Рішення № 114085836, 02.10.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2023 Справа № 914/2253/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, за участю секретаря судового засідання Марти ПРИШЛЯК, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича,

до відповідача: Львівської обласної прокуратури,

про стягнення моральної шкоди,

представники сторін:

від позивача: не з?явився.;

від відповідача: Іваськевич Х. І.;

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суд.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 02.10.2023 забезпечив, позивач не з`явився.

Враховуючи, що зібраних матеріалів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, судом 02.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що дії посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2020 вих. №39 є незаконними.

За результатами розгляду позовної заяви, позивач просить суд стягнути з Львівської обласної прокуратури 1 000 000,00 грн моральної шкоди.

У відповіді на відзив позивач завив клопотання про внесення на розгляд Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України та ст. 56 Конституції України.

Позиція відповідача

Відповідач стверджує, що на звернення позивача від 05.05.2020 Львівською обласною прокуратурою 28.05.2020 за №15/4/1-3839-20 надано відповідь.

На виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 по справі №461/4357/20 обласною прокуратурою 22.06.2020 скеровано відповідь про відсутність підстав для повторного розгляду звернення від 05.05.2020.

Відповідач вважає позовні вимоги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича щодо заподіяння вказаному господарству моральної шкоди, зокрема, за результатами розгляду заяви від 05.05.2020 необґрунтованими та безпідставними.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення йому шкоди, а також завдання моральних або фізичних страждань у зв`язку з діями відповідача, не обґрунтував з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди та чим це підтверджується, не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і рішенням, діями чи бездіяльністю відповідача.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21.04.2017 по справі №454/423/15-ц заяву Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 09.02.2015 по справі №454/423/15-ц якою відмовлено у відкритті провадження gj справі за позовною заявою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, залишено без задоволення. Стягнуто з Фермерського господарства ОСОБА_1 в дохід держави 1339 грн 80 коп судового збору.

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича за №39 від 05.05.2020 звернулось з листом до Генерального прокурора України з проханням відкрити кримінальне провадження за ст.ст. 366, 375 КК України відносно судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_2 , яка зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересів служби при розгляді заяви фермерського господарства про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області, порушуючи вимоги щодо неупередженості розгляду позовів, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації постановила завідомо неправосудну ухвалу від 21.04.2017 по справі №454/423/15-ц в результаті чого мала намір нанести фермерському господарству шкоду в сумі 1 339,80 грн.

Офіс Генерального прокурора за №31/3/1-р від 18.05.2020 скерував лист фермерського господарства за територіальною підсудністю в прокуратуру Львівської області.

За результатами розгляду даного звернення обласною прокуратурою 28.05.2020 надано відповідь про те, що з даного звернення не встановлено підстав для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень суддею Сокальського районного суду Львівської області.

Окрім цього зазначено, що відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключно право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень належить відповідному суду. Оскарження судових рішень, діяльності судів та суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Також позивачу роз`яснено право, відповідно до ст. ст. 107-108 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», звернутись зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Таким чином, за результатами розгляду вказаного звернення Львівською обласною прокуратурою 28.05.2020 за № 15/4/1-3839-20 авторові звернення - позивачу у справі надано відповідь.

При цьому, Фермерському господарству ОСОБА_1 роз`яснено, що невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР оскаржується слідчому судді відповідного місцевого суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 303, 304 КПК України.

Не погодившись з відповіддю прокуратури позивач подав скаргу до Галицького районного суду м. Львова про визнання протиправними дій Прокуратури Львівської області щодо невнесення відомостей до ЄРДР, зобов`язання прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення за його заявою від 05.05.2020 та визнати Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича потерпілим у розпочатому кримінальному провадженні.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 скаргу задоволено частково та зобов`язано уповноважених осіб Прокуратури Львівської області вчинити дії, передбачені ст. 214 КПК України, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.05.2020 про вчинення кримінального правопорушення та повідомити заявника про прийняте рішення в строк, передбачений КПК України.

Прокуратура Львівської області листом №15/4/1-577вих-20 від 22.06.2020 на виконання ухвали Галицького районного суду м. Львова віл 01.06.2020 №461/4357/20 надала інформацію про відсутність підстав для повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020, оскільки останньому надано відповідь листом №15/4/1-479вих-20 від 28.05.2020.

ОЦІНКА СУДУ

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування матеріальної шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 910/23967/16 від 19.06.2018 зазначила, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Отже, за усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що в результаті незаконних дій Прокуратури Львівської області при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2020 за вих. №39 позивач зазнав приниження честі, гідності, ділової репутації. Також, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено господарству в задоволенні вимог говорить, що такі вимоги є незаконними.

Згідно ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порушення вищезазначених норм позивач не навів та не довів суду належними та допустимими доказами моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав шляхом не внесення Прокуратурою Львівської області на підставі його заяви від 05.05.2020 №39 відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань, що полягає у порушенні нормальних ділових зв`язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушення стосунків з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено господарству в задоволенні вимог говорить, що такі вимоги є незаконними.

Вказані твердження документально не підтвердженні, до прикладу показаннями свідків, контрагентів на підтвердження порушення нормальних ділових зв`язків, іншими письмовими доказами та іншими документами, що підтверджують обставини, які мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, та обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Позивачем не доведено суду взаємозв`язок між доказами, обставинами справи та, як наслідок, розмір моральної шкоди.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Слід зазначити, що позивач взагалі не обґрунтував розмір моральної шкоди, заявленої до стягнення з огляду на обставини справи.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Зазначеного позивачем також не наведено та не доведено суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Отже, суд наголошує, що для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Щодо доводів позивача про конституційні гарантії відшкодування шкоди суд наголошує, що такі приписи, з урахуванням наведеного вище, жодним чином не звільняють позивача від обов`язку доведення усієї сукупності обов`язкових елементів деліктного зобов`язання при вирішенні спору в порядку статей 1174, 1174 ЦК України, зокрема, з урахуванням загальних засад диспозитивності і змагальності господарського процесу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновоки є усталеними і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

Саме за змістом позовних вимог та доведених сторонами належними і допустимими доказами обставин справи господарський суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони").

Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією відповідача про те, що позивач не обґрунтував із посиланням на відповідні докази, яким чином дії/рішення відповідача завдали моральної шкоди, принизили ділову репутацію позивача як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість діяльності позивача як юридичної особи та який зв`язок такої неможливості пов`язаний із діями відповідача. Також позивач не зазначив, в чому саме полягала діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (у бік погіршення) у зв`язку з неправомірними діями відповідача.

До того ж, позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не вказав, чим керувався при визначенні суми в 1 000 000,00 грн, не повідомив як саме та скільки часу, зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, існувала до порушеного права.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Щодо тверджень позивача, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 по справі №461/4357/20 встановлено вину та незаконність дій Прокуратури Львівської області суд зазначає таке.

Відповідно до вищезазначеної Ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 у справі № 461/4357/20, вбачається, що дійсно ОСОБА_1 (як громадянином) ініціювалося питання перед судом про визнання протиправними дій прокуратури Львівської області та зобов`язання до вчинення дій.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 чим суддею Галицького районного суду м. Львова ухвалу частково задоволено.

Зокрема, зобов`язано уповноважених осіб Прокуратури Львівської області вчинити дії, передбачені ст. 214 КПК України, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.05.2020 про вчинення кримінального правопорушення та повідомити заявника про прийняте рішення в строк, передбачений КПК України.

В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Як вбачається з мотивувальної частини судового рішення (Ухвала слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020) суд погодився із доводами скаржника щодо обов`язку розгляду і прийняття рішення за заявою про кримінальне правопорушення (абзац 4 аркушу 2 Ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020), зокрема, з аналізу зазначеної норми випливає, що законом передбачено обов`язок слідчого, прокурора, іншої службової особи, уповноваженої на прийняття заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, прийняти і зареєструвати їх.

Водночас, судом зауважено, що обов`язок внесення до ЄРДР інформації стосується лише заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.

Задовольняючи скаргу суд виходив із того, що на момент розгляду справи у суду не було доказів про прийняте рішення по заяві скаржника.

В Ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 зазначено, що оскільки суду не надано доказів того, що органом досудового розслідування впродовж 24 годин внесено відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 то відповідно до ст. ст. 303, 307 КПК України необхідно зобов`язати уповноважених осіб Прокуратури Львівської області вчинити дії, передбачені ст. 214 КПК України, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.05.2020 про вчинення кримінального правопорушення та повідомити заявника про прийняте рішення в строк, передбачений КПК України.

Натомість вирішуючи вимоги скаржника в частині визнання бездіяльності судом зазначено наступне, що зокрема, відповідно до положень ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов`язання вчинити певну дію, зобов`язання припинити дію, відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, законодавець встановив виключний перелік рішень, які можуть бути ухвалені слідчим суддею за результатами розгляду даної категорії скарг.

На виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020, обласною прокуратурою 22.06.2020 скеровано відповідь щодо її виконання.

Вказаний лист скеровано скаржнику ( ОСОБА_1 ), який є керівником юридичної особи - позивачем у даній господарській справі (копію цього ж листа долучено позивачем, як додаток до позову).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича щодо заподіяння вказаному господарству моральної шкоди, зокрема, за результатами розгляду заяви від 05.05.2020 необґрунтованими та безпідставними.

Щодо звернення з поданням до Конституційного Суду України, то слід зазначити, що порядок звернення з поданням до Конституційного Суду України регламентовано Законом України «Про Конституційний Суд України», за формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга (ст. 50).

Статтею 51 вказаного Закону унормовано, що конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо: 1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним; 2) офіційного тлумачення Конституції України.

У конституційному поданні зазначаються: 1) суб`єкт права на конституційне подання; 2) відомості про представника суб`єкта права на конституційне подання; 3) документи і матеріали, на які посилається суб`єкт права на конституційне подання, із зазначенням повного найменування, номера, дати ухвалення, джерела офіційного видання акта; 4) перелік документів і матеріалів, що додаються.

У конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).

У конституційному поданні щодо офіційного тлумачення Конституції України зазначаються конкретні положення Конституції України, які потребують офіційного тлумачення, та обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Конституційний Суд України» відповідно до Конституції України суб`єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Під час вирішення даного спору судом першої інстанції не було встановлено невідповідності або суперечності закону, який регулює спірні правовідносини невідповідності нормам Конституції України. Крім того, постанови Пленуму Верховного суду України не є актами, які згідно положень Закону України «Про Конституційний Суд України» може бути визнано неконституційним.

Звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції України не входить до повноважень суду першої інстанції згідно глави 1 розділу IV ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 114, 238, Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.10.2023.

Суддя Горецька З.В.