Рішення № 114089517, 09.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року Справа № 160/18474/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У, від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2023 року ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, відповідача 2 Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування вимог від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У, від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №71737849 від 09.05.2023 року та №71565856 від 13.04.2023 року, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою суду від 26.07.2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №160/18474/23.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року було роз`єднано позовні вимоги позивача та ухвалено вимоги щодо:

- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У на суму 8262,54 грн;

- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У на суму 29526,20 грн;

- зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП: 44118658) здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29526,20 гривень (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 20 коп.);

- стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП: 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 5000 грн. - розглядати в межах провадження адміністративної справи №160/18474/23.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у липні позивач під час отримання заробітної плати за червень дізнався, що з неї утримано кошти на виконання постанов державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату. Оскільки будь-яких постанов державного виконавця, як і самих виконавчих документів, позивач не отримував, позивач звернувся до адвоката за правової допомогою щодо цієї ситуації. 13.07.2023 року представник позивача ознайомився з матеріалами виконавчих проваджень №71565856 та №71737849, з яких стало відомо, що відповідачем винесено щодо позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки), які звернуто до примусового виконання напочатку травня 2023 року. Позивачем зауважено, що як ФОП він був зареєстрованим до 01.07.2004 року, а саме - 07.07.2003 року, до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про себе відповідно до положень Закону №755-IV, не звертався, а тому податковий орган безпідставно самовільно зареєстрував позивача як ФОП та нарахував йому недоїмку ЄСВ. Також звернуто увагу на те, що відповідач повинен обчислювати розмір коштів, які мають бути сплачені позивачем, на підставі акту документальної перевірки, звіту платника податків, бухгалтерських та іншіх документів та формування недоїмки без проведення перевірки є протиправним. На думку позивача, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації нього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в них умовах, а користується ним на власний розсуд

Отже, позивач вважає спірні вимоги протиправними, при цьому відповідач безпідставно стягує з позивача двічі одну й ту ж суму. В результаті порушення прав позивача податковим органом, ОСОБА_1 зазнає негативних наслідків майнового характеру, які впливають на його життя.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

23.08.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Зауважив, що відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464-VI та Інструкції №449, та, враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування па підставі даних ІКП, відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував спірні вимоги.

Вказав, що ФОП ОСОБА_1 не подавалась до податкових органів звітність по єдиному внеску за 2014-2020 р.р. ФОП ОСОБА_1 в 2014-2020 р.р. був платником єдиного внеску, тому заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 37788,74 грн. підлягає сплаті до бюджету.

Окрім цього, зазначив, що позивачем належним чином не доведено факт заподіяння йому відповідачем маральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Отже, відповідач вважає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваних вимог діяло па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом з матеріалів справи встановлено, що за даними інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Правобережна ДПІ, (Чечелівський район м.Дніпра) як фізична особа-підприємець з 10.07.2003, обліковується на загальній системі оподаткування. Платник знаходиться у стані 0 - платник податків за основним місцем обліку.

Відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи податкового органу в ІКІІ 71040000 ФОП ОСОБА_1 , обліковується заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 37788,74 грн., яка складається з наступних нарахувань:

- автоматично завантажені нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю на загальну суму 37108,74 грн. у т.ч.:

- за 2017 рік (несплачені суми) у сумі 7768,00 грн, за терміном сплати 09.02.2018;

- за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, за терміном сплати 19.04.2018;

- за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, за терміном сплати 19.07.2018;

- за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, за терміном сплати 19.10.2018;

- за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, за терміном сплати 21.01.2019;

- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, за терміном сплати 19.04.2019;

- за 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, за терміном сплати 19.07.2019;

- за 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, за терміном сплати 21.10.2019;

- за 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, за терміном сплати 20.01.2020;

- за 1 квартал (січень-лютий) 2020 року у сумі 2078,12 грн, за терміном сплати 21.04.2020;

- за 2 квартал (червень) 2020 року у сумі 1039,06 грн, за терміном сплати 20.07.2020;

- за 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн, за терміном сплати 19.10.2020;

- за 4 квартал (жовтень-листопад) 2020 року у сумі 2200,00 грн, за терміном сплати 19.01.2021.

ГУ ДПС були сформовані спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У на суму 8262,54 грн. та від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У на суму 29526,20 грн. та надіслані на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Не погоджуючись із спірними вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

До предмета доказування в цій справі входить наявність у позивача статусу ФОП у вказаний період.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормамиЗакону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Положеннями п.1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

З матеріалів справи встановлено, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб`єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2014 - 2020 роках відповідно до норм чинного законодавства України.

Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування спірних вимог.

Таким чином, оскільки протиправність дій щодо нарахування єдиного внеску є підставою для скасування вимог про сплату боргу, суд дійшов висновку про безпідставність визначення позивачу недоїмки з єдиного внеску у загальному розмірі 29526,20 грн., відтак, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

За визначенням пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до положень пункту 1 Розділу ІІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №826/9288/18, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Враховуючи те, що судом установлено протиправність вимог про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У на суму 8262,54 грн. та від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У на суму 29526,20 грн., суд вважає належним та допустимим способом захисту прав позивача зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків позивача, виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29526,20 грн.

При цьому, суд зауважує, що зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.

Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів того, що відповідачем йому завдано душевних чи інших страждань, не наведено інформації в чому вони знайшли своє відображення, як вплинули на нього.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 цієї статті).

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У, від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.02.2020 року № Ф-109788-17 У на суму 8262,54 грн. та від 03.02.2021 року № Ф-109788-17/66 У на суму 29526,20 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29526,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2576,64 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник