Рішення № 114130457, 11.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року Справа № 160/5027/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7) у вклеюванні до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , 27.05.1997 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , 27.05.1997 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 08.03.2023 позивач звернулась до органів державної міграційної служби з письмовим зверненням щодо вклеювання фотокартки до паспорта у зв`язку з досягненням 45-річного віку. У цьому зверненні позивач указала, що за своїми релігійними переконаннями відмовляється від обміну паспорта у формі книжечки на ID-картку, оскільки вона містить персональні дані, від обробки яких позивач відмовляється. Листом від 08.03.2023 №1214-184/1214.8-23 відповідач відмовив позивачу вклеюванні фотокартки, і зазначив, що для отримання послуги з уклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року по досягненню 45-річного віку позивачу необхідно звернутись до територіального підрозділу ДМС з відповідним паспортним документом на ім`я позивача та двома фотокартками розміром 3,5 x 4,5 см, а також рішенням суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС вклеїти фотокартку по досягненню віку до паспорта громадянина України. Позивач уважає протиправною таку відмову органів державної міграційної служби, тому й звернулась з цим позовом до суду.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/5027/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 20.03.2023 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду від 20.03.2023, від позивача до суду 29.03.2023 надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, з якої убачається, що позивачем недоліки позовної заяви були виправлені.

Ухвалою суду від 17.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

03.05.2023 до суду засобами поштового зв`язку від 27.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлені заперечення проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що у відповідь на звернення позивача щодо вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки відповідачем була надана відповідь від 08.03.2023 №1214-184/1214.8-23 з роз`ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій стосовно порядку вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України, відповідно до норм чинного законодавства. Також, відповідач указує, що пунктом 3 Постанови КМУ №302 визначено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) документована паспортом громадянина України у формі книжечки Серія НОМЕР_1 , виданим 27.05.1997 Красногвардійським РВ УМВС України в дніпропетровській області.

У паспорті є відмітка про те, що позивач має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта, дата взяття на облік у податкових органах 06.06.2013.

08.03.2023 позивач звернулась до органів державної міграційної служби з письмовим зверненням щодо вклеювання фотокартки до паспорта у зв`язку з досягненням 45-річного віку.

У позовній заяві позивач зазначає, що у зверненні до органів державної міграційної служби вказала, що за своїми релігійними переконаннями відмовляється від обміну паспорта у формі книжечки на ID-картку, оскільки вона містить персональні дані, від обробки яких позивач відмовляється. Наведене не заперечується і відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву.

У відповідь на це звернення Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (відповідач) надало лист від 08.03.2023 №1214-184/1214.8-23, яким повідомило позивача про таке.

Згідно частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищенаведеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (у редакції постанови КМУ від 26.10.2016 №745) затверджено Зразок та технічний опис паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, а також Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).

Підпунктом 6) пункту 6 Порядку №302 визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Пунктом 3 Постанови КМУ №302 визначено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Видача паспорта громадянина України зразка 1994 року (у вигляді паспортної книжечки) здійснюється відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок).

Розділом V Тимчасового порядку визначено порядок вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року фотокарток при досягненні особою віку 25 або 45 років. Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу 30-денного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем звернення заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

З урахуванням викладеного вище, для отримання послуги з уклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року по досягненню 45-річного віку позивачу необхідно звернутись до територіального підрозділу ДМС з відповідним паспортним документом на ім`я позивача та двома фотокартками розміром 3,5 x 4,5 см, а також рішенням суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС вклеїти фотокартку по досягненню віку до паспорта громадянина України.

Позивач уважає протиправною відмову органів державної міграційної служби у вклеюванні до паспорта громадянина України у формі книжечки фотокартки у зв`язку з досягненням позивачем 45-тирічного віку, тому позивач і звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III встановлено, що документом, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до вказаної норми постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України.

За приписами п.п.2, 3 вказаного Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.5 Положення № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

За приписами п.8 Положення № 2503-ХІІ термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Відповідно до абз.2 п.12 Положення № 2503-ХІІ вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін.

Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (п.15 Положення № 2503-ХІІ).

За правилами п.16 Положення № 2503-ХІІ обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню.

20 листопада 2012 року прийнятий Закон України № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону № 5492-VI).

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч.4 ст.21 Закону № 5492-VI).

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.21 Закону № 5492-VI).

Пунктом п.3 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що:

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

За правилами п.2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Пунктом 131 наведеного вище Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи., що за своєю суттю є персональними даними.

Як зазначено у п.6 Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Відповідно до п.2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого 06.06.2019 наказом Міністерства внутрішніх справ України №456, для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім`я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.

Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок (п.5 розділу V Тимчасового порядку).

Таким чином, на момент вирішення спору судом норми чинного законодавства передбачають вклеювання до паспорту громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням, у тому числі 45 років.

Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Особа може реалізовувати своє право на свободу совісті в межах, передбачених ст.35 Конституції України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших нормативно-правових актів України.

У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій 06.07.2010 Законом України №2438-VI, зазначено: будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.

Як зазначено у ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе (ч.4 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч.5 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Згідно з п.5 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є: необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

В абз.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» зазначена мета обробки персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі: ідентифікація особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, нормами права не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 звернуто увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів та нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VІ, на відміну від норм Положення №2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Останнє є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Поряд з цим, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Разом з тим, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-ХІІ та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Суд звертає увагу, що для захисту прав і свобод громадян працівники ДМС України мають застосовувати Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992, затверджене постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, адже відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

І саме Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, у спірному випадку є нормативним актом, який найбільш повно сприяє реалізації прав громадянина.

В спірному випадку позивач, звертаючись з вимогою про вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII, фактично відмовилась від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких він відмовляється.

Незважаючи на те, що таке звернення мало місце після закінчення місячного строку з моменту досягнення позивачем 45-річного віку (звернення позивача мало місце 08.03.2023, а 45 років позивачу виповнилось 22 лютого 2018 року), ця обставина не є законодавчо встановленою підставою для відмови вклеїти до паспорта позивача фотокартку у зв`язку із досягненням позивачем 45-річного віку, тим більше, як зазначено вище чинна норма п.8 Положення №2503-ХІІ передбачає безумовне вклеювання до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку нових фотокарток, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Отже, пропуск строку на вклеювання фотокартки до паспорта не передбачає в принципі відсутність можливості належного оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.

Вказаним Положенням про паспорт громадянина України №2503-ХІІ не передбачено, що у випадку прострочення звернення особи про вклеювання нової фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні громадянином 45-річного віку в обов`язковому порядку такий паспорт підлягає обміну на паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм.

Також ані п.15 вказаного Положення, ані інші його норми не передбачають подання для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 45-річного віку інших документів, ніж паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.

Таким чином, застосування відповідачем норм підпункту 6 пункту 6 Порядку №302 є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що обмежує його права й свободи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у вклеюванні нової фотографії до паспортного документу у формі книжечки, діяв без урахування всіх обставин, які мали значення для вчинення ним відповідних дій, з порушенням принципу пропорційності, що є неприпустимим в демократичному суспільстві, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеюванні фотокартки у зв`язку із досягненням 45-річного віку в паспорт громадянина України у формі книжечки та зобов`язання відповідача вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.

При цьому, стосовно зазначення позивачем в прохальній частині позову правових норм, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, відповідно до норм, проаналізованих у рішенні суду, повторне зазначення в резолютивній частині рішення вказаних правових норм є недоречним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню.

Також з огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, спростовуються доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладені норми, а також задоволення позовних вимог, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.241-246, 250, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 27.05.1997) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеюванні до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , 27.05.1997 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) вклеїти до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року виданого 27.05.1997 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 27.05.1997), нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 27.05.1997) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 27.05.1997).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243).

Суддя Н.В. Кучугурна