Рішення № 114170585, 09.10.2023, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/897/23 Провадження № 2/358/525/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебединець Г.С.,

секретар судового засідання Ведмеденко І.В.,

за участю представника позивача - адвоката Скрибки І.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богуславської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , у зв`язку із чим відкрилася спадщина на його спадкове майно. За життя спадкодавець не складав заповіт, тому спадкоємцем першої черги за законом є його син - позивач ОСОБА_1 . На момент смерті батька він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, а батько був зареєстрований та проживав один за адресою: АДРЕСА_2. Інших осіб за вказаною адресою не було. До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини він звернувся 27.10.2022 року, однак йому було відмовлено у відкритті спадкової справи у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Позивач вважає, що причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними. Так, про смерть батька він дізнався не одразу, на час смерті батька перебував на лікуванні у зв`язку із встановленою йому інвалідністю, буз змушений проходити лікування, оскільки інвалідність впливає на спосіб його життя. Він не мав змоги звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ні безпосередньо, ні через засоби поштового зв`язку, оскільки останній спосіб також вимагає зустрічі з нотаріусом задля засвідчення підпису заявника. Після проходження курсу лікування, він мав намір приїхати до України для оформлення спадкових прав, однак у зв`язку з початком пандемії, викликаної спалахом коронавірусної хвороби (COVID-19) не зміг прибути до України. З цих підстав позивач просить визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька строком у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі з підстав, зазначених у позові. Додатково пояснив, що позивач тривалий час знаходися на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою про інвалідність; через карантин було припинено авіасполучення між країнами, що унеможливлювало прибуття позивача до України. Крім того зазначив, що адреса місця мешкання батька, позивачу невідома.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням зазначеного та положень ст.223 ЦПК України, судом ухвалено проводити судовий розгляд за даною явкою.

Вислухав представника позивача, дослідив письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Згідно копії повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.11.2021, виданого Богуславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Богуслав.

Позивач по справі ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .

05.10.2021 року позивач ОСОБА_1 довіреністю, яка засвідчена в державі Ізраїль, уповноважив перелічених в ній представників здійснювати представництво його інтересів в Україні з питань оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті батька.

14.07.2022 року позивач ОСОБА_1 заявою, яка засвідчена в державі Ізраїль, повідомив органи нотаріату про прийняття спадщини після смерті батька.

27.10.2022 року приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Соломатіна О.П. відмовила ОСОБА_1 у відкритті спадкової справи після смерті ОСОБА_2 у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

Згідно Витягу зі Спадкового реєстру від 12.11.2021, наданого приватним нотаріусом Савенко І.В., спадкові справи після смерті ОСОБА_2 не заводились, свідоцтва про право на спадщину - не видавались.

Згідно довідки про інвалідність від 27.09.2021 року, яка видана Інститутом соціального страхування держави Ізраїль, ОСОБА_1 визначений відсоток медичної інвалідності: з 23.08.1998 до 31.05.2000 - 46%; з 01.06.2000 - назавжди - 100 %.

Згідно інформації приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Соломатіної О.П., станом на 18.08.2023 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не посвідчувались.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (1220 ЦК України).

Відповідно до ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст.1223 ЦК України).

Згідно положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ст.1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1270 ЦК України).

Згідно роз`яснень, які викладені у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30травня 2008 року №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ч.1,3 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

За матеріалами даної справи:

05.10.2021 року - позивачем видано довіреність на представництво його інтересів щодо прийняття спадщини та проставлений апостиль.

12.11.2021 року - видані повторні свідоцтва про народження позивача та про смерть його батька.

17.07.2022 року - позивачем в Державі Ізраїль складена заява про прийняття спадщини, апостиль проставлений - 20.07.2022 року;

27.10.2022 року - постановою нотаріуса відмовлено позивачу в оформленні спадкових прав після смерті батька у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

21.06.2023 року - позивач звернувся до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Позивач зазначає, що мав поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, а саме: по-перше - встановлення карантинних обмежень, внаслідок чого припинено авіасполучення між Україною та Державою Ізраїль, тому позивач не зміг особисто подати заяву про прийняття спадщини ні безпосередньо, ні через засоби поштового зв`язку; по-друге - тяжка хвороба позивача та встановлена йому інвалідність, внаслідок чого він змушений проходити лікування.

Щодо карантинних обмежень, суд зазначає наступне.

Кабінет міністрів України на засіданні 14 березня 2020 року ухвалив розпорядження № 287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно з рішенням, пункти перетину кордону були закриті для міжнародного пасажирського сполучення (за винятком низки категорій громадян) з опівночі 17 березня 2020 до 3 квітня 2020 року.

Разом із тим, суд звертає увагу, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк на подання заяви про прийняття спадщини закінчився 16.12.2019 року, тобто ще до встановлення карантинних обмежень.

Позивач в позові зазначив, що йому не одразу стало відомо про смерть батька, а представник позивача в судовому засіданні пояснив, що позивач дізнався про смерть батька та уповноважив відповідною довіреністю своїх представників на оформлення спадкових прав після смерті батька в Державі Ізраїль - 05.10.2021 року, тобто вже після скасування карантинних обмежень.

Таким чином, вказана причина не може бути визнана поважною (об`єктивною та непереборною) причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Щодо незадовільного стану здоров`я позивача, як причина пропущення строку на подання заяви про прийняття спадщини, суд зазначає наступне.

Згідно наданої позивачем довідки про інвалідність від 27.09.2021 року, яка видана Інститутом соціального страхування держави Ізраїль, ОСОБА_1 визначений відсоток медичної інвалідності: з 23.08.1998 до 31.05.2000 - 46%; з 01.06.2000 - назавжди - 100 %.

Однак, вказана довідка не підтверджує доводи позивача та його представника, що позивач перебував на тривалому стаціонарному лікуванні з часу коли дізнався про смерть батька до дати звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса або до суду з відповідним позовом.

Вказаною довідкою позивачу з 01.06.2000 року встановлено 100% медичну інвалідність, в той час як батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів того, що позивач знаходився на постійному лікуванні з дати встановлення 100% медичної інвалідності до звернення із заявою про прийняття спадщини або до суду з позовом, суду не надано.

Так, на час звернення із заявою про прийняття спадщини 14.07.2022, стан здоров`я позивача не змінився, на лікуванні він не перебував, а тому відсутні підстави для висновку, що хвороба позивача була об`єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Таким чином твердження позивача, що лікування об`єктивно та непереборно перешкоджало йому звернутися із заявою про прийняття спадщини, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Факт перебування позивача в Державі Ізраїль сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки ще 05.10.2021 року він уповноважив кількох представників здійснювати представництво його інтересів під час оформлення спадкових прав.

За положеннями статті 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Разом з тим, положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини в строк, суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією позивачем права на прийняття спадщини.

Таким чином, встановив, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, і не встановивши при цьому обставин, які створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суд, застосувавши норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, дійшов висновків про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, щодо процесуального статусу відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Частиною 2 ст.51 ЦПК України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову.

При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Статтею 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Тимчасове місце проживання, як і місце смерті спадкодавця ( яке може у окремих випадках не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини. Таким місцем вважається певний населений пункт - село, місто, а не країна, область або район, де знаходиться певний населений пункт. Довідка про місце проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини. Якщо таку довідку неможливо одержати, факт останнього місця проживання спадкодавця у конкретному населеному пункті встановлюється у судовому порядку.

Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Так, якщо основна частина спадщини житловий будинок або інше нерухоме майно, місцем відкриття спадщини буде місце, де це майно зареєстроване. Якщо це частка в статутному капіталі господарського товариства, то спадщина відкривається за місцем реєстрації відповідної юридичної особи.

Визначення місця відкриття спадщини має важливе практичне значення, оскільки згідно з ним: 1) нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів щодо охорони спадкового майна (стаття 1283 Цивільного Кодексу України); 2) спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї до нотаріальної контори, яка видає їм свідоцтво про право на спадщину (статті 1268, 1273, 1298 Цивільного Кодексу України); 3) кредитори спадкодавця за місцем відкриття спадщини пред`являють вимоги до спадкоємців (стаття 1281 Цивільного Кодексу України).

Позивачем визначений відповідач по справі - Богуславська міська рада, оскільки спадкодавець був зареєстрований та проживав один за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Богуслав та місцем смерті - є м.Богуслав. Точна адреса місця проживання батька позивачу невідома.

Разом із тим, позивачем не надано доказів, що місцем проживання спадкодавця є м.Богуслав, або належне спадкодавцю нерухоме майно (основна його частина), основна частина рухомого майна знаходяться в м.Богуслав Київської області.

Отже, коло осіб - учасників справи позивач визначив з порушенням норм процесуального права.

При цьому суд позбавлений права самостійно замінити неналежного відповідача на належного або залучити його в якості співвідповідача.

А тому, пред`явлення позову до неналежного відповідача або не залучення всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 13.10.2023 року.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець