Рішення № 114185211, 16.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2023Справа № 910/10277/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4681,79 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4681,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 2/29-09/2016 від 29.09.2016 та з огляду на положення підпункту ґ) п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5599464.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 відкрито провадження по справі № 910/10277/22 вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

16.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про зупинення провадження у справі до закінчення касаційного перегляду справи № 910/16820/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 задоволено заяву відповідача про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі № 910/10277/22 до закінчення касаційного перегляду справи № 910/16820/21.

25.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про стягнення судових витрат.

04.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання, у якому останній, зокрема, просить поновити провадження у справі, врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 та задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 поновлено провадження у справі № 910/10277/22.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.04.2016 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ 21013», д.р.н. НОМЕР_1 , на території відокремленого підрозділу ВП «Шахта «Стаханова» державного підприємства «Красноармійськвугілля», здійснив зіткнення з автомобілем «Hyundai Elantra», д.р.н. НОМЕР_2 , внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вказані обставини, а також вина ОСОБА_1 , який порушив п. 10.1. Правил дорожнього руху, підтверджуються постановою Димитровського міського суду Донецької області від 24.05.2016 у справі № 226/706/16-п.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5599464 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (надалі - ПрАТ «СК «Україна»).

Відповідно до висновку експертного дослідження № 14 від 19.05.2016 за фактом пошкодження автомобіля «Hyundai Elantra», д.р.н. НОМЕР_2 , складеним експертом ОСОБА_2 (свідоцтво судового експерта № 505 від 22.08.2014, вартість відновлювального ремонту (з технічної точки зору) вказаного автомобіля на 19.05.2016, складає 22 360,60 грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , власником автомобіля «Hyundai Elantra», д.р.н. НОМЕР_2 є ОСОБА_3 .

Як вказує позивач, 27.04.2016 ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Україна» із заявою про страхове відшкодування.

28.09.2016 між ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій, новий кредитор) та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ФОП Шиян Д.С. набув права вимоги, які виникли у цедента у зв`язку із фактом настання ДТП 27.04.2016 за участю автомобіля «ВАЗ 21013», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних траснпортних засобів від 31.05.2015, номер полісу АІ/5599464, в ПрАТ «СК «Україна».

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору, внаслідок його укладення ФОП Шиян Д.С. займає місце цедента, як кредитора, в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.

29.09.2016 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 2/29-09/2016 (надалі - договір факторингу), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 28.09.2016.

В силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору факторингу).

Пунктом 1.4. договору факторингу передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є Гапонов А.Г. (відповідно до додатку № 1 до договору факторингу); страхова компанія: ПрАТ «СК «Україна», Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За умовами ч. 1 ст. 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

Отже, починаючи з 29.09.2016 кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування № АІ/5599464, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».

Позивач зазначає, що ПрАТ «СК «Україна», порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5599464, не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон № 1964-IV) строк.

Водночас, 02.03.2018 Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі полісу № АІ/5599464.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» подало до Господарського суду міста Києва уточнення до заяви про грошові вимоги ПрАТ «СК «Україна» у справі №910/842/18, в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі полісу № АІ/5599464.

Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до ПрАТ «СК «Україна» у зобов`язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18, в тому числі за полісом № АІ/5599464.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ «СК «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

Враховуючи ліквідацію ПрАТ «СК «Україна», позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 11.09.2019 про виплату боргу, у тому числі за полісом АІ/5599464 в сумі 27 977,61 грн, з якої: 18 727,17 грн - страхове відшкодування, 897,36 грн - 3% річних, 3671,29 грн - інфляційні втрати та 4681,79 грн - пеня.

Відповідно до листа Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі також МТСБУ) від 01.10.2019 № 3.1-05/31936 було прийнято рішення про виплату позивачу 18 727,17 грн страхового відшкодування, яку сплачено позивачу 01.10.2019, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».

За доводами позивача, розмір невиконаного зобов`язання відповідача перед позивачем становить 9250,44 грн, з яких 897,36 грн - 3% річних, 3671,29 грн - інфляційні втрати та 4681,79 грн - пеня.

Так, судом встановлено, що позивач звертався до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України вказаних сум 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання по своєчасній виплаті страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5599464.

Як вказує позивач та вбачається із матеріалів справи, а саме виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», відповідачем на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2022 у справі № 910/1570/22 було сплачено на користь позивача 3% річних у розмірі 897,36 грн та інфляційні втрати у розмірі 3671,29 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що залишок заборгованості, яка виникла на підставі договору страхування № АІ/5599464 та залишається несплаченою відповідачем, становить 4681,79 грн (пеня), яку, відповідно, позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що до нього не переходять обов`язки страховика, що ліквідується, із оплати пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання останнім з виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Сплата МТСБУ регламентної виплати, передбаченої підпунктом «ґ» п. 41.1. ст. 41 Закону № 1964-IV у розмірі оціненої згідно з вказаним Законом шкоди, є повним виконанням МТСБУ зобов`язань страховика, що відповідно до п. 20.3. ст. 20 Закону № 1964-IV переходять до відповідача. За твердженнями відповідача, до вимог кредиторів зі сплати пені за прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосовуватись положення Кодексу України з процедур банкрутства на загальних підставах. Крім того, відповідач вказує, що він не є ані правонаступником ліквідованого ПрАТ «СК «Україна», ані учасником деліктного правопорушення, а тому до нього не переходять всі права та обов`язки страховика, який визнаний банкрутом, а переходить лише обов`язок з відшкодування шкоди за договором страхування, який відповідачем виконано.

Крім того, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (п. 3 ч. 1 ст. 980 ЦК України).

За положенням ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Законом України «Про страхування» встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

Як визначає стаття 39 Закону №1961-IV, МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

Згідно з підпунктом 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 п. 43.1 ст. 43 Закону № 1961-IV).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає ст. 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до п. 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (п. 20.2 ст. 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (п. 20.3 ст. 20 Закону №1961-IV).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 ст. 20 Закону №1961-IV визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Так, у даному випадку ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснювалася відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ).

Відповідно до ч. 8 ст. 92 КУзПБ страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (ст. 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена п. 20.1 ст. 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень п. 20.3 ст. 20, п. 41.3 ст. 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні ст. 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до МТСБУ потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто МТСБУ у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону №1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону №1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов`язаннями.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Суд зазначає, що пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Водночас, установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.

Так, у постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, посилання на який містяться у відповіді на відзив, згідно з яким за змістом положень п. 20.3 ст. 20, підпункту «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).

Вказані правові висновки було також підтримано Верховним Судом у постанові від 21.08.2023 року у справі № 910/16713/21.

Судом враховано посилання позивача на судову справу № 910/1570/22, в межах якої розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4568,65 грн за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5599464, які рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2022 задоволені у повному обсязі.

Однак, судом із Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що постановою Верховного Суду від 28.08.2023 касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №910/1570/22, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказана постанова прийнята із урахуванням висновків у справі № 910/16820/21.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи приписи статей 13, 76, 77-79, 86 ГПК України, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов`язання ПрАТ «СК «Україна» за полісом № АІ/5599464, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Суд відхиляє клопотання позивача про врахування при вирішенні даного спору окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21, оскільки не вбачає підстав відступати від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21.

Щодо розподілу судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Судом встановлено, що відповідачем відповідно до заяви про стягнення судових витрат, яка надійшла до суду 17.08.2023, заявлено до стягнення з позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Позивач, в свою чергу, заперечував проти покладення на нього понесених відповідачем під час розгляду даної справи витрат на правову допомогу, зазначаючи, що докази на підтвердження таких витрат було подано відповідачем не із першою заявою по суті справи, що є порушенням ч. 1 ст. 124 ГПК України. Крім того, позивач посилався на відмінність заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу від тієї, яка була вказана відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також на те, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є завищеною.

Суд вважає необґрунтованими вказані заперечення позивача, з огляду на таке.

Так, виходячи із приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України, сторони мають подати докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим, оскільки дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, тобто стадія судових дебатів у даному випадку відсутня, а тому, вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.

Суд зазначає, що відповідачем було дотримано вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України щодо строку подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, положення ст. 124 ГПК України не передбачають обов`язку сторони подати разом із першою заявою по суті спору докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, а визначають лише необхідність подання попереднього (орієнтовного) розрахунку таких витрат.

Відповідачем було дотримано вимоги ч. 1 ст. 124 ГПК України та зазначено у першій заяві по суті спору (відзиві на позовну заяву) про орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджено також позивачем у поданому ним клопотанні від 04.09.2023.

Водночас, положеннями вказаної статті ГПК України передбачено подання стороною разом з першою заявою по суті спору орієнтовного розрахунку суми судових витрат, тобто такого, що не обов`язково має відповідати заявленій в подальшому стороною до стягнення з іншого учасника справи сумі судових витрат та поданим на підтвердження такої суми відповідним доказам. Крім того, суд зазначає, що заявлена відповідачем до стягнення з позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є меншою від зазначеної у відзиві на позов орієнтовної суми таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції відповідачем надано: договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, додаткову угоду від 21.12.2021 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, додаткову угоду № 820 від 07.10.2022 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021.

Крім того, матеріали справи містять докази на підтвердження повноважень представника відповідача - адвоката Проца А.В., а саме: копії довіреності від 06.12.2022 № 6-01/52, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10 та посвідчення адвоката.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.

Відповідно до п. 4.1 договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 (надалі - договір № 4.1/12-10/2021) надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід`ємними частинами. У додатковій угоді обов`язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

В п. 5.2. договору № 4.1/12-10/2021 сторонами узгоджено вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: 1000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою; 1000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4999,00 грн.; 1500,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5000,00 грн до 9999,00 грн.; 2000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10000,00 грн і більше.

Оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах із матеріалами справи (п. 5.3 договору № 4.1/12-10/2021).

Як вбачається із додаткової угоди № 820 від 07.10.2022 до договору № 4.1/12-10/2021, замовник передав, а виконавець прийняв завдання на ведення від імені замовника, зокрема, справи № 975/21 (внутрішній обліковий номер) за позовом ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» до МТСБУ із ціною позову 4681,79 грн. Вартість послуг за вказаним завданням складає 1000,00 грн.

Отже, гонорар адвоката за надання правової допомоги погоджений сторонами у фіксованому розмірі, тобто не змінюється в залежності від обсягу наданих адвокатом послуг та витраченого ним часу на їх виконання.

При цьому, судом встановлено, що умовами договору № 4.1/12-10/2021 передбачено необхідність складення акту приймання-передачі наданих послуг, який є підтвердженням надання виконавцем відповідних послуг (п. 4.7.3.), проте, суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи відповідного акту за наявності погодження в договорі фіксованого розміру винагороди адвоката (у даній справі) не є підставою для відмови в компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони.

Саме по собі ненадання представником відповідача детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на переконання суду, не повинно обмежувати, а тим більше нівелювати з суто формалістичних причин правомірне очікування сторони, яка виграла справу, на відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

Подібного висновку дійшов і Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 21.08.2023 у справі № 910/20493/21.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21.

Суд зазначає, що у разі заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах відповідача, а також беручи до уваги умови додаткової угоди № 820 від 07.10.2022 до договору № 4.1/12-10/2021, якою погоджено розмір гонорару адвоката у фіксованому розмірі, суд дійшов висновку, що у даному конкретному випадку МТСБУ на виконання приписів статей 13, 74 ГПК України доведено обставини надання йому послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи та обґрунтовано заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, заявлені відповідачем до стягнення з позивача є такими, що відповідають критерію розумності розміру адвокатських витрат з урахуванням обставин цієї справи, є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), з огляду на що доводи позивача про завищення таких витрат суд відхиляє як необґрунтовані.

Таким чином, заява відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору та заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 233, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36023; ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 21647131) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.10.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко