Рішення № 114057774, 10.10.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19257/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (вул. Люстдорфська дорога, 140-А, м. Одеса, 65114) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом (а.с.29-48) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (далі ТОВ «СТЕВОЛ») до Одеської митниці, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 07.06.2023 року №UA500500/2023/000419/2, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000850 від 07.06.2023.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 01.03.2023 року між компанією Libero Export House (продавець) та ТОВ «СТЕВОЛ» (покупець) укладений контракт №L-St-23, відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець придбати керамічну плитку та інші товару народного споживання.

На виконання умов контракту контрагентом ТОВ «СТЕВОЛ» поставлено на територію України товар, у зв`язку з чим позивач 07.06.2023 подав до відповідача митнку декларацію №23UA500500019425U1.

Проте митне оформлення товару за митною вартістю товару за ціною договіру не відбулось, а 07.06.2023 року прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000419/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000850.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару зазначено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Також у рішенні вказано, що у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення.

ТОВ «СТЕВОЛ» вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки до декларацій митної вартості були додані документи, що підтверджують митну вартість товарів, а подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.4,5 ст.58 МКУ.

Представник позивача вказує на те, що згідно умов контракту №L-St-23 від 01.03.2023 позивачу поставлений товар керамічна плитка.

Вказаний товар може транспортуватися в упаковці, яка забезпечує його збереження при транспортуванні. Тобто вказаний вид товару не може транспортуватись навалом, без тари і упаковки, що саме по собі виключає необхідність y контрактах купівлі-продажу подібного товару виокремлювати умови щодо тари і упаковки. Оскільки аналогічний товар може бути поставлений виключно у звичайній для нього тарі та упаковці, її вартість за замовчуванням є складовою вартості товару.

Крім того у митній декларації №23UA500500019425U1 від 07.06.2023 позивачем зазначено процедуру постачання «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність додаткових витрат на упаковку товару.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про наявність розбіжностей у митній вартості товару з огляду на те, що у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення, однак позивач вважає, що надана ним довідка про транспортні витрати у сукупності з іншими доками містить всі необхідні відомості для перевірки відповідачем зазначених у митній декларації транспортних витрат.

Таким чином, подані до митного оформлення документи не містили розбіжностей та у митного органу були відсутні підстави для витребування додаткових документів.

Отже, відповідачу були надані всі документи, які підтверджували митну вартість товару за договором, що свідчить про протиправність прийнятих рішень.

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.08.2023 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову (а.с.24).

Ухвалою суду від 22.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.169).

Представник відповідача надав відзив на позов (а.с.174-191), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, в обгрунтування чого зазначає, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товару за МД №23UA500500019425U1 від 07.06.2023 року Одеською митницею встановлено, що надані позивачем документи мiстили розбіжності та не містили всiх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням. Проте у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані про числові значення такої складової митної вартості, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) Відповідно до п.6 контракту від 01.03.2023 №1-St-23 не надано точної інформації щодо складових митно вартості товару. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутня будь-яка інформація щодо включення/ невключення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті оцінювані товари, за внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; 3) У довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення.

Представник відповідача вказує, що декларантом не подано до митниці витребувані документи, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості, з огляду на неусунення встановлених розбіжностей.

Оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з МД №23UA500500019425U1 від 07.06.2023 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення склалових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарiв, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 КМ України були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та вiдмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Декларантом 07.06.2023 надіслано рахунок на транспортне перевезення та лист, яким повідомлено що інших документів надано не буде.

Крім того, представник відповідача зазначає, що за допомогою інформації, отриманоп з спеціалізованих програмно-інформаційних комплексів Єдиноп автоматизовано інформаційної системи (ЄAIC), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролювартості щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить 0,57 дол.США/кг (МД від 11.04.2023 №UA500500/2023/12089), ніж заявлено декларантом 0,3510 дол. США/кг нетто.

Таким чином, представник відповідача вважає, що прийняті оскаржувані рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив (а.с.200-210), у якій просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові, додатково зазначивши, що відзив дублює оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та не містить заперечень щодо доводів позивача.

Представник відповідача подав до суду заперечення (а.с.222-227), у яких просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Справу розглянуто у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 01.03.2022 року позивачем ТОВ «СТЕВОЛ» (покупець) укладений з компанією Libero Export House (Індія) (продавець) контракт №L-St-23, відповідно до п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив керамічну плитку та інші товари народного вжитку. Сторони погоджують інвойс за осортиментом, кількістю та цінами (п.1.1). Згідно п.1.3. постачання товарів за цим контрактом буде здіснено окремими партіями. Список товарів, їх кількість на кожну партію визначається в інвойсах (а.с.59-61).

07.06.2023 року позивач здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією №23UA500500019425U1 (а.с.82-83), в який митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ (контракт, інвойс, пакувальний лист, довідку про транспорті витрати та інші).

Проте відповідачем 07.06.2023 року прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000419/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000850 (а.с.86-89).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності: 1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням. Проте у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані про числові значення такої складової митної вартості, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) Відповідно до п.6 зовнішньоекономічного контракту (договору) від 01.03.2023 № 1-St-23 не надано точної інформації щодо складових митно вартості товару. Відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутня будь-яка інформація щодо включення/ невключення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті оцінювані товари, за внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; 3) У довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення.

В рішенні вказано, що враховуючи наявність розбіжностей у документах для підтвердження митної вартості товару позивачу направлено вимогу про надання (за наявності) протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткових документів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що декларантом додатково подано рахунок на транспортне перевезення. Одеська митниця дійшла висновку, що декларантом розбіжності не спростовано, та визначила митну вартість товару за резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, на підставі баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС у ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшим ніж заявлено декларантом.

Позивачу, як декларанту, роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження, а також права на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Позивач, вважаючи протиправними вказані рішення відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п.23,24 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 2 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 07.06.2023 року №UA500500/2023/000419/2 зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності.

Проте жодного належного та допустимого доказу, що надані позивачем документи містять розбіжності не надано. Розбіжність це відсутність однаковості в документах щодо митної вартості товару. В рішенні відсутні посилання на розбіжності в наданих документах.

В той же час в контракті, декларації, інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей саме у вартості товару не міститься.

Згідно з оскаржуваним рішенням від 07.06.2023 року №UA500500/2023/000419/2 недоліком, який на думку митного орану свідчить про розбіжність у вартості товару та не дає йому упевненості у правильності визначення митної вартості товару є наступне: 1) у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані про числові значення такої складової митної вартості як витрати на упаковку та пакування, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) відповідно до п.6 зовнішньоекономічного контракту (договору) від 01.03.2023 № 1-St-23 не надано точної інформації щодо складових митної вартості товару; 3) у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що зазначені в оскаржуваному рішенні підстави для його прийняття, як розбіжності в документах, які не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, є неспроможними.

Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Водночас приписи МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Не може вважатися обґрунтованим сумнівом відсутність відомості щодо даної складової митної вартості товару така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов язаних із пакуванням за документами поданими позивачем до митного органу з огляду на наступне.

Поставка товарів здійснювалася на підставі контракту №L-St-23 від 01.03.2023, який наданий митному органу, відповідно до п.6 якого визначено, що верхня упаковка відповідно до способу транспортування. Спеціальні умови складування будуть позначені.

Згідно проформи інвойсу від 22.03.2023 №Р-007 та комерційного інвойсу від 26.04.2023 №G-021 (а.с.136-143) товар (кремова глазурована керамогранітна плитка та однотонний глазурований керамограніт кольору слонової кістки) визначений у кількості коробок плитки, тобто товар поставляється в упаковці. При цьому, разом із товаром контрагентом позивачу відправлено зразок плитки (не для продажу) та зразок порожньої картонної коробки (а.с.141).

Також відповідач не взяв до уваги, що відповідно до п.1.4 контракту №L-St-23 від 01.03.2023 продавець постачає покупцеві товар на умовах FOB порт, CFR або CIF (на підставі Інкотермс-2010) (а.с.59).

В межах спірних правовідносин поставка товару здійснювалась на умовах FOB, що підтверджується комерційним інвойсом від 26.04.2023 №G-021 (а.с.141) та визначено у графі 20 (умови поставки) МД №23UA500500019425U1 від 07.06.2023 (а.с.82), а також не враховано тлумачення поняття FOB у відповідності до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс.

За умовами поставки «Інкотермс 2010» FOB (FREE ON BOARD) продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

Крім цього, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

Отже, подані до митного оформлення документи свідчать про відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак такі витрати не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що неможливість відокремлення вартості упаковки від вартості товару впливає на митну вартість ввезеного товару.

Також відповідач в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару щодо сумніву у митній вартості товару повторно зазначив, що відповідно до п.6 (упаковка та маркування) контракту від 01.03.2023 №1-St-23 не надано точної інформації щодо складових митної вартості товару. Однак такі доводи судом не приймаються з огляду на підтвердженість включення витрат на упаковку до митної ціни товару.

Серед іншого митний орган зазначив, що у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір про перевезення, що викликає сумнів у митній вартості товару.

Суд вважає, що вимога митного органу на необхідність посилання саме на договор про перевезення не ґрунтується на положеннях законодавства. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, на який посилається представник відповідача у відзиві, до документів які містять відомості про транспорті витрати можуть належати перелічені документи, однак цей перелік, з огляду на застосовану для його конкретизації конструкцію «можуть належати», не є вичерпним та обов`язковим.

Оскільки законодавством не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, суд вважає, що надана контролюючому органу довідка про транспортні витрати №3005 від 30.05.2023 (а.с.58) є належним та допустимим доказом розміру таких витрат, з огляду на наступне.

Згідно п. 6 ч. 10 ст. 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При цьому, суд враховує, що відповідно до пакувального листа товар згідно мультимодального коносаменту від 02.05.2023 №FI/MUN/0699 (номер відправлення SE-G/SHP/0097/04.23) (а.с.144-146) та пакувального листа (а.с.132-133) товар запаковано в контейнери №MSKU7838407 та №MSKU7470852.

Довідкою про транспортні витрати №3005 від 30.05.2023 підтверджується, що вартість транспортування вантажу контейнер №MSKU7838407 та №MSKU7470852, що відправлений на умовах FОВ MUNDRA складає: - морське перевезення за межами території України MUNDRA-CONSTANTA 164558,70 грн без ПДВ, включно з навантажувально розвантажувальними роботами; - річкове перевезения за межами України 87764,64 грн без ПДВ. Страхування вантажу не проводилось (а.с.58).

Суд вважає, що не зазначення експедитором у складеній ним довідці про транспортні витрати посилання на договір про перевезення вантажу не може вплинути на митну вартість товару. При цьому, наданими декларатном до митного органу документами підтверджуються витрати на навантажувально розвантажувальні роботи, що виключає будь-які сумніви щодо не підтвердження таких відомостей як складової митної вартості товару.

Між тим, митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у заявленій митній вартості, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обгрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та достовірності, зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх оформленні.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі №815/5791/17 наголошує, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Водночас відповідачем не вказано будь-якого іншого обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 року по справі №140/804/19, від 11.06.2020 року по справі №815/5464/16, від 30.04.2020 року по справі №820/231/16, від 31.03.2020 року, від 19.03.2020 року по справі №808/4127/15).

Між тим, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

МК України встановлено, що при відсутності застережень щодо застосування основного методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч.2 ст.53 МК України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.

Згідно ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частинами 3,6 цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною 8 статті 57 МКУ встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п.2,4 ст.55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МКУ.

Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25 лютого 2020 року справа №260/718/19; 27 квітня 2020 року справа №140/804/19).

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 72, 73, 75, 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 07.06.2023 року №UA500500/2023/000419/2, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000850 від 07.06.2023.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивачем подане до суду клопотання про стягнення судових витрат, а саме: сплаченого судового збору у розмірі 2147 грн, оплату послуг перекладу з англійської на українську мову у розмірі 4180 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 24000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн (а.с.22). 1,5% ціни позову (різниці митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні 119649,51 грн) становить 1794,74 грн, тобто за подання даного адміністративного позову сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2147,20 грн, з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

Суд вважає, що по даній справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн.

Щодо стягнення витрат, пов`язаних з отриманням перекладу іншомовних доказів, долучених до позовної заяви, у розмірі 4180,00 грн, судом встановлено, що позивач скористався послугами перекладача щодо здійснення офіційного перекладу письмових доказів з англійської на українську мову. На підтвердження наданих послуг та здійсненої оплати позивачем долучено до клопотання копії: рахунку-фактури №301 від 03.08.2023, акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №301/08 від 03.08.2023, платіжна інструкція від 03.08.2023 №190 (а.с.218-220).

Суд вважає, що позивач чи його контрагент згідно правил міжнародного ділового звичаю не позбавлені права складати відповідні документи будь-якою мовою, якщо сторони дійдуть відповідного погодження із вказаного приводу. Однак, використовуючи такі первинні документи у взаємовідносинах із юридичними чи фізичними особами, органами державної влади в Україні, позивач повинен забезпечити відповідність зазначених документів вимогам законодавства України.

Проте ст.15 КАС України встановлено, що судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Таким чином, позивач, використовуючи у публічних відносинах з органами державної влади первинні бухгалтерські та фінансові документи, на підтвердження обставин та фактів, які він декларує, несе обов`язок забезпечення доведення змісту таких документів державною мовою. При цьому, слід відрізняти залучення перекладача на підставі цивільно-правових угод до офіційного перекладу документів складених іноземною мовою від участі перекладача допущеного або призначеного судом, відповідно до статті 71 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вказані витрати не відносяться до витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому, будь-яких інших дій щодо забезпечення права особи на перекладача при розгляді справи в суді, а також залучення такого перекладача судом не здійснювалось. Отже, витрати позивача, понесені на оплату послуг перекладача, не підлягають стягненню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 24000,00 грн правничої допомоги.

У відповідності з п.1 ч. 3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У той же час відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на який такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позов зазначав, що гонорар представника позивача у розмірі 24000 грн є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення яких не відподає критеріям розумності та співмірності.

На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи представником позивача надані копії: договору про надання правничої допомоги №10/04/23 від 18.04.2023, укладений між ТОВ «СТЕВОЛ» та Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС», додаткової угоди №5 від 14.07.2023 до договору №10/04/23 від 18.04.2023, рахунку на оплату від 14.07.2023 №91, платіжної інструкції №155 від 18.07.2023 та акту прийому-передачі наданих послуг від 01.09.2023 (а.с.106-113, 211).

Відповідно до п.п.2.1 п.2 додаткової угоди №5 від 14.07.2023 до договору про надання правничої допомоги №10/04/23 від 18.04.2023 сторонами погоджено, що винагорода за послуги з правничої допомоги складає 24000 грн за представництво інтересів ТОВ «СТЕВОЛ» в суді першої інстанції (а.с.111).

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 01.09.2023 Адвокатське об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» в межах виконання обов`язків з представництва інтересів ТОВ «СТЕВОЛ» у справі №420/19257/23 надало наступні види правової допомоги: - проведення консультації з замовником, погодження правової позиції; - підготовка та подання до суду позову; - підготовка та подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви; - ознайомлення з відзивом, підготовка та подання до суду відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послу.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі N 520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На підставі вищезазначеного, враховуючи складність справи, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 6000,00 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 9, 12, 13, 132, 134, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (вул. Люстдорфська дорога, 140-А, м. Одеса, 65114, код ЄДРПОУ 37680244) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів від 07.06.2023 року №UA500500/2023/000419/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000850 від 07.06.2023 року.

Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва