Рішення № 114065142, 10.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2023Справа № 910/9574/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» (вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36023; ідентифікаційний код 37686922)

до Моторно (транспортне) страхове бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, ідентифікаційний код 21647131)

про стягнення 6 196, 33 грн,

без виклику представників учасників справи,

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції Позивача

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» (далі за текстом - ТОВ «Маркс. Капітал», Позивач) до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі за текстом - МТСБУ, Відповідач) стягнення заборгованості за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5553591 в розмірі 6 196, 33 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що ним з 31.05.2016 на підставі укладено з ФОП Шиян Д.С. договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-05/2016 від 31.05.2016 набуто право вимоги до Відповідача за полісом № АІ/5553591, яке виникло в результаті ДТП 21.09.2015, як до особи відповідальної за зобов`язаннями страховика (Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна») за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, якого визнано банкрутом відповідною ухвалою господарського суду.

Так, Позивач звертався до Відповідача із заявою про виплату суми існуючого боргу за полісом № АІ/5553591 в загальному розмірі 38 781, 21 грн, яка складається із суми страхового відшкодування - 24 785, 32 грн, пені - 6 196, 33 грн, 3 % річних - 1 529, 90 грн, інфляційних втрат - 6 269, 66 грн.

Відповідачем добровільному порядку відшкодовано суму 24 785, 32 грн, а в подальшому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/9238/21 суму 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з чим невідшкодованою залишається сума в розмірі пені в розмірі 6 196, 33 грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Стислий виклад позиції Відповідача

Із поданого Відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позову з огляду на наступне:

- Позивачем не надано доказів звернення з заявою про виплату страхового відшкодування до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (далі за текстом - ПрАТ «СК «Україна») внаслідок чого строк нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат заявлених Позивачем неможливо обрахувати;

- покладанням додаткового обов`язку на МТСБУ щодо виплати інфляційних втрат, 3% річник та пені, Позивач намагається притягнути до відповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов`язання перед Позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу. МТСБУ ніколи не користувалося коштами позивача, а тому на нього не може бути покладена відповідальність передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України);

- пеня, інфляційні втрати та 3% річних це відповідальність страховика-банкрота за порушення його грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними, така відповідальність не входить до зобов`язань МСТБУ передбачених підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон № 1961-ІV);

- Позивачу за договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до Відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі;

- зобов`язання страховика за договором обов`язкового страхування - це виплата страхового відшкодування та саме таке зобов`язання передбачено підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІV, яке має сплатити МТСБУ, а пеня, інфляційні втрати та 3% річних це відповідальність за порушення грошового зобов`язання та вони не сплачуються МТСБУ, оскільки МТСБУ ніколи не порушувало строків виплати перед Позивачем.

Також Відповідачем заявлено про застосування наслідків строку позовної давності до заявлених Позивачем вимог, клопотання про зменшення витрат Позивача на професійну правничу допомогу, а також клопотання про стягнення з Позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.

3. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

24.10.2022 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву та заява про зупинення провадження у справі до закінчення касаційного перегляду справ № 910/16820/21, № 910/16713/21, № 910/16199/21, № 910/20281/21 Верховним Судом.

11.11.2022 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 задоволено заяву МТСБУ про зупинення провадження у справі № 910/9574/22 та відповідно зупинено провадження у справі № 910/9574/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 910/16820/21.

18.08.2023 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Відповідача про стягнення судових витрат.

01.09.2023 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Позивача про поновлення провадження у справі, врахування окремої думки суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, задоволення позовних вимог та відмови у стягнення з Позивача на користь Відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно наданої сторонами інформації судом встановлено, що закінчено перегляд в касаційному порядку справи № 910/16820/21 шляхом ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 19.07.2023.

Відповідно до статті 230 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Наведене свідчить про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з чим провадження у справі № 910/9574/22 підлягає поновленню, а спір вирішенню по суті.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.09.2015 у м. Києві по вул. Щербакова, 20, керуючи автомобілем «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «Сітроен», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до механічних пошкодження обох транспортних засобів.

Вина ОСОБА_1 , який порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 761/30901/15-п (провадження №3/761/5182/2015).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5553591 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (далі за текстом - ПрАТ «СК «Україна»).

24.09.2015 суб`єктом підприємницької діяльності ФОП Суліменком В.В. визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 29 742,39 грн, що підтверджується Звітом № 2192 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу: Citroen Berlingo, державний номер НОМЕР_2 .

11.11.2015 ОСОБА_2 подав до ПрАТ «СК «Україна» заяву про страхове відшкодування.

18.05.2016 між ОСОБА_2 (цедент, первісний кредитор) та ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій, новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ФОП Шиян Д.С. набув право вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента у розмірі 24 785,32 грн від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках.

31.05.2016 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ «Маркс.Капітал» (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-05/2016, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 18.05.2016 на суму 24 785,32 грн.

В силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору №5/31-05/2016 від 31.05.2016).

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нормами частини 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Так, Позивач зазначає, що починаючи з 31.05.2016 кредитором у договірному зобов`язанні за страховим випадком - ДТП, яке мало місце 21.09.2015 є ТОВ «Маркс.Капітал».

Позивач зазначає, що ПрАТ «СК «Україна», порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/5553591, не здійснило виплату грошового зобов`язання за заявою Бабяка О.В.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/842/18 відкрито провадження про банкрутство ПрАТ «СК «Україна»; визнано розмір безспірних вимог ініціюючих кредиторів - ТОВ «Маркс.Капітал» та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на суму 1 232 899, 85 грн.

27.03.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна».

23.04.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» подало уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов`язанням, яке виникло за страховою подією 21.09.2015.

Ці уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5553591, у розмірі 38 781,21 грн, з яких: 24 785,32 грн. - розмір завданого збитку; 1 529,90 грн. - 3% річних; 6 269,66 грн. - розмір інфляційних втрат; 6 196,33 грн. - розмір пені.

Ухвалою попереднього засідання від 15.06.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів ПрАТ «СК «Україна» на загальну суму 22 101 683 грн. 87 коп., в тому числі, визнано грошові вимоги ТОВ «Маркс.Капітал».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визнано погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, ТОВ «Маркс.Капітал» першої черги на суму 9 555 040, 57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198, 78 грн, шостої черги на суму 6 868 953, 48 грн, загальна сума 20 340 192, 80 грн.

05.09.2019 у зв`язку з ліквідацією ПрАТ «СК «Україна» Позивач звернувся до Відповідач із заявою про виплату боргу.

20.09.2019 Відповідач заявою № 3.1-05/30718 частково виконав зобов`язання за договором страхування № АІ/5649821, зокрема, здійснив лише виплату страхового відшкодування у розмірі 8 106,03 грн.

Інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних - 474,37 грн та інфляційних втрат - 1 943, 38 грн сплачена Відповідачем на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/9238/21.

Розмір невиконаного зобов`язання МТСБУ перед ТОВ «Маркс.Капітал» становить 6 196, 33 грн, яке відповідно і просить Позивач суд стягнути.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).

За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України «Про страхування» встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону 1961-IV обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону 1961-IV передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом 1961-IV.

Як визначає стаття 39 Закону 1961-IV , Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону 1961-IV.

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає статті 20 Закону 1961-IV.

Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства (далі за текстом -КУзПБ) або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 вказаного закону визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону 1961-IV є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону 1961-IV у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.

Крім того у вказаній постанові колегією суддів зазначено, що виходячи зі змісту норми пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Проте, встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. До того ж, Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

При цьому, судом враховано, що у постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).

Вказані правові висновки також підтримано Верховним Судом у постанові від 21.08.2023 у справі № 910/16713/21.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов`язання ПрАТ «СК «Україна» за полісом №АІ/5553591, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023, викладеної у справі №910/16820/21), суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення даного позову.

З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову питання застосування строків позовної давності судом наразі не розглядається.

При цьому, суд відхиляє клопотання Позивача про врахування при вирішенні даного спору окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21, оскільки суд не вбачає підстав відступати від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.

Що стосується питання розподілу судових витрат, заявлених сторонами суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідно судові витрати, а в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу Позивача не відшкодовуються та покладаються на нього у відповідності до пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України.

У якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу Відповідачем до суду надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10 від 18.09.2020, посвідчення адвоката України від 18.09.2020, договір про надання послуг в сфері права № 4.1./12-10/2021 від 12.10.2021 з урахування додаткової угоди від 28.12.2021, довіреність від 06.12.2022 № 3-02/10, додаткова угода № 807 від 20.09.2022.

Відповідно до п. 4.1 договору надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід`ємними частинами. У додатковій угоді обов`язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

Згідно з п. 5.2 Договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: 1000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою; 1000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4999,00 грн.; 1500,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5000,00 грн до 9999,00 грн.; 2000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10000,00 грн і більше.

У відповідності до додаткової угоди № 807 від 20.09.2022 до договору про надання послуг в сфері права № 4.1./12-10/2021 від 12.10.2021 замовник передав, а виконавець прийняв завдання на ведення від імені замовника, зокрема, справи № 956/21 (внутрішній обліковий номер) за позовом ТОВ «Маркс. Капітал» до МТСБУ із сумою позову 6 196, 33 грн.

У Додатковій угоді № 807 від 20.09.2022 сторони погодили, що розмір винагороди адвоката у даній справі становить 1 500,00 грн.

Суд зазначає, що сторони умовами договору погодили необхідність складення акту виконаних робіт, який є підтвердженням надання виконавцем відповідних послуг, проте відсутність в матеріалах справи відповідного акту за наявності погодження фіксованого розміру винагороди адвоката (у даній справі) не є підставою для відмови в компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони, враховуючи надані адвокатом документи по справі.

При цьому учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Із врахуванням зазначеного вище, враховуючи погодження сторонами фіксованого розміру вартості послуг адвоката, вчинені ним дії в межах розгляду даної справи, суд дійшов висновку необхідності покладення на Позивача витрат Відповідача на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг).

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку щодо безпідставності заявлених вимог в силу відсутності у Відповідача обов`язку з відшкодування нарахованої Позивачем суми пені, а відтак і відсутності підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору та витрати Позивача на професійну правничу допомогу відповідно до статті 129 ГПК України не відшкодовуються та покладаються на Позивача.

Витрати Відповідача на професійну правничу допомогу відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Позивача.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» - відмовити.

2. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» не відшкодовуються.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» (вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36023; ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторно (транспортне) страхове бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, ідентифікаційний код 21647131) витрати на професійну правничу допомогу - 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано: 10.10.2023

Суддя Антон ПУКАС