Рішення № 114064918, 02.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2023Справа № 910/8089/23За позовом Корпорація "ТСМ ГРУП"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 18319474,97 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Носик Б.М.;

від відповідача - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) на користь Корпорація "ТСМ ГРУП" (далі - позивач) заборгованості та санкцій за договором №04/20 від 15.05.2020 на виконання комплексу робіт, а саме: 6205169,30 грн основного боргу з оплати виконаних робіт, 5591036,06 грн пені, 761759,64 грн 3% річних, 5771846,08 грн інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань оплатити надані йому будівельні роботи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти заявлених вимог, обґрунтовуючи тим, що дохід відповідача більше ніж на 90 % складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами, та у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України можливість виконання відповідачем зобов`язання з оплати боргу значно ускладнилося. Відповідач зазначає, що частина його виробничих потужностей було втрачена через війну, а Запорізька АЕС, яка знаходиться в Енергодарі з 04.03.2022 захоплена і перебуває в окупації по сьогоднішній день.

Також відповідач заперечив щодо розрахунку позивача по деяким актам штрафних та фінансових санкцій.

Відповідач заперечував щодо нарахування пені за понад шість місяців та просив суд зменшити суму пені на 99%, а також просив відмовити у клопотанні позивача щодо застосування положення п. 10 ст. 238 ГПК України.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки обов`язок відповідача зі сплаті боргу виникло ще до початку військового стану.

Позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 6205169,30 грн основного боргу, 5585960,03 грн пені, 760526,81 грн 3% річних та 5767818,83 грн інфляційних втрат.

Позивачем було перераховано суму 3%, інфляційних втрат та пені, з урахуванням заперечень відповідача у відзиві.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведене вище, спір підлягає розгляду в межах наведених вище сум, враховуючи зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав вимоги позову повністю, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.05.2020 між Позивачем як генеральним підрядником та Відповідачем як замовником було укладено договір №04/20 на виконання комплексу робіт (далі - Договір), умовами п. 1.1 якого передбачено, що генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: «ВП Южно-Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту східної частини периметра. Постачання обладнання та будівельні роботи. І черга. 2 етап.» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (Додаток №4) до вказаного Договору.

У пункті 2.1 Договору сторони погодили, що договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику визначена протоколом угоди про договірну ціну (Додаток №1) і складає: 60616822,80 грн у тому числі 2980207,80 грн ПДВ.

Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних втрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку визначеному мовами Договору, але не можу перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі (п. 2.3 Договору).

У п. 4.1.1 Договору вказано, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Згідно з умов п. 4.1.2 Договору оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до умов Договору було виконано певні роботи, що підтверджується довідкою від 22.11.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та втрати №1 за листопад 2021 (форма КБ-3) на суму 24776 253 грн, складеної на підставні актів приймання виконаних будівельних робіт №№1-14 від 21.11.2021.

Також, відповідно до умов Договору позивач здійснив передачу обладнання відповідачу на загальну суму 12454762,80 грн, що підтверджується видатковими накладними (№№45-47 від 25.06.2020, № 48 від 25.06.2021, №59 від 11.08.2020, №80 від 11.09.2020, №52 від 18.10.2021, №90 від 21.12.2021).

Таким чином, загальна вартість виконаних робіт та переданого обладнання становить 37231015,80 грн.

В той же час, як зазначає позивач, відповідач свої грошові зобов`язання належним чином не виконав, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив.

26.04.2022 на підставі отриманої листом від 26.04.2022 вих. №51/5102, згоди від відповідача, позивач уклав з ТОВ «Енергопромбуд» Договір 04/20-ЕПБ/П про відступлення права вимоги до відповідача, відповідно до умов якого позивач (як первісний кредитор) відступив на користь ТОВ «Енергопромбуд» (новий кредитор) частину прав вимоги, належних позивачу за Договором 04/20 від 15.05.2020 на суму 31025846,50 грн.

Таким чином, після відступлення частини прав вимоги за Договором 04/20 від 15.05.2020 року на суму 31025846,50 грн, у позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов`язань з оплати виконаних робіт та переданого обладнання на суму 6205169,30 грн:

Заборгованість Відповідача перед Позивачем на суму 6 205 169,30 грн. складається з:

- заборгованості за Актом № 1 від 22.11.2021 на суму 490079,01 грн;

- заборгованості за Актом № 2 від 22.11.2021 на суму 436746,01 грн;

- заборгованості за Актом №3 від 22.11.2021 на суму 351598,24 грн;

- заборгованості за Актом № 4 від 22.11.2021 на суму 807382,06 грн;

- заборгованості за Актом № 5 від 22.11.2021 на суму 132114,54 грн;

- заборгованості за Актом № 6 від 22.11.2021 на суму 308025,48 грн;

- заборгованості за Актом №8 від 22.11.2021 на суму 23133,75 грн;

- заборгованості за Актом №10 від 22.11.2021 на суму 1015737,28 грн;

- заборгованості за Актом №12 від 22.11.2021 на суму 556019,95 грн;

- заборгованості за Актом №14 від 22.11.2021 на суму 8539,18 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №45 від 25.06.2020 на суму 191278 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №46 від 25.06.2020 на суму 164454,40 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №47 від 25.06.2020 на суму 16126,40 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №48 від 25.06.2020 на суму 44196,40 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №59 від 11.08.2020 на суму 684949,40 грн;

- заборгованості за видатковою накладною № 75 від 03.09.2020 на суму 35767,40 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №80 від 11.09.2020 на суму 650560,20 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №52 від 18.10.2021 на суму 89004,60 грн;

- заборгованості за видатковою накладною №90 від 21.12.2021 на суму 199457 грн;

За результатами відступлення права вимоги на користь ТОВ «Енергопромбуд» між позивачем та відповідачем був складений Акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.04.2022 де рахується за відповідачем борг у сумі 6205169,30 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачем не було погашено вказану суму боргу, позивач звернувся до суду із даним позовом та на суму боргу нарахував 5585960,03 пені, 760526,81 грн 3% річних та 5767818,83 грн інфляційних втрат. А також просив суд застосувати ч.10 ст.238 ГПК України та зазначити в рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення відповідачем.

Заперечуючи проти вимог позову відповідач вказує про наявність форс-мажорних обставин, які виникли у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України. Також відповідач зазначає, що труднощами у виконанні свого обов`язку з оплати боргу є втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.1.1 Договору вказано, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Згідно з умов п. 4.1.2 Договору оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пунктів 4.1.1 та 4.1.2 Договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг та отриманого обладнання за Договором настав.

Проте, відповідач зобов`язання з повної та своєчасної оплати наданих послуг та отриманого обладнання за Договором так і не виконав.

Суд відхиляє посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин.

Так, сам по собі факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності.

Настання певної події, яка обумовлена у договорі, як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили), автоматично не призводить до правових наслідків, таких як звільнення від відповідальності. Для настання цих наслідків має бути присутнім причинно-наслідковий зв`язок між настанням такої обставини і неможливістю виконати зобов`язання за договором. Отже, заінтересована сторона має довести, що форс-мажорна обставина дійсно перешкоджає (перешкоджала) виконанню договору.

Сторони у пункті 12.4 Договору узгодили, що сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана на протязі 10-ти днів, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку і характеру існуючих перешкод, повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин і їх вплив на виконання цього договору.

Отже, за умовами Договору у випадку порушення або неможливості виконання зобов`язання через обставини непереборної сили (форс-мажор), своєчасне сповіщення (повідомлення) іншої сторони про настання таких обставин є обов`язковою умовою для звільнення сторони від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідач не подав суду жодного документального підтвердження того, що ним на виконання умов пункту 12.4 Договору було повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин у десятиденний строк з моменту настання таких обставин.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача обов`язок з оплати основного зобов`язання виник ще до початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання послуг та обладнання, визначених умовами Договору та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг та отриманого обладнання, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 6205169,30 грн.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у сумі 760526,81 грн та інфляційні втрати у сумі 5767818,83 грн, за періоди наведені у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, по кожному акту та видатковій накладній окремо.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у межах заявлених періодів, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично правильним, обґрунтованим та здійснений відповідно до приписів чинного законодавства.

У зв`язку із чим суд позовні вимоги про стягнення 760526,81 грн 3% річних та 5767818,83 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Позивачем також на суму боргу було нараховано 5585960,03 грн пені за умовами п. 11.4 Договору.

Так, у п. 11.4 Договору сторони погодили, що у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому позивачем вказується, що нарахування пені здійснено ним без обмеження строків нарахування пені, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично правильним, обґрунтованим та здійснений відповідно до приписів чинного законодавства.

Разом з тим, відповідач просив суд зменшити суму пені на 99 %.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Суд приймає до уваги, що заявлена позивачем до стягнення сума пені (5585960,03 грн) майже дорівнює сумі основної заборгованості (6205169,30 грн), що є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача, у зв`язку із чим розмір пені підлягає зменшенню на 70%, а саме до 1675788,01 грн.

Що ж стосується заяви позивача поданої в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України у якій він просить суд визначити в рішенні правила за якими остаточну суму 3% річних та пені здійснюватиме орган, що здійснює примусове виконання рішення суду, до моменту виконання рішення суду в даній справі відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Однак, враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, у зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення 58116,95 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження понесення цих витрат долучено до справи:

- Договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021;

- Специфікація № 27 від 01.05.2023;

- Рахунок на оплату юридичних послуг від 01.05.2023;

- Платіжна інструкція № 913 від 02.05.2023;

- Наказ №22/21 а-К від 27.09.2023 «Про визначення робочого місця Носика Б.М.»;

- Наказ про відрядження № 2/23-Вр від 09.08.2023;

- Посадочний документ №000В45В5- 5СГ8-А8Е7-0001;

- Рахунок на оплату витрат на відрядження від 17.08.2023;

- Платіжна інструкція №1056 від 18.08.2023.

Так, умовами договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Віннерлекс» та Додатку №27 до нього узгоджено розмір гонорару за професійні правничі послуги в межах даного спору у сумі 57000 грн.

Також були понесені витрати на відрядження адвоката у місто Київ для прийняття участі у судовому засіданні 14.08.2023 на суму 1116,95 грн.

Відповідач надав свої заперечення щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що заявлена сума не відповідає критеріям реальності та розумності та просить суд зменшити її до 1000 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані позивачем докази, встановив, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 58116,95 грн є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Крім того, суд врахував суму позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, ступінь відповідальності сторін в даних правовідносинах, проведену адвокатом роботу з надання правової допомоги клієнту (позивачу) та дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем, у зв`язку із розглядом справи, а саме у сумі 58116,95 грн.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорація "ТСМ ГРУП" (місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 37034171) 6205169 (шість мільйонів двісті п`ять тисяч сто шістдесят дев`ять) грн 30 коп. боргу, 1675788 (один мільйон шістсот сімдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 01 коп. пені, 760526 (сімсот шістдесят тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 81 коп. 3% річних, 5767818 (п`ять мільйонів сімсот шістдесят сім тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 83 коп. інфляційних втрат, а також 274792 (двісті сімдесят чотири тисячі сімсот дев`яносто дві) грн 12 коп. судового збору та 58116,95 (п`ятдесят вісім тисяч сто шістнадцять) грн 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено 10.10.2023.

Суддя Сташків Р.Б.