Рішення № 11417703, 18.08.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" серпня 2010 р.Справа № 12-30/258-08-5476 За позовом: Фізична особа підприємець ОСОБА_1

до відповідачів: 1) Приватне підприємство “Юридична фірма „ІВК та Партнери”

2) Овідіопольська районна державна адміністрація в Одеській області

3) Дальницька сільська рада

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська організація “ЯХТ-КЛУБ”

за участю прокуратури Одеської області

про розірвання договору та визнання права власності

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від прокурора: Синюк О.М. посвідчення № 115 від 26.07.2010р.

від позивача: не зявився

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

від відповідача 3: не зявився

від третьої особи: не зявився

СУТЬ СПОРУ: позивач фізична особа підприємець (надалі ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_1, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Громадської організації “ЯХТ-КЛУБ”, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Юридична фірма „ІВК та Партнери” (надалі ПП „Юрфірма „ІВК та Партнери”) про розірвання договору будівельного підряду від 03.06.2008р., укладеного між сторонами по справі та про визнання за позивачем права власності на 2-поверховий житловий будинок загальною площею 165,56м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду від 08.01.2009р. позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, розірвано договір будівельного підряду від 03.06.2008р., укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Юридична фірма „ІВК та Партнери” та визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 право власності на двоповерховий житловий будинок загальною площею 165,56м2 132,9м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду від 17.04.2009р. було виправлено описку в п.3 резолютивної частини рішення, та викладено її в наступному вигляді: визнати за фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 право власності на двоповерховий житловий будинок загальною площею 132,9м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1.

25.05.2009р. від позивача до господарського суду надійшла заява (вх. № 12954) про розяснення п.3 резолютивної частини рішення господарського суду від 08.01.2009р. по справі № 30/258-08-5476.

Ухвалою господарського суду від 02.06.2009р. було розяснено п.3 резолютивної частини рішення господарського суду від 08.01.2009р. по справі № 30/258-08-5476.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням прокуратурою Одеської області до Вищого господарського суду України було подано касаційне подання на рішення господарського суду від 08.01.2009р. по справі № 30/258-08-5476.

Постановою Вищого господарського суду від 07.04.2010р. рішення господарського суду від 08.01.2009р. по справі № 30/258-08-5476 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2010р. справу № 30/258-08-5476 прийнято до провадження в іншому складі суду, їй присвоєно № 12-30/258-08-5476.

В судовому засіданні, яке відбулося 25.06.2010р. представник прокуратури Одеської області повідомив суд про участь у справі.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2010р. до участі у справі в якості співвідповідачів залучено Овідіопольську районну державну адміністрацію в Одеській області та Дальницьку сільську раду.

Представник прокуратури проти позову заперечує, просить суд в його задоволенні відмовити.

Позивач - ФОП ОСОБА_1 про місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими квитанціями, які є у матеріалах справи, але в судові засідання не зявився, про поважність причин незявлення суд не повідомив.

Відповідач 1 - ПП „Юрфірма „ІВК та Партнери” про місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими квитанціями, які є у матеріалах справи, але в судові засідання не зявився, про поважність причин неявки суд не повідомив, своїм правом на захист не скористувався.

Відповідач 2 Овідіопольська РДА про місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими квитанціями, які є у матеріалах справи, але в судові засідання не зявився, про поважність причин неявки суд не повідомив, своїм правом на захист не скористувався.

Відповідач 3 Дальницька сільська рада, про місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими квитанціями, які є у матеріалах справи, але в судові засідання не зявився, про поважність причин неявки суд не повідомив, своїм правом на захист не скористувався.

Третя особа ГО “ЯХТ-КЛУБ” про місце та час судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими квитанціями, які є у матеріалах справи, але в судові засідання не зявився, про поважність причин не явки суд не повідомив, своєї позиції щодо позову суду не надав.

Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, оцінивши докази які мають значення для справи, суд встановив:

Громадська організація “ЯХТ-КЛУБ” є землекористувачем земельної ділянки площею 2, 8000 га, що розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Санжейка, пров. Маячний, 1, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Серія II-ОД №003345, виданого Овідіопольською сільською радою відповідно до рішення від 17.12.1999 р. № 205/12-XXIII.

Відповідно до ч.4 Протоколу № 4 загальних зборів обєднання громадян “ЯХТ-КЛУБ” від 17.02.2005 р. громадянина ОСОБА_1 прийнято в члени обєднання громадян “ЯХТ-КЛУБ” та вирішено виділити йому земельну ділянку розміром 0,036 га, що розташована на території даного обєднання, за адресою: АДРЕСА_1.

З метою здійснення господарської діяльності підприємець ОСОБА_1 вирішив побудувати двоповерховий будинок на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1.

03.06.2008 року між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ПП „Юрфірма „ІВК та Партнери” (Підрядник) був укладений договір будівельного підряду, згідно якого Підрядник в порядку та на умовах зазначеного Договору зобовязався на свій ризик за завданням Замовника та з використанням матеріалів за рахунок Замовника виконати роботи щодо розробки проекту та реконструкції двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 0, 036 га за адресою: АДРЕСА_1, узгодити проект реконструкції, здійснити реконструкцію та введення в експлуатацію вищезазначеного будинку. Замовник зобовязався прийняти та оплатити виконану Підрядником роботу у строки та на умовах Договору.

За умовами п.3.4.Договору Підрядник зобовязаний закінчити виконання обумовлених робіт у строк до 03.09.2008р. При необхідності зміни строку початку та\або закінчення робіт одна з сторін зобовязана повідомити іншу сторону не пізніше ніж за 48 годин до настання такого строку, про що робиться відповідний запис у двох примірниках даного Договору.

Але, в порушення умов Договору ПП „Юридична фірма „ІВК та Партнери” не виконало прийнятих на себе за Договором будівельного підряду від 03.06.2008р. зобовязань, зазначених у п.1.1. Договору, у звязку з чим позивач вимушений був самостійно виконувати роботи по будівництву двоповерхового будинку, що підтверджується Технічним висновком про можливість подальшої експлуатації обєкта нерухомості домоволодіння по АДРЕСА_1 на території Громадської організації “ЯХТ-КЛУБ” Овідіопольського району Одеської області № 126-03/01/2008, виготовленим Приватним підприємством “Юридична фірма „ІВК та Партнери”(ліцензія АВ № 369562).

У позовній заяві позивач зазначив, що на час розгляду справи, на земельній ділянці загальною площею 0,036 га вже збудовано: двоповерховий будинок, загальною площею 165, 560 м2, у тому числі житлова площа якого складає 88, 860 м2., підсобна площа 76, 70 м2., гараж 16, 80 м2., у тому числі площа першого поверху 99, 360 м2., площа другого поверху 66, 20 м2, у тому числі терас 7, 320 м2. та 27, 80 м2., балконів 2, 60 м2 та 3, 60 м2.

Позивач також зазначив, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, крім того, договір є обовязковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Крім того, позивач зазначив, що укладаючи Договір будівельного підряду від 03.06.2008р. він розраховував на проведення відповідачем всіх передбачених Договором робіт, не виконання ж відповідачем прийнятих на себе зобовязань є порушенням істотних умов Договору, що є підставою для розірвання Договору будівельного підряду від 03.06.2008р.

Позивач також вважає, що своїми діями відповідач порушує не тільки істотні умови Договору, але ще порушує і право власності позивача на нерухоме майно обєкт нерухомості у вигляді права власності на двоповерховий житловий будинок загальною площею 165, 560 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0, 036 га за адресою: АДРЕСА_1.

З таких обставин, позивач на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України звернувся до господарського суду Одеської області за захистом своїх прав власника, шляхом розірвання договору будівельного підряду, укладеного 03.06.2008 р. між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Юридична фірма „ІВК та Партнери” та визнання права власності на обєкт нерухомості у вигляді право власності на двоповерховий житловий будинок загальною площею 165,56м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

1. В частині позовних вимог про розірвання договору будівельного підряду від 03.06.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір будівельного підряду, відповідно до умов якого сторони прийняли на себе певні обовязки та мають відповідні права за цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного вище Договору підряду відповідач зобовязався на свій ризик за завданням Замовника та з використанням матеріалів за рахунок Замовника виконати роботи щодо розробки проекту та реконструкції двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 0, 036 га за адресою: АДРЕСА_1, узгодження проекту реконструкції, реконструкція та введення в експлуатацію вищезазначеного будинку.

Частина 1. ст. 193 Господарського кодексу України, вказує на те, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Отже, відповідач, зобовязавшись за Договором підряду від 03.06.2008р. виконати роботи щодо розробки проекту та реконструкції двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 0, 036 га за адресою: АДРЕСА_1, узгодження проекту реконструкції, реконструкція та введення в експлуатацію вищезазначеного будинку, повинен був виконати своє зобовязання, але не виконав. Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 1.1. Договору підряду від 03.06.2008р., його предметом є виконання відповідачем робот щодо розробки проекту та реконструкції двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 0, 036 га за адресою: АДРЕСА_1, узгодження проекту реконструкції, реконструкція та введення в експлуатацію вищезазначеного будинку. Тобто, зазначені у п.1.1 Договору умови є істотними і при укладенні цього Договору позивач розраховував на те, що відповідач виконає їх належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач в супереч п. 1.1. Договору підряду від 03.06.2008р. не виконав прийняті на себе зобовязання , на що розраховував позивач, у суду є всі підстави для задоволення вимоги позивача про розірвання договору будівельного підряду від 03.06.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем.

2. В частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 2-поверховий житловий будинок загальною площею 165,56м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1 суд діийшов до висновку про відмову в задоволені цих вимог виходячи з наступного.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 цього ж кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту є визнання права.

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписи ст. 319 Цивільного кодексу України вказують, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до п.1. ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Пункт 2 вищезазначеної статті встановлює, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 Закону України „Про планування та забудову територій”, забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, впорядкування обєктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Будівництво обєктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Як встановлено судом, відповідно до ч.4 Протоколу № 4 загальних зборів обєднання громадян “ЯХТ-КЛУБ” від 17.02.2005 р. громадянина ОСОБА_1 прийнято в члени обєднання громадян “ЯХТ-КЛУБ” та вирішено виділити йому земельну ділянку розміром 0,036 га, що розташована на території даного обєднання, за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Позивач не надав суду жодного належного доказу виникнення у нього права на землю у відповідності до чинного законодавства України.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України „Про планування та забудову територій” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Пята частина ст. 24 цього закону вказує що дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

Проте, в порушення приписів статті 29 Закону України „Про планування та забудову територій” дозвіл на проведення будівельних робіт позивачем не отримувався.

У відповідності до ч.11. ст. 29 Закону України „Про планування та забудову територій” здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Згідно ст. 301 зазначеного Закону Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі - свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Свідоцтво - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються:

- проектна документація, затверджена у встановленому законодавством порядку;

- акт готовності об'єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, замовником, страховою компанією (у разі, якщо об'єкт застрахований).

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач не надав суду жодного доказу, що він звертався до відповідних органів з метою отримання відповідних дозволів на проектування та будівництво спірного обєкту.

Відповідно до п.1.ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або із істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна , не набуває права власності на нього (п.2 ст. 376 ЦК України).

В силу ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім того, як встановлено матеріалами справи, 11.05.2007р. у справі № 2-136/2007, яким задоволено позов прокурора Овідіопольського району Одеської області, будинок, збудований громадянином ОСОБА_1 визнано самочинним будівництвом, зобовязано гр. ОСОБА_1 за власний рахунок знести самовільно побудований будинок.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.09.2008р. зазначене судове рішення в частині задоволення позову прокурора про визнання будівлі самочинною та зобовязання гр. ОСОБА_1 за власний рахунок знести будівлю залишено без змін.

Відповідно до абз. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку щодо необґрунтованості та безпідставності заявленого позивачем позову в частині визнання за ним права власності, а тому, суд вважає за правомірне у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на двоповерховий житловий будинок загальною площею 132,9м2, розташований на земельній ділянці площею 0,036 га за адресою: АДРЕСА_1. відмовити повністю.

Відповідно до ст. 84 ГПК України - в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами.

Отже, господарський суд має в резолютивній частині рішення вирішити питання про покладення на відповідача фактично понесених позивачем судових витрат у справі пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем заявлено дві позовних вимоги - майнового та немайнового характеру.

Відповідно до Декрету КМУ „Про державне мито” позивач при подачі позову повинен був сплатити державне мито, виходячи із змісту позовних вимог із позовних вимог немайнового характеру (розірвання договору підряду) 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 85 грн. та із позовних вимог майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 (102грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 (25500 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до квитанції № 2 від 23.12.2008р. позивачем сплачено державне мито на суму 120 грн. Тобто позивачем недоплачене державне мито в сумі 67 грн., а тому слід стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь державного бюджету України 67 грн. несплаченого державного мита.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволені частково та керуючись ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача 1 на користь позивача витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 64,90 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати договір будівельного підряду від 03.06.2008р., укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством „Юридична фірма „ІВК та Партнери”.

3.Стягнути з приватного підприємства „Юридична фірма „ІВК та Партнери” (65072, м. Одеса, пров. Генерала Вишневського, 13/1, оф. № 7, код ЄДРПОУ 33216351) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) витрати на оплату держмита в сумі 102 (сто дві) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах в сумі 64 (шістдесят чотири) грн.90коп.

4.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (код платежу за бюджетною класифікацією 22090200, символ звітності 095, р/р 31114095700008, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 67 (шістдесят сім) грн.

5.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Рішення підписане 19.08.2010р.

Суддя