Рішення № 114065179, 26.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2023Справа № 910/11396/23

За позовом ОСОБА_1

до 1. Приватного підприємства «Компанія «Саторі»

2. Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Шевченко В.І., ордер серії АА № 1328586 від 17.07.2023

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

18.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Компанія «Саторі» та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.10.2010 позивач був призначений на посаду директора відповідача-1, про що єдиним власником відповідача-1 було складено протокол №14-10/10 від 14.10.2010, а 15.10.2010 позивач приступив до виконання обов`язків директора відповідача-1, про що ним було видано наказ № 1 від 15.10.2010. Відповідно до п. 5.3 Статуту відповідача-1 до виключної компетенції власника належить, зокрема, прийняття рішення про припинення діяльності підприємства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; призначення та звільнення директора підприємства. Згідно з п. 5.4.2 Статуту відповідача-1 директор підзвітний власнику підприємства і організовує виконання його рішень, директор не вправі приймати рішення, які відносяться до виключної компетенції власника підприємства. 01.03.2019 єдиний власний відповідача-1 помер, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про смерть. 12.12.2022 позивачем на адресу відповідача-1 направлено заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП з 28.12.2022. Враховуючи викладене та на підставі п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» позивач звернувся до суду з вимогою про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 та з вимогою зобов`язати відповідача-2 внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис щодо звільнення з посади позивача та виключення його із переліку підписантів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/11396/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.08.2023.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачам п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.07.2023 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494714511 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. М.Бойчука, 26, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідач-1.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 24.07.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 01.08.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105494714511, а отже відповідач-1 мав подати відзив на позовну заяву у строк до 16.08.2023 включно.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.07.2023 було надіслано відповідачу-2 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 24.07.2023 о 18:08 год., що підтверджується наявним у справі відповідним повідомленням про доставку електронного листа, а отже відповідач-2 мав подати відзив на позовну заяву у строк до 09.08.2023 включно.

22.08.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.09.2023.

Позивач в судовому засіданні 26.09.2023 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідачі 1 та 2 в судове засідання 26.09.2023 не з`явились.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників відповідачів.

В судовому засіданні 26.09.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано Приватне підприємство «Компанія «Саторі» (номер запису 10701020000030190) (далі - Підприємство), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрації серії НОМЕР_4.

Відповідно до протоколу № 14-10/10 від 14.10.2010: 1) затверджено продаж ОСОБА_2 корпоративних прав та обов`язків в ПП «Компанія «Саторі» ОСОБА_3 ; 2) затверджено нову редакцію Статуту ПП «Компанія «Саторі»; 3) звільнено з посади директора ПП «Компанія «Саторі» ОСОБА_2 на підставі його заяви з 14.10.2010; 4) призначено на посаду директора ПП «Компанія «Саторі» ОСОБА_1 з 15.10.2010.

14.10.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства «Компанія «Саторі», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Герасимчуком В.В. 14.10.2010 та зареєстровано в реєстрі за № 2091.

Згідно наказу № 1 від 15.10.2010 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Приватного підприємства «Компанія «Саторі» з 15.10.2010 згідно протоколу № 14-10/10 від 14.10.2010.

Відомості про ОСОБА_1 як директора Приватного підприємства «Компанія «Саторі» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується довідкою АА 377758 від 22.10.2010.

15.10.2010 державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію змін до установчих документів - нову редакцію Статуту Приватного підприємства «Компанія «Саторі» за 2010 рік, затвердженої протоколом № 14-10/10 від 14.10.2010 (далі - Статут).

Згідно зі ст.ст. 2, 3 Статуту власником підприємства є ОСОБА_3 якому належить 100% статутного капіталу.

31.10.2022 позивачем було направлено на адресу Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі запит від 30.10.2022 про надання достовірних відомостей про наявність чи відсутність актового запису про смерть ОСОБА_3 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною за № 0208804876154 від 31.10.2022.

Позивач втративши зацікавленість у перебуванні в трудових відносинах з відповідачем-1 12.2.2022 направив заяву про звільнення з посади директора ПП «Компанія «Саторі» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП України з 28.12.2022.

Заява про звільнення направлялася на юридичну адресу Підприємства ( АДРЕСА_1 ), а також на зазначену у Статуті адресу єдиного власника ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), що підтверджується наявними у справі описами вкладення у цінний лист за № 0208804883738 та № 0208804883746.

У зв`язку з відсутністю відповіді на запит позивача від 30.10.2022 з цього ж питання було направлено адвокатський запит від 01.01.2023 про надання відомостей щодо реєстрації смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на який Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) листом № 5/20.20-31 від 10.01.2023 повідомив, що в результаті перевірки в архіві відділу виявлено актовий запис про смерть № 74 від 04.03.2019, складений на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також повідомив, що на підставі зазначеного актового запису 04.03.2019 видане первинне свідоцтво про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 .

05.06.2023 на адресу Головного управління податкової служби у Дніпропетровській області адвокатом позивача було направлено інформаційний запит про наявність або відсутність у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації про закриття реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_2 у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Листом № 223/Ш/04-36-12-03-14 від 13.06.2023 Головне управління податкової служби у Дніпропетровській області підтвердило, що реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 закритий.

Спір виник внаслідок неможливості позивача звільнитись із займаної посади директора Підприємства у передбачений чинним законодавством спосіб, через неможливість прийняття власником, який помер, рішення про звільнення директора Підприємства, що в свою чергу унеможливлює виключення відомостей про позивача як керівника (директора) Підприємства із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством вважається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці або з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Господарського кодексу України підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до п. 5.1 Статуту управління Підприємством здійснюють власник та директор.

Відповідно до п. 5.2 Статуту власник Підприємства повноважний приймати рішення з будь-яких питань діяльності Підприємства.

Пунктом 5.3 Статуту визначено, що до виключної компетенції власника належать: прийняття рішення про припинення діяльності Підприємства, призначення ліквідаційної комісії,затвердження ліквідаційного балансу; призначення та звільнення директора Підприємства.

Згідно з п. 5.4.2 Статуту директор підзвітний власнику Підприємства і організовує виконання його рішень. Директор не вправі приймати рішення, які відносяться до виключної компетенції власника Підприємства.

З огляду на викладене, позивач як директор Підприємства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Отже, смерть єдиного власника Підприємства унеможливлює вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора цього Підприємства. Таким чином, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Так, відповідно до ст. ст. 2, 5-1 КЗпП України право громадян України на працю, серед іншого, включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності. Згідно зі ст. ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник підприємства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника письмово за два тижні.

Разом з цим в даному випадку особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням власника Підприємства.

Водночас права позивача, які гарантовані Конституцією України та чинним законодавством України, зокрема, право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд, порушуються.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем-1 припиненими є правомірним, оскільки в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості скористатись своїм правом на звільнення за власним бажанням, виходячи з неможливості прийняття рішення власником Підприємства, який помер.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 припиненими з 28.12.2022, у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача-2 внести відповідні зміни до відомостей про керівника відповідача-1, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з підприємством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Враховуючи зазначене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин позивача з відповідачем-1, суд дійшов висновку також і про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-2 провести реєстраційну дію з виключення запису відомостей про керівника підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачами не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Приватним підприємством «Компанія «Саторі» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 26, код ЄДРПОУ 35481069) з 28.12.2022 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Приватного підприємства «Компанія «Саторі» на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

3. Зобов`язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (0010, м. Київ, вул. Михайла Омеляноввича-Павленка, 15, код ЄДРПОУ 37401206) внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис щодо звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з посади директора Приватного підприємства «Компанія «Саторі» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 26, код ЄДРПОУ 35481069) та виключення його із переліку підписантів.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «Саторі» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 26, код ЄДРПОУ 35481069) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 5.368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 10.10.2023.

СуддяВ.В. Сівакова