Рішення № 114185257, 03.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2023Справа № 910/5786/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Коваленко М.О. розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «НоваТех»

треті особи Кабінет Міністрів України, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони, Військова частина НОМЕР_1 , Генеральний штаб Збройних Сил України

про визнання договорів недійсними

за участі представників:

від позивача - Плаксін М.М. (уповноважений представник);

від відповідача 1 - не з`явився;

від відповідача 2 - Аракелян Р.Ф. (уповноважений представник);

- Путятін В.І. (уповноважений представник);

від третьої особи 1 - не з`явився;

від третьої особи 2 - Сажієнко І.О. (уповноважений представник);

від третьої особи 3 - Лесніца В.Ю. (уповноважений представник);

від третьої особи 4 - не з`явився;

від прокуратури - Тракало Р.І.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» (далі - ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «НоваТех», треті особи Кабінет Міністрів України, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони, Військова частина НОМЕР_1 , Генеральний штаб Збройних Сил України про визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані договори про пайову (дольову) участь у будівництві житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11) на земельній ділянці, яка є державною власністю та належить до земель оборони, укладено між відповідачами всупереч положень законодавства, зокрема Земельного кодексу України, законів України «Про використання земель оборони», «Про Збройні Сили України», а також інтересам держави, тому ці правочини підлягають визнанню недійсними з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідачі заперечили проти задоволення позову, вказавши, що відповідач 1 одержав від Міністерства Оборони України погодження Генерального договору. Відповідач 1 звертався до Міністерства Оборони України з листом-проханням №6/457 від 16.06.2006 надати дозвіл на укладення з відповідачем 2 Генерального договору та додаткових договорів до нього, а позивач в свою чергу надав відповідачу 1 дозвіл на укладення цих договорів у відповіді від 25.06.2006. Окрім того, відповідач 2 стверджує, що між відповідачем 1 і Міністерством оборони України було укладено Договір про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 13383/з від 24.11.2008 та додаткову угоду №1 від 06.08.2009 до цього Договору, відповідно до умов якого Міністерство оборони України надало відповідачу 1 земельні ділянки для забудови з залученням коштів третіх осіб, в т.ч. за додатковим договором. Також, відповідач 2 посилаючись на пункти 7.1. та 7.2. зазначає, що будівництво спірного об`єкту планується з метою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей.

Також, відповідачами було подано заяви про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, що згідно з ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Третя особа 1 підтримала позовні вимоги, вказавши, що Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» не мало повноважень щодо розпорядженням спірною земельною ділянкою державної форми власності, вилучивши її з постійного користування Міністерства оборони України.

Третя особа 2 підтримала позовні вимоги та зазначила, що Київське квартирно-експлуатаційне управління є правонаступником 2-ої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій на підставі Рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 була відведена в користування спірна земельна ділянка та у встановленому порядку не вибувала з категорії земель оборони, її цільове призначення не було змінено у встановленому законом порядку, та станом на час розгляду вказаної справи перебуває у користуванні Київського квартирно-експлуатаційного управління. Третя особа 2 зазначила, що ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» не є ні власником, ні правонабувачем, ні стороною правочину, за яким могло би виникнути таке право, а отже є неналежним суб`єктом укладення спірних договорів (додаткових угод).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 та викладено її в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у справі № 910/5786/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання.

В ході розгляду справи судом було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Генеральний штаб Збройних Сил України.

Третя особа 4 підтримала позовні вимоги та вказала, що договір №11/06 від 11.07.2006 суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню судом недійсним.

В судовому засіданні прокурор, представники позивача та третіх осіб 2, 3 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача 2 проти позову заперечили та просили суд відмовити в повному обсязі.

Відповідач 1 та треті особи 1,4 уповноважених представників в судове засідання не направили, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

11.07.2006 між ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» (далі - Сторона 1) і ТОВ «Науково-виробниче підприємство «НоваТех» (далі - Сторона 2) укладено Генеральний договір №11/06 про пайову (дольову) участь у будівництві (далі - Генеральний договір), за умовами якого предметом цього договору є дольова (пайова) участь сторони 1 та сторони 2 у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок м. Києва, з введенням їх в експлуатацію згідно з додатковими договорами (пункт 2.1); за дорученням сторони 2 сторона 1 виступає як замовник-забудовник об`єктів (пункт 2.2).

Відповідно до пункту 2.3 Генерального договору з метою реалізації будівництва об`єктів сторона-1 та сторона-2 приймають дольову (пайову) участь у будівництві об`єктів шляхом внесення наступних паїв: сторона 2 вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об`єктів в порядку, передбаченому договором (підпункт 2.3.1); сторона 1 вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та / або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки, як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів в порядку, передбаченому Договором шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію (підпункт 2.3.2).

Згідно з пунктом 3.2 Генерального договору частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єктів узгоджуються сторонами в такому розмірі: стороні 1 - 25 % загальної житлової площі та 25% загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкта; стороні 2 - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкта.

Орієнтовний термін введення об`єктів в експлуатацію встановлюється 60 місяців з дня підписання цього договором. Плановий термін будівництва буде визначений на протязі 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво об`єктів (або його частини) шляхом укладання додаткового договору (пункт 5.1 Генерального договору).

Договір набирає чинності після укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між Міністерством оборони України та ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» державним або після письмової згоди керівництва Міністерства оборони України та діє до повного виконання сторонами визначених договором зобов`язань (пункт 8.5 Генерального договору).

14.01.2008 між ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» і ТОВ «НВП «НоваТех» укладено Додатковий договір №11/06/13 про пайову (дольову) участь у будівництві (далі - Додатковий договір №11/06/13), за умовами якого предметом цього договору є дольова (пайова) участь сторони 1 та сторони 2 у будівництві житлового комплексу на 2 130 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка № 167 у м. Києві по вул. Трутенка, 11, з введенням його в експлуатацію згідно з умовами цього договору; за дорученням сторони 2 сторона 1 виступає як замовник-забудовник будівництва об`єкта (пункт 2.2 Додаткового договору №11/06/13).

Відповідно до пункту 2.3 Додаткового договору №11/06/13 з метою реалізації будівництва об`єкта сторона-1 та сторона-2 приймають дольову (пайову) участь у будівництві об`єкта шляхом внесення наступних паїв: сторона-2 вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором (підпункт 2.3.1); сторона-1 вносить пай у вигляді немайнового права використання земельної ділянки для будівництва об`єкта (підпункт 2.3.2).

Орієнтовна вартість об`єкта (ціна договору) визначена у додатку № 2 до цього договору. Вартість об`єкта підлягає уточненню шляхом укладання додаткового договору після розробки проектно-кошторисної документації, узгодження її сторонами, та затвердження стороною 1 розробленої проектно-кошторисної документації на стадії «Проект» (пункт 2.7 Додаткового договору №11/06/13).

За змістом пункту 3.2 Додаткового договору №11/06/13 частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єкта узгоджуються сторонами в такому розмірі: стороні 1 - 25% загальної житлової площі об`єкта та 25% загальної площі автостоянок; стороні 2 - 75% загальної житлової площі об`єкта, 25% загальної площі автостоянок, та 100% всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкта.

15.12.2015 між ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «НВП «НоваТех» укладено Додаткову угоду №1 до Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві (далі - Додаткова угода №1 від 15.12.2015), за умовами якої сторони дійшли згоди викласти додатковий договір від 14.01.2008 № 11/06/13 до Генерального договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві у редакції, за змістом якої відповідно до умов цього договору сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: по вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11) у Голосіївському р-ні м. Києва (пункт 2.1).

У пункті 2.2 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015 сторони погодили, що для реалізації цього договору сторона 1 передає, а сторона 2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються стороні 2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкта, визначено цим договором.

Фінансування будівництва здійснюється стороною 2. Джерелом фінансування будівництва об`єкта є кошти сторони 2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб сторона 2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами (пункт 2.4 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015).

За змістом пункту 3.1 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015, об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ. Голосіївський р-н, вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11), площею 14,2 га.

Сторона 1 зобов`язалася на умовах, визначених цим договором, здійснювати функції землекористувача земельної ділянки, визначену у пункті 1.1.5 цього договору, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт. Право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (пункти 3.2. і 3.3. додаткової угоди).

Відповідно до пункту 7.1.1 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015 сторона 1 отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка становить 10,2 % від загальної площі квартир цього об`єкта та 10,2 % від загальної площі цілих нежитлових прибудованих приміщень об`єкта за винятком об`єктів соціального призначення після введення його в експлуатацію згідно з актами розподілу площ цього об`єкта. З них Міністерство оборони України після ведення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир та нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єктів (об`єктах) у розмірі 100 % частки, визначеної абзацом першим цього пункту.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань (п. 12.8 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015).

Додатковою угодою №2 від 15.12.2015 до зазначеної додаткової угоди №1 сторони внесли зміни, виклавши пункт 12.8 додаткової угоди № 1 у наступній редакції: цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 176 Господарського кодексу України у редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, за якими суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Суд звертає увагу, що правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.

Зважаючи на викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оскаржуваних договорах, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи рішення №3 звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.04.1994, плану земельної ділянки , Акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території військового містечка № НОМЕР_2 , розпорядження Київської міської державної адміністрації №406 від 30.12.1995 №406 про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України в м. Києві з додатком, земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 відноситься до земель оборони та використовується підрозділами оборонного відомства за цільовим призначенням.

Згідно Акту обстежень будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) затвердженого Київським КЕУ від 20.02.2018 земельна ділянка площею 20,24 га надана в користування оборонному відомству на підставі рішення Київського міськвиконкому №3-с від 02.03.1949, на зазначеній земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) розміщено 9 будівель та споруд, а також антенно-щоглові споруди військової частини НОМЕР_1 , що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інвентаризаційною відомістю.

Згідно із частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» за змістом якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 Закону України «Про Збройні Сили України» відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України

Законами України «Про оборону України» (стаття 9) та «Про Збройні Сили України» (стаття 9) передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів тощо. Перелік повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин, закріплений статтею 13 Земельного кодексу України, не є вичерпним. До них належать повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом; прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; загальна виконавчо-розпорядча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (в тому числі й розпорядження землями державної власності).

Міністерство оборони України забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (стаття 2) передбачає, що Міністерство оборони України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном. Цим законом також встановлено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації.

Відповідно до цих приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Частиною першою статті 2 та статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Земельна ділянка, яка відноситься до земель оборони та закріплена за відповідним військовим формуванням (КЕУ), належить державі в особі Кабінету Міністрів України на праві власності і знаходиться в управлінні Міністерства оборони України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна, і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

На момент укладення між відповідачами спірних Договорів та угод чинною була редакція ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення по відведенню вищенаведеної земельної ділянки для будівництва як до укладення спірних догорів та угод, так і після їх підписання, що свідчить про відсутність у Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» повноважень на укладання спірних Договорів та угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання недійсними Генерального договору №11/06 про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006, Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального Договору №11/06 від 25.05.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві та Додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві.

Доводи відповідачів про те, що Міністерство оборони України за укладеним з Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» Договором від 24.11.2008 року №13383/з надало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб, судом відхиляються з огляду на таке.

24.11.2008 між Міністерством оборони України та Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» укладено Договір №13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей.

З п.3.1 Договору №13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року №1 з відповідним додатком, вбачається, що Міністерство оборони України у визначеному законом порядку зобов`язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору (у тому числі від права користування спірною земельною ділянкою), та сприяти в оформленні Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" земельних ділянок під будівництво житла та укладенні Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.

Зі змісту наведених положень Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року №13383/з вбачається, що Міністерство оборони України не відчужувало на користь Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов`язалося сприяти наведеному відповідачу в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» під будівництво житла.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій».

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех» на наявність у Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що підтверджується погодженням Міністерства оборони України на укладення спірного договору, наданим резолюцією від 25.06.2006, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження не містить будь-яких вказівок про надання Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.

Інші докази, які свідчать про наявність у Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент підписання Генерального договору №11/06 від 11.07.2006, Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору та додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору у матеріалах справи відсутні.

Щодо заявлених відповідачами заяв про застосування судом строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, наведеного у ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перевіривши матеріали справи, судом не встановлено, а відповідачами не доведено того, що Міністерство оборони України було обізнано зі змістом укладених відповідачами спірних Генерального договору №11/06 від 11.07.2006, Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору та додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору.

Навпаки, обставини використання земельної ділянки військового містечка за призначенням спростовують доводи відповідачів про обізнаність Міністерства оборони України, яке не є стороною спірних договорів, про порушення прав землекористування.

Відтак, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що трирічний строк позовної давності сплинув на момент звернення з позовом за захистом права землекористування, а тому в суду відсутні підстави застосовувати правові наслідки спливу позовної давності.

Щодо порушення інтересів держави та підстав представництва інтересів прокурором суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 1, 2 ст. 77 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади», до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Проте Міністерство оборони України більш ніж 10 років не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» при укладенні між відповідачами оскаржуваного правочину.

Крім того, у матеріалах справи наявна копія адресованого, зокрема, Міністерству оборони України листа військової прокуратури Центрального регіону України від 04.04.2019 №05/2-409вих.-19, яким позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про підготовку позовної заяви у даній справі.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Генеральний договір №11/06 про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006, укладений між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «Науково - виробниче підприємство «НоваТех».

Визнати недійсним Додатковий договір №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального Договору №11/06 від 25.05.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві укладений між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «Науково - виробниче підприємство «НоваТех».

Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві укладений між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «Науково - виробниче підприємство «НоваТех».

Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» (04053, м. Київ, вул. Артема, будинок 59; ідентифікаційний код 32000085) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8; ідентифікаційний код 38347014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн 50 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «НоваТех» (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 13-А, кв. 34; ідентифікаційний код 31237563) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8; ідентифікаційний код 38347014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн 50 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання: 16.10.2023

Суддя Я.В. Маринченко