Рішення № 114133358, 10.10.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2023 року № 320/5063/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 №346-13 та від 19.02.2018 №1655-50.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки будинок, що належить йому на праві власності, знаходиться в непридатному стані, а відтак відсутній об`єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ухвалою суду від 22 червня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, будинок, що належить позивачу, не віднесено до непридатних об`єктів нерухомості, тому є базою оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до положень ст. 266 Податкового кодексу України.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.12.2021 року, в рамках надання правової допомоги позивачу, був направлений адвокатський запит до ГУДПС у Київській області щодо заборгованостей зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, зокрема, щодо сплати податку на нерухоме майно.

15.12.2021 у відповідь на адвокатський запит ГУ ДПС у Київській області повідомило про те, що ОСОБА_1 було сформовано та надіслано ППР по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 637,4 кв. м., що знаходиться у власності позивача з 2008 року, а саме:від 04.05.2017 №346-13 на суму 29391,69 грн. за 2016 рік;від 19.02.2018 №1655-50 на суму 35198,40 за 2017 рік.

Позивач вважаючи, що його житлова власність знаходиться в непридатному для житла стані, звернувся 02.05.2018 до голови Білоцерківської міської ради, з проханням створити комісію та обстежити приміщення на предмет непридатності до проживання.

Надаючи відповідь на заяву, управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради від 23.06.2018, вказало, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд, запропонували звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.

24.09.2018 позивач повторно звернувся до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням провести обстеження на предмет непридатності житлового приміщення для проживання, на що була створена комісія, яка обстежила приміщення і склала акт від 28.09.2018.

25.10.2018 позивач звернувся до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з проханням перерахувати податок на нерухоме майно,відмінне від земельної ділянки, на що отримав відповідь від 05.11.2018 року про те, що податок буде перерахований після затвердження вказаного акту рішенням виконавчого комітет Білоцерківської міської ради.

21.11.2018 позивач втретє звернувся до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням затвердити акт і надати рішення.

У відповіді від 22.12.2018 виконавчого комітету Білоцерківської міської ради зазначено, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд, запропонували звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.

12.09.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі № 320/986/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, частково задовольнив апеляційну скаргу і зобов`язав Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості позивача.

Незгода позивача із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Відповідно до п.п. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України до об`єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

будівлі промислові та склади;

будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

інші будівлі.

Зокрема, п.п. "ґ" зазначеної норми ПК України, до таких об`єктів належить, житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Положеннями п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до п.п. "в" п.п. 266.4.1 п. 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням п.п. "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Стаття 7 ЖК України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України - не менше одного разу на п`ять років.

Згідно з п.п. 5,10 п. б ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані (державні) повноваження щодо обліку житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також щодо обліку об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР від 26.04.1984 за № 189 (далі - Положення), яке є чинним на теперішній час, визначено процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях.

За пунктами 1, 3, 5, 6, 7 Положення, жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам. Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. У такому разі, для обстеження стану жилих будинків виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію, яка при визнанні жилого будинку (жилого приміщення) непридатним для проживання вносить виконавчому комітету місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення.

Згідно п. 8 Положення рішення щодо придатності жилого будинку (жилого приміщення) для проживання приймає виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів.

Пунктом 10 Положення передбачено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів або утворювані ними органи управління, а також відповідні підприємства, установи, організації ведуть облік непридатних для проживання жилих будинків (жилих приміщень) та видають довідки (виписки з рішень виконавчого комітету місцевої Ради) про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам.

Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є одним із видів податку на майно, особливістю якого, є встановлення його ставок та пільг на місцевостях відповідними повноважними органами місцевого самоврядування.

Із матеріалів справи вбачається, що 04.05.2017 року та 19.02.2018 року Головним управлінням ДПС у Київській області було винесено податкові повідомлення-рішення № 346-13 та № 1655-50, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 і 2017 рік.

Cуд зауважує, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості. Не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням селищної ради.

Відтак, власник об`єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.

Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 (справа № 320/986/19), яка набрала законної сили 12.09.2019, зобов`язано виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на момент розгляду справи виконав рішення суду, провів обстеження житлового приміщення та прийняв відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості, що належить позивачеві, за яким було визначено податкове зобов`язання.

За наведеного вбачається, що підстави відмови Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради щодо прийняти відповідного рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості позивача є протиправними, що і призвело до прийняття протиправних податкових повідомлень-рішень, які порушили права позивача, оскільки без даного рішення, щодо непридатності житла для проживання було нарахованого податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, суд зауважує, що рішеннями Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі №320/1086/19 визнано протиправним та скасовано ППР від 26.02.2018 № 24960- 560/31, рішенням від 28.10.2019 у справі № 320/3292/19 визнано протиправним та скасоване ППР №0026330/1-5006-1027 від 31.05.2019, рішенням від 31.10.2022 року визнано протиправним та скасовано ППР від 16.02.2021 № 0028643-2403-1027. Вказані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі тих же обставин, що є предметом розгляду у даній справі.

Суд звертає увагу на те, що недотримання суб`єктом владних повноважень вимог закону при вчиненні дій та прийнятті рішення не повинне тягти за собою відповідальність та негативні наслідки для особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу. В даному випадку позивач мав всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, в пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини якого стверджується: "що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки".

Суд наголошує, що рішенням від 22.11.2007 р. у справі "Україна-Тюмень" проти України" у п. 49 Європейський суд з прав людини вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". У п. 55 зазначеного рішення надано тлумачення "пропорційності втручання" в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Отже, скориставшись правом на звернення до органу місцевого самоврядування щодо визнання житлової нерухомості непридатної для проживання, позивач міг розраховувати на прийняття вказаного рішення відповідно до норм чинного законодавства. Не прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення призвело до порушення прав позивача та, як наслідок, прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про пропуск позивачем строку на оскарження податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 року та від 19.02.2018 року, оскільки матеріалами справи підтверджено, що вказані рішення були відправлені на адресу: АДРЕСА_2 , за яким позивач ніколи не проживав та не був зареєстрований.

Крім того, відповідно до повідомлень про вручення поштової кореспонденції, вказані рішення були повернуті зі спливом строку зберігання. Таким чином, позивач був ознайомлений із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями 15.12.2021 року, отримавши відповідь контролюючого органу на адвокатський запит.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень 04.05.2017 №346-13 та від 19.02.2018 №1655-50 є обґрунтованими.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до матеріалів справи, при зверненні позивача до суду, ним було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією № ПН 5489 від 22.02.2022 року.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволення, то сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області форми «Ф» від 04.05.2017 №346-13 та від 19.02.2018 №1655-50.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Балаклицький А. І.