Рішення № 114089719, 11.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року Справа № 160/19183/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

УСТАНОВИВ:

01.08.2023 фізична особа-підприємниць ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просить суд (з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог від 28.08.2023):

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13.08.2019 року № Ф-846-17/51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн.

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 09.02.2021 року № Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 634,04 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати відомості інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ), шляхом виключення нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 38 634,04 грн.

- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44118658) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що із застосунку «ДІЯ» дізнався, що 19 липня 2023 року державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченко Олегом Миколайовичем, відкрито виконавче провадження № 72287159 з виконання вимоги № Ф-846-17/62У, виданої 13.08.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Також, зазначає що, представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо надання розрахунку суми заборгованості зі сплати ЄСВ та просив надати відповідні вимоги про сплату недоїмки на суму 38 634,04 грн. Листом від 17.08.2023 року №54797/6/04-36-24-07-08 відповідачем надано розрахунок суми заборгованості у розмірі 38 634,04 грн. та надано копію вимоги від 09 лютого 2021 року №Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки). Позивач вказує, що у спірний період був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої роботодавцем за нього сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, у зв`язку з чим вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки), є неправомірними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 було поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 21.08.2023, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13.08.2019 року № Ф-846-17/62У (суд зазначає, що зазначення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-846-17/62 є опискою, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вимога від 13.08.2019 року за № Ф-846-17/51) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн.

21.08.2023 представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, в якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що позивач з 20.02.2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У зв`язку з не сплатою позивачем внеску, контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-846-17/51 (суд зазначає, що зазначення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-846-17/64 є опискою, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вимога від 13.08.2019 року за № Ф-846-17/51) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн. та від 09 лютого 2021 року №Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 38634,04 грн. які є законними та обґрунтованими. Також, відповідач заперечує проти витрат на правничу допомогу. На підставі викладеного у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 прийнято до розгляду заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований з 19.02.2014 фізичною особою-підприємцем, перебував на податковому обліку у відповідача (Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) запис №22240000000092514.

З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу відносно ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-846-17/51 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 24630,38 грн.

Підставою для формування даної вимоги стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги:

-по строку 09.02.2018 нараховано 8448,00 гри. за 2017 рік, проте нарахування не були сплачені;

-по строку 19.04.2018 нараховано 2457,18 гри. за перший квартал 2018 р;

-по строку 19.07.2018 нараховано 2457,18 гри. за другий квартал 2018 р;

-по строку 19.10.2018 нараховано 2457,18 грн. за третій квартал 2018 р;

-по строку 21.01.2019 нараховано 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 р;

-по строку 19.04.2019 нараховано 2754,18 грн. за перший квартал 2019 р;

-по строку 19.07.2019 нараховано 2754,18 грн. за другий квартал 2019 р;

-по строку 21.10.2019 нараховано 2754,18 грн. за третій квартал 2019 р;

-по строку 20.01.2020 нараховано 2754,18 грн. за четвертий квартал 2019 р;

-по строку 21.04.2020 нараховано 2 078,12 грн. за перший квартал 2020 р.;

-по строку 20.07.2020 нараховано 1039,06 грн. за другий квартал 2020 р.;

-по строку 19.10.2020 нараховано 3178,12 грн. за третій квартал 2020 р.;

-по строку 19.01.2021 нараховано 2200,00 грн. за четвертий квартал 2020 р.

09.02.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу відносно ОСОБА_1 прийнято вимогу №Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки) на суму 38634,04 грн.

У зв`язку з несплатою позивачем сум ЄСВ, визначених вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-846-17/51 від 13.08.2019 року, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області направило для примусового виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-846-17/51У від 13.08.2019 року як узгоджену.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-846-17/51У від 13.08.2019 року та №Ф-846-17-13-05/62 від 09.02.2021.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція №449).

Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Статтею 12 зазначеного Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VII до завдань центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, віднесено забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску; встановлює форми, строки і порядок прийняття та обробки звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування; здійснює інші функції, передбачені законодавством.

За змістом ст. 13 Закону №2464-VI з метою виконання зазначених завдань та функцій органам доходів і зборів були надані повноваження, в тому числі: проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб-підприємців, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

Крім того, в ст. 14 Закону №2464-VI встановлені обов`язки органів доходів і зборів, серед яких є обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

З наведеними нормами Закону №2464-VI кореспондуються п.п.41.1 і 41.2 ст.41 Податкового кодексу України, за змістом яких органи доходів і зборів (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, та його територіальні органи) забезпечують формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Одночасно органи доходів і зборів (як контролюючі органи) є органами стягнення, уповноваженими здійснювати заходи щодо забезпечення погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06.12.2016 року №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для фізичних осіб-підприємців базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд зазначає, що мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 статті 1 Закону №2464-VI).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Суд звертає увагу на те, що Закон №2464-VI не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, доходу (прибутку) від здійснення такої діяльності.

При цьому Закон №2464-VI звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини 1 статті 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19.

Так, Верховним Судом було сформовано висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований з 19.02.2014 фізичною особою-підприємцем, перебував на податковому обліку у відповідача (Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) запис №22240000000092514.

З наведеного слідує, що в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок (2017-2021 роки), позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та повинен був сплачувати зазначений платіж.

При цьому суд зазначає, що приписами статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб`єкти державної реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1)заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2)ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що позивачем не було надано до суду доказів, які б свідчили про припинення підприємницької діяльності у 2017-2021 роках. Також у справі відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

В той же час суд при вирішенні даної адміністративної справи враховує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Водночас системний аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19).

Так, судом встановлено, що у період з 2017 року по 2021 рік, за позивача страхові внески сплачував роботодавець (Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "188", ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Литмашкомплект", ТОВ "Науково-виробниче об`єднання "Машком-інжиніринг", ТОВ "НВП Дніпромашпром"), виконуючи обов`язки податкового агента, що вбачається із Індивідуальних відомостей застрахованої особи.

Доказів отримання позивачем у цей період інших доходів, зокрема від провадження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 господарської діяльності відповідачем до суду не надано та про наявність таких доходів не зазначено.

Враховуючи, що у період з 2017 року по 2021 рік, за який нарахована недоїмка з єдиного внеску, за позивача сплачував єдиний внесок роботодавець, суд доходить висновку про відсутність підстав для нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску за вказаний період у статусі фізичної особи-підприємця, а тому оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесено відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що відповідач, при нарахуванні позивачу боргу зі сплати ЄСВ, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 13.08.2019 року № Ф-846-17/51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн та вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 09.02.2021 року № Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 634,04 грн.

При цьому, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн від 13.08.2019 року № Ф-846-17/51 винесена саме Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, а не Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Відтак, враховуючи викладене, а також належність та ефективність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану недоїмку зі сплати єдиного внеску із внесенням відповідної інформації до інтегрованої картки платника податків, враховуючи наступне.

Згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Згідно із главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом Платежі до з`ясування .

Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом Платежі до з`ясування . Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом Платежі до з`ясування здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.

Таким чином, суд зобов`язує Головне управління ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану недоїмку зі сплати єдиного внеску із внесенням відповідної інформації до інтегрованої картки платника податків.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.3124799009.1 від 31.07.2023 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просить стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., проте зазначає, що надати детальний опис робіт (наданих послуг) та докази підтвердження їх оплати позивач матиме можливість після закінчення розгляду справи та підписання сторонами договору про надання правової допомоги акту виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 13.08.2019 року № Ф-846-17/51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 24 630,38 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 09.02.2021 року № Ф-846-17-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 634,04 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати відомості інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ), шляхом виключення нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 38 634,04 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець