Рішення № 114134896, 12.10.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2023 року № 520/21761/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 30 січня 2020 року по 09 березня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 09.03.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми; зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час виключення зі списків особового складу у сумі, яка розраховується відповідно до алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8) передбаченим Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач не в повному обсязі нарахував грошове забезпечення її чоловікові, ОСОБА_2 , за період з 30.01.2020 по 09.03.2022, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджуються повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Представником відповідача через канцелярію суду 12.09.2023 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає доводи та аргументи представника позивача, покладеними в обґрунтування позовних вимог безпідставними та такими, що суперечить вимогам чинного законодавства, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 доводиться дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видано повторно 14.07.2022.

ОСОБА_2 Військовослужбовець проходить військову службу за контрактом з 2016 року на посаді начальника відділення приймальних радіопристроїв приймального радіо центру інформаційно-комунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , має військове звання старший лейтенант.

Відповідно до листа №4516-23 від 12.04.2023 ДП «Український національний центр розбудови миру» ОСОБА_2 перебуває у полоні, що підтверджено державою-агресором, дану інформацію передано до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Відповідно до витягу із наказу Командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Повітряних Сил Збройних Сил України від 04 квітня 2022 року №14 старшому лейтенанту ОСОБА_2 призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України з 09.03.2022.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2022 №80 старшого лейтенанта ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 09.03.2022.

Позивач, вважаючи неправомірним нарахування відповідачем грошового забезпечення ОСОБА_2 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та. деяких інших осіб», у період з 30.01.2020 по 09.03.2022 не в повному обсязі, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Приписами ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з приписами ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон № 2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ врегульовано, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом пункту 3 вказаної Постанови виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.

З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 постанови № 740 у первісній редакції, яка зазначена вище, зокрема і щодо 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

В той же час, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі Закон № 1774), який набрав чинності 01.01.2017 визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, при обчисленні розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням не може братися такий показник як мінімальна заробітна плата (з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII, проте незастосування при обчисленні посадового окладу мінімальної заробітної плати не може нівелювати право на визначення посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно 1 додатками 1, 12, 13, 14, а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 рік.

Як зазначає відповідач у відзиві, грошове забезпечення (в тому числі посадовий оклад та оклад за військове звання), інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати виплачувались ОСОБА_2 військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до норм чинного законодавства.

Як встановлено судом раніше, відповідно до листа №4516-23 від 12.04.2023 ДП «Український національний центр розбудови миру» ОСОБА_2 перебуває у полоні, що підтверджено державою-агресором, дану інформацію передано до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Наказом Командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Повітряних Сил Збройних Сил України від 04 квітня 2022 року № 14 старшому лейтенанту ОСОБА_2 призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України з 09.03.2022.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 квітня 2022 року № 80 ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 09 березня 2022 року.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , звернулась з даним позовом до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача (яким у цій справі є ОСОБА_1 ) з 30 січня 2020 року по 09 березня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 09.03.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми; зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час виключення зі списків особового складу у сумі, яка розраховується відповідно до алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8) передбаченим Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

Проте, суд зазначає, що ОСОБА_1 не проходила і не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 не перебувала і не перебуває, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №225/11/43/55 від 08.09.2023.

В даному випадку позов «про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії» заявлено позивачем ОСОБА_1 , проте, в самому тексті позову йдеться про її чоловіка ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що учасниками спірних правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, є ОСОБА_2 та військова частина НОМЕР_1 . ОСОБА_1 не є учасником правовідносин з приводу проходження військової служби ОСОБА_2 . За таких обставин, право вимоги належить саме ОСОБА_2 , а не його дружині ОСОБА_1 , яка є позивачем у даній справі.

У відповідності до ч. 3 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Згідно ч. 1 ст. 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.

Частиною 2 ст. 42 КАС України визначено, що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності до ч. 2 ст. 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними.

В свою чергу ні позивачем, ні його представником не додано до позовної заяви жодного належних та допустимих доказів на підтвердження обставин визнання судом ОСОБА_2 недієздатним, а в матеріалах справи такі докази відсутні.

У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 6. ст. 56 КАС України законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді.

Частиною 1 ст. 57 КАС України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У відповідності до ч. 2 ст. 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Частиною 1 ст. 59 КАС України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Згідно ч. 2 ст. 59 КАС України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи. Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.

Натомість ні позивачем, ні його представником до позовної заяви не додано довіреності посвідченої нотаріально, або іншою особою у відповідності до чинного законодавства, якою ОСОБА_2 уповноважує позивача або/та представника позивача представляти його інтереси у правовідносинах, які склалися між ним та військовими частинами НОМЕР_1 і НОМЕР_3 , в тому числі у Харківському окружному адміністративному суді, а матеріали справи таких довіреностей не містять.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

У ст. 5 КАС України взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням її суб`єктивних прав знайшов остаточне закріплення. Зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені ЇЇ права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать їй особисто.

Аналіз ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України у взаємозв`язку та з урахуванням їх офіційного тлумачення дає підстави для такого правового висновку: конституційна гарантія права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб має на меті захист прав, свобод та інтересів безпосередньо людині, яка вважає, що її права, свободи, інтереси порушені.

Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов`язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у ЇЇ права або свободи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови ВП ВС від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18), які в силу частини 5 статі 242 КАС України є обов`язковими до застосування до спірних правовідносин.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в контексті правовідносин між ОСОБА_2 та військовою частиною НОМЕР_1 права ОСОБА_1 не є порушеними, а, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Панов М.М.