Рішення № 114101660, 09.10.2023, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/1070/23

Провадження № 2-о/513/64/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі Челак В.В.,

за участі:

представника заявника адвоката Власенко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Сарата Одеської області цивільну справу №513/1070/23 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересована особа: Петропавлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернулась до Саратського районного суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересована особа: Петропавлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області.

Свою заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне її майно на праві власності. За життя ОСОБА_2 залишила заповіт, яким все майно, належне її на праві власності на час смерті, заповіла заявниці, ОСОБА_1 . Заявниця звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та її було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, з підстав того, що по батькові в заповіті та паспорті заявниці, виявлено розбіжності. Замість вірного « ОСОБА_3 » зазначено невірно « ОСОБА_4 ». Внаслідок чого заявниця вимушена звернутися до суду з даною заявою, оскільки іншого шляху поновити свої права не існує. Просить встановити факт належності її правовстановлюючого документу, заповіту.

Ухвалою суду від 08.08.2023 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з"явилась, була повідомлена про розгляд справи належним чином, до суду не з"явилась, причину неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розглядом справи до суду не направила, її інтереси в судовому засіданні представляє адвокат Власенко Л.В.

Представник заявника адвокат Власенко Л.В. підтримала заяву ОСОБА_1 та наполягала на її задоволенні з підстав зазначених у ній.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).

Представник заінтересованої особи Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, до суду направив заяву про розгляд справи за його відсутності.

Неявка учасника справи, який належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання і від якого не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, не перешкоджає його розгляду.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)». Згідно ч 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, за положеннями п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім`я, по-батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 15.04.2014 року (а.с.9).

Окрім того, судом встановлено, що 09.04.2013 року ОСОБА_2 склала заповіт. Зі змісту даного заповіту вбачається, що ОСОБА_1 заповідається все належне спадкодавцю на час смерті майно. Заповіт посвідчений секретарем виконкому Старосільської сільської ради Саратського району Одеської облсті Топчій Є.І. та зареєстровано у реєстрі за №20.(а.с.10).

На підставі вказаних доказів, судом встановлено, що існує невідповідність між документом, що посвідчує особу ОСОБА_1 та заповітом складеним 09.04.2013 року на ім`я ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Сулакова І.І. із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом.

Відповідно до пп. 5.1 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 року № 296/5 при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту. Перевірити його реєстрацію у спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє у його прийомі. Постановою приватного нотаріуса від 11.07.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке належало померлій ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 надала заповіт від імені ОСОБА_2 , посвідчений секретарем виконкому Старосільської сільської ради Саратського району Одеської області Топчій Є.І. від 09.04.2013 року за реєстровим № 20, але в паспорті по батькові заявниця є " ОСОБА_3 ». Отже, по батькові вказане в заповіті та в свідоцтві про народження, паспорті заявниці є різними, тобто не є тотожним.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка колишній секретар виконкому Старосільської сільської ради Саратського району Одеської області ОСОБА_5 суду пояснила, що нею вчинялась нотаріальна дія, посвідчення заповіту та оскільки у заповідача ОСОБА_2 не було паспорту ОСОБА_1 , то вона записала по батькові спадкоємця зі слів спадкодавця.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» убачається, при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 315 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

ОСОБА_1 звернулась з заявою до виконкому Старосільської сільської ради Саратського району Одеської області про виправлення помилки допущеної при вчиненні правочину, посвідчені заповіту 09.04.2013 року на ім"я ОСОБА_1 та заявниці було відмовлено у зв`язку зі смертю особи, яка б мала право підписати даний заповіт.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, в порядку встановленому ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Предметом розгляду заяви є встановлення факту належності правовстановлюючих документів які, необхідний заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що випливають із цього факту.

У даному конкретному випадку, виключним способом захисту права заявниці є звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме те, що заповіт складений 09.04.2013 року та засвідчений секретарем виконкому Старосільської сільської ради Саратського району Одеської області Топчій Є.І., реєстровий №20 на ім`я ОСОБА_1 , належить ОСОБА_1 .

Як вбачається з викладеного, згідно з законом встановлення вказаних фактів породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту належності вказаних документів дає змогу заявнику ОСОБА_1 оформити право на спадкування, яке вона не може отримати у зв`язку з помилками, які виникли при написанні у заповіті по батькові спадкоємця..

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, а чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню. За таких обставин, суд вважав за можливе встановити юридичний факт належності документу, що в свою чергу надасть можливість заявнику реалізувати своє спадкове право.

Згідно зі ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , заповіту, складеного ОСОБА_2 , та посвідченого секретарем Старосільської сільської ради Саратського району Одеської області, 09.04.2013 року, за реєстровим №20, на ім`я ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 12.10.2023 року.

Суддя В. С. Миргород