та не допомагає. Свідок вказує, що дитина ОСОБА_4 для нього як донька, вона його рахує як батька. Зазначає, що він забезпечує сім`ю повністю.

Згідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до ст. 280 ч. 1 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням наведених обставин, та відповідно до ст. 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , 06.06.2014 року уклали шлюб.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

24.10.2016 року рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області справа № 724/1054/16-ц шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , розірвано.

Від шлюбних відносин у ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 , уклала шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 .

Як вбачається із довідки виконкому Недобоївської сільської ради № 490 від 24.07.2023 року, до складу сім`ї позивачки ОСОБА_1 входять: чоловік ОСОБА_6 , 1992 року народження; донька ОСОБА_4 , 2015 року народження; син ОСОБА_7 , 2021 року народження.

Відповідно до відповіді начальника Служби в справах дітей Недобоївської сільської ради № 561 від 24.07.2023 року, відповідач ОСОБА_8 жодного разу до Недобоївської сільської ради не звертався із заявою про визначення йому часу для спілкування зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_12 . Крім того, відповідач не звертався із питань чинення перешкод у спілкуванні із своєю малолітньою донькою ОСОБА_4 .

У відповідності до Акту обстеження умов проживання малолітньої (неповнолітньої) дитини від 24 липня 2023 року, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: с. Зарожани, Дністровського району, Чернівецької області, її сім`ю складають: мати ОСОБА_1 , вітчим ОСОБА_6 , брат ОСОБА_7 . ОСОБА_4 , проживає у повній сім`ї, мати та вітчим створили належні умови для проживання доньки ОСОБА_4 , вона забезпечення необхідним для проведення свого дозвілля навчання та відпочинку.

Відповідно до довідки Клішковецького опорного закладу освіти імені Леоніда Каденюка , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно навчається в даному закладі в З-А класі.

Згідно характеристики ОСОБА_4 , від 30.06.2023 року № 77 Клішковецького опорного закладу освіти імені Л.Каденюка Клішковецької сільської ради, ОСОБА_4 навчається у даному закладі з 1 вересня 2021 року, за даний період оволоділа достатнім рівнем навчальних знань, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна учениця. Батьки: матір ОСОБА_1 , вітчим ОСОБА_6 , приділяють належну увагу у навчанні та вихованні дівчинки, є активними учасниками освітнього процесу.

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав затвердженого рішенням виконавчого комітету Недобоївської сільської ради від 08.08.2023 року № 16/11-23 комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити громадянина ОСОБА_3 батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_4 2015 року народження.

04.10.2023 року до суду надійшла витребувана інформація з прикордонної служби в якій вказується, що ОСОБА_3 10.12.2021 року виїхав за межі України та інформації про повернення на території України немає.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ч. 4.ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позиції Верховного суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) в які суд вказав на те, що: «Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а саме тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти».

Верховний Суд у своїй постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) вказав, що: «Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини».

Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) вказав, що: «позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а саме тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти».

Враховуючи вище викладене суд вважає, що ухилення від батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що судом було достовірно встановлено. При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач взагалі не має бажання виконувати батьківські функції щодо своєї доньки. Батько нею не цікавиться, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з нею, не виявляє інтересу до неї та фактично самоусунувся від виконання свої батьківських обов`язків та переїхав за кордон.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки ОСОБА_4 , нею не займається, не піклувалася про неї, матеріально не утримує її, не проявляє інтересу до стану її здоров`я та навчання, не цікавиться її фізичним, моральним і духовним розвитком, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Недобоївської сільської ради про позбавлення батьківських права слід задовольнити та позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі задоволення позову - на відповідача.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

На підставі вище викладеного керуючись ст. 141, 150, 164, 169, 181 СК України, керуючись ст.ст.5, 12, 13, 19, 76-89, 141, 258, 263-265, 280, 354, ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Недобоївської сільської ради про позбавлення батьківських права - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення (в порядку ст. 284 ЦПК України) може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18.10.2023 року.

Суддя: Олександр Георгійович ЄФТЕНЬЄВ