Рішення № 114065057, 10.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2023Справа № 910/9636/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл"

про стягнення 14719,53 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" (далі - позивач) боргу та санкцій за видатковою накладною №FТM00064336/22 від 18.02.2022, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити поставлений йому товар.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач, у своєму відзиві на позов, зазначив, що позивачем не доведено ні факту наявності, ні факту порушення відповідачем грошових зобов`язань, вважає, що спірну видаткову накладну було укладено на умовах договору поставки №545532 від 23.02.2018. Спірна видаткова накладна не містить істотних умова, а саме, місце та строк поставки, а тому не встановлює правового обов`язку для відповідача прийняти та оплатити товар.

Відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, у зв`язку із військовим станом в Україні, які підтверджуються Торгово-промисловою палатою України. На думку відповідача нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати підлягають зменшенню у зв`язку зі складним майновим станом відповідача та державного інтересу до стабільної роботи активів відповідача.

Також відповідач заявив клопотання про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейдинг" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Суд відмовляє у задоволенні даного клопотання з огляду на недоведеність можливого впливу рішення у даній справі на права чи законні інтереси визначеної відповідачем особи.

Позивачем подано відповідь на відзив, де викладено спростування доводів відповідача, викладених у відзиві.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких він підтвердив факт отримання ним товару на спірну суму за спірною видатковою накладною, наголосив на тому, що йому був переданий ще товар за іншими видатковими накладними у 2022 році, а тому він вважає, що такі господарські операції регламентуються умовами договору поставки №545532 від 23.02.2018.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем 23.02.2018 було укладено Договір поставки №545532 (далі - Договір), строк дії якого у п. 8.1 Договору визначено до 22.02.2019.

Додатковою угодою №1 від 18.02.2019 до Договору сторони внесли зміни у строк дії Договору до 22.02.2020 року.

Доказів того, що сторонами було продовжено дію Договору на новий термін матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковою накладною FTM00064336/22 від 18.02.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар акумуляторну батарею на рідкому електроліті у кількості 2 шт, вартістю 12180 грн з ПДВ (далі - Видаткова накладна).

Видаткова накладна підписана обома сторонами та скріплена їх печатками. У ній також є посилання на Договір, а також вказано умова продажу «безготівковий розрахунок, сплатити до 05.03.2022».

Разом з тим, як було зазначено вище, Договір припинив свою дію 22.02.2020, а отже, правовідносини які виникли між сторонами на підставі Видаткової накладної не підпадають під дію умов цього Договору, оскільки на ту дату Договір вже не діяв, а сама Видаткова накладна фактично є правочином про купівлю-продаж товару.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт отримання відповідачем від позивача товару за Видатковою накладною підтверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем у письмових запереченнях.

У Видатковій накладній міститься посилання на дату до якої мала бути здійснена оплата товару (05.03.2022), проте відповідачем не було оплачено вартість товару.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, спричинених воєнними діями Російської Федерації на території України, а відтак, на безпідставність стягнення основної суми боргу та нарахування позивачем інфляційного збільшення, пені та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 141 ЗУ Про торгово-промислові палати в Україні, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Листом від 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим.

Належним доказом дії форс-мажорних обставин є довідка, видана Торгово-промисловою палатою України чи іншим уповноваженим органом.

Разом з тим, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Відповідно до части 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Доказів оплати відповідачем вказаної позивачем суми заборгованості суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основної суми боргу у сумі 12180 грн є правомірною і підлягає задоволенню повністю.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивачем на суму боргу нараховано 456,75 грн 3% річних (період з 05.03.2022 по 05.06.2023) та 2082,78 грн інфляційних втрат (період з травня 2022 по травень 2023).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заявлених сум, та встановлено, що позивач помилково починає рахувати день прострочки оплати з 05.03.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, про що вказано у ст. 253 ЦК України.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення суми не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом (позивачем заявлені суми у меншому розмірі ніж ті, які отримані за розрахунком суду (3% у період з 06.03.2022 по 05.06.2023 = 457,50 грн; інфляційні втрати у період з травня 2022 по травень 2023 = 2247,92 грн.), а оскільки суд неправі стягувати більшу суму, ніж заявив позивач, то з відповідача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати у сумах, які заявлені позивачем.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір 3% річних посилаючись при цьому на складний майновий стан.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, три проценти річних не відносяться до неустойки, а тому до цієї компенсаційної виплати не застосовуються положення статі 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Що ж стосується посилання відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, стосовно того, що суд виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що розмір заявлених до стягнення 3% річних складає всього 4 відсотки від основної суми боргу, відповідає критеріям розумності та заявлена сума не має характеру спрямованого на завдання відповідачу збитків чи збагачення на користь позивача.

Таким чином суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних.

Що ж стосується заяви позивача поданої в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України у якій він просить суд визначити в рішенні правила за якими остаточну суму 3% річних здійснюватиме орган, що здійснює примусове виконання рішення суду, до моменту виконання рішення суду в даній справі відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Однак, враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, у зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору, відповідно до cтатті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" (м. Київ, вул. Солом`янська, 11; ідентифікаційний номер 24812228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" (Львівська область, Львівський район, село Черляни, вул. Польова, 97; ідентифікаційний код 38169102) 12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн заборгованості, 456 (чотириста п`ятдесят шість) грн 75 коп. 3% річних, 2082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн 78 коп. інфляційних втрат, а також 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків