Рішення № 114093843, 11.10.2023, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2023 року Справа № 480/8706/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8706/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеськкій області від 21.07.2023 за №183450026804 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області з 14 липня 2023 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку та має підстави для призначення пенсії на пільгових умовах. Позивач звернулася до відповідача, однак рішенням ГУ ПФУ в Одеській області їй було відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Посилання відповідача на недосягнення позивачем на час звернення з заявою про призначення пенсії пенсійного віку, в розумінні положень ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є, на думку позивача, неправомірним та порушує конституційні права позивача на пенсійне забезпечення, адже ставить її в гірше становище, ніж передбачене ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою суду позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позов, доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Вказану ухвалу суду відповідачі отримали (а.с. 44, 45), проте своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Від Головного управління ПФУ в Сумській області до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивачки (а.с. 51-95).

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Позивачка 18.06.2023 досягла віку 45 років, що підтверджується копією її паспорта (а.с. 51).

14.07.2023 позивачка звернулася до територіального пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 34, 63-64).

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №183450026804 від 21.07.2023 (а.с. 33, 95 звор) позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Крім того, у спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивачки становить 29 років 05 місяців 26 днів, в тому числі за Списком № 1 - 22 роки 08 місяців 27 днів (а.с. 33).

Не погодившись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, за змістом вищенаведеної норми, пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

Законом № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "5" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

09.07.2003 було ухвалено Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).

03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:

працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.

Позивачка вважає, що при досягненні віку 45 років та при наявності загального страхового стажу роботи більше 29 років, з якого 22 роки 8 місяців 27 днів - пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці, вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість, як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач фактично керується Законом № 1058-ІV, за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 становить 50 років (а.с. 33).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років, зокрема, щодо позивачки.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова Головного управління ПФУ в Одеській області в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 29 років 05 місяців 26 днів, з якого 22 роки 8 місяців 27 днів - пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 50 років, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Отже, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ у Одеській області № 183450026804 від 21.07.2023 про відмову позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а. Щодо ефективного способу захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію з певної дати зроблено висновки Верховним Судом і у постановах від 29.04.2020 у справі № 826/9781/18, від 25.06.2020 у справі № 520/10521/19.

Суд враховує, що згідно вимог ст. ст. 80, 81, 85 Закону № 1788-XII заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

З урахуванням викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача та враховуючи те, що спірне рішення відповідача було прийнято за результатами розгляду заяви позивачки від 14.07.2023, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, нарахувати та виплатити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1, у відповідності до п."а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 14.07.2023.

Звернувшись до суду, позивачка просила суд зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах.

Проте суд зазначає, що відповідно до положень статей 2, 5 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому спосіб захисту повинен забезпечити поновлення саме порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного на момент звернення до суду права особи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

А тому вимоги позивачки про зобов`язання відповідача виплачувати позивачці пенсію за віком на пільгових умовах не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Третьяковим Сергієм Миколайовичем 10.07.2023 укладено договір про надання послуг адвоката, предметом якого відповідно до п.1. договору, є надання правової допомоги, яка включає в себе надання послуг адвоката при представленні інтересів останнього по адміністративній справі щодо зобов`язання Головного управління ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за п.«а» ч.1 ст.13 Закону «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 - в усіх судових органах всіх інстанцій, юридичних осіб всіх форм власності, державних організацій і установ та органів місцевого самоврядування - юридичних консультацій, складання документів в рамках договору, представництво інтересів Клієнта в судових процесах та інше (а.с. 13 звор).

Пунктом 2.2.2. договору визначено, що клієн зобов`язаний здійснювати оплату послуг адвоката на умовах, визначених цим Договором або додаткової домовленості, якої сторони за цим договором досягнуть окремо.

Також представник позивача надав розрахунок гонорару за надання правової допомоги та здійснення її оплати за договором про надання послуг адвоката від 10.07.2023, відповідно до якого: 1) вартість попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин становить 500 грн; 2) складання заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 та надання її ОСОБА_1 для звернення до ГУ ПФУ в Сумській області 1000 грн.; 3) складання і подальше подання до суду позовної заяви відносно ГУ ПФУ в Сумській області про зобов`язання вчинити дії 3500 грн; 4) представництво інтересів клієнта у суді всіх інстанцій 2000 грн. Всього фактично сплачено 7000 грн (а.с. 13).

Суд вказує, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.

Дослідивши надані позивачем документи, суд зазначає, що такі види допомоги як попередня консультації щодо характеру спірних правовідносин та складання заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 та надання її ОСОБА_1 для звернення до ГУ ПФУ в Сумській області не можуть вважатися часом витраченим для надання правової допомоги по справі, оскільки такі дії спрямовані не на надання правової допомоги щодо розгляду та вирішення адміністративної справи.

Суд також враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці, з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, сформована єдина правозастосовча практика з аналогічних питань, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви (а.с. 1-6).

Щодо такого виду правової допомоги як представництво інтересів клієнта у суді суд зазначає, що розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а судові засідання не проводились. Адвокатом у цій справі було лише складено позовну заяву, підписано КЕП та направлено її до суду через систему «Електронний суд», а тому розмір витрат адвоката на такий вид допомоги як представництво інтересів у суді в цій справі, окрім складання та направлення позову до суду, жодним чином не підтверджено.

Варто зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2023 по справі № 640/2756/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи предмет позову, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, значення справи для позивача, та із врахуванням клопотання відповідача, який заперечує проти задоволення відшкодування таких витрат в повному обсязі, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з оплати судового збору, суд виходить з наступного.

Згідно з матеріалами справи позивачка при зверненні до суду з позовом сплатила 2147,20 грн судового збору.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

Позивачем у позовній заяві заявлено дві вимоги немайнового характеру, які мають похідний характер, тому позивач за подання даної позовної заяви повинна була сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн за одну вимогу немайнового характеру.

При цьому суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява подана через підсистему «Електронний суд», тому ставка судового збору в даному випадку повинна становити 858,88 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати згідно з частиною восьмою статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в сумі 858,88 грн.

Також суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (частина друга статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму судового збору в розмірі 429,44 грн, та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору в розмірі 429,44 грн, який був сплачений позивачем при подачі позову відповідно до квитанції від 11.08.2023 (а.с. 30).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 183450026804 від 21.07.2023 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Берестовська, 1, код ЄДРПОУ 21108013) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 14.07.2023.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 429,44 грн. та 1000 грн. витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 429,44 грн. та 1000 грн. витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Берестовська, 1, код ЄДРПОУ 21108013).

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска