Рішення № 114043782, 29.09.2023, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1124/23

Провадження № 2/135/340/23

РІШЕННЯ

іменем України

29.09.2023 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ«РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1. Виклад позиції позивача.

28 серпня 2023 року адвокат Руденко К.В. в інтересах ТзОВ «Фінансова компанія «Ріальто» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 210107-32436-1, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачу кредит у розмірі 4000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.

Даний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua або https://monetka.ua та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

14 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» укладено Договір відступлення права вимоги № 14/06/2021-Р/М-3, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № 210107-32436-1 від 07 січня 2021 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто». Вказував, що відповідач взяті на себе зобов`язання по договору позики не виконав, у зв`язку з чим станом на 21 серпня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 20866,42 грн.

Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 20866,42 грн, з яких: 4000 грн - сума заборгованості за кредитом; 2388 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п.1.2 Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 07 січня 2021 року по 06 лютого 2021 року включно; 14478,42 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3 Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасного повернутого Кредиту за кожен день користування кредитом за період з 07 лютого 2021 року по 06 червня 2021 року (включно) відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а також понесені позивачем судові витрати при зверненні до суду.

2. Виклад позиції відповідача.

18.09.2023від представника відповідача адвоката Лобуренка С.В. надійшов відзивна позов,у якомуостанній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та недоведеними. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення позичальником ОСОБА_1 таких дій, які обумовлені в п. 4.14 Правил, отже, договір кредиту від 07.01.2021 не був пролонгований та закінчив свою дію 06.02.2021 р. Вважає, що посилання позивача на те, що п. 3.3 кредитного договору встановлено розмір процентної ставки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як відповідальність за порушення грошового зобов`язання не заслуговують на увагу, оскільки пункт 3.3. договору чітко передбачає нарахування відсотків за підвищеною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом, а не за кожен день прострочення, та у разі пролонгації договору.

Заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн вважає неспівмірними з ціною позову та виконаною адвокатом роботою. Під час вирішення даного питання просив врахувати складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах позивача, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони, публічним інтересом до справи. Окрім того, звертає увагу на те, що копію договору № 02/06/2022 про надання юридичних послуг, укладеного 02.06.2022 між ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ФОП ОСОБА_2 , копію акта приймання-передачі наданих послуг № 56 від 06.03.2023 до договору № 02/06/2022, підписано як фізичною особою підприємцем, а не як адвокатом, інших належних та допустимих доказів не надано. Банківський рахунок відкритий на ФОП, а не на адвоката. Статус фізичної особи підприємця і адвоката не є тотожними та мають різну правову природу, виходячи з вищевикладеного прошу відмовити у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення витрат на оплату правові допомоги у повному обсязі. Також, вважає, що судовий збір підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 31.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 20.09.2023. Вказаною ухвалою суду відповідачевізапропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву. Також за клопотанням представника позивача витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, яка стосується предмету позову.

12.09.2023 з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» до суду надійшла витребувана інформація.

18.09.2023 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов.

20.09.2023 судове засідання, з метою забезпечення можливості подачі позивачем відповіді на відзиву відповідні строки, відкладено на 29.09.2023.

Від позивача та його представника відповідь на відзив до суду не надходила.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його та відповідача відсутність, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні.

За вказаних обставин, за приписами ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 07 січня 2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 210107-32436-1, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачу кредит у розмірі 4000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту (а.с.19-21).

Кредитний договір № 210107-32436-1 від 07 січня 2021 року підписаний відповідачем 07 січня 2021 року о 11:10:56 годині шляхом введення одноразового ідентифікатора в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetka.com.ua/ (а.с.25).

Кредитні кошти відправлені відповідачу ОСОБА_1 07 січня 2021 року о 11:11 годині, що підтверджується чеком 346315160 від 07 січня 2021 (а.с.23).

Крім того, на виконання ухвали суду від 31 серпня 2023 року, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» підтверджує, що картка № НОМЕР_1 емітована Банком, відповідно надано виписку про рух коштів по рахунку, який належить ОСОБА_1

14 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» укладено Договір відступлення права вимоги № 14/06/2021-Р/М-3, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № 210107-32436-1 від 07 січня 2021 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» (а.с.61-64).

Так, ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» отримало право вимоги до ОСОБА_1 згідно зазначеного вище укладеного договору про відступлення права вимоги, оскільки відбулось процесуальне правонаступництво у зв`язку із зміною кредитора.

З розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість по кредитному договору у розмірі 20866,42 гривень, яка складається з наступного: 4000,0 гривень - заборгованість за кредитом; 2388 гривень - заборгованість за нарахованими процентами; 14478,42 гривені - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3 Кредитного договору (а.с.24).

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті https://monetka.com.ua та https://monetka.ua.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Кредитний договір підписаний відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetka.com.ua/.

Представником позивача надано належні докази: відправлення відповідачу грошових коштів; належності відповідачу банківського рахунку, на які перераховані грошові кошти; руху коштів по вказаному рахунку відповідача.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

З огляду на викладене вище, встановлено, що відповідач підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому, суд приходить до висновку, що факт укладення договору № 210107-32436-1від 07 січня 2021 року підтверджується матеріалами справи та узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Суд критично оцінює посилання відповідача у відзиві на позов на те, що розмір заборгованості не підтверджено, оскільки докази на підтвердження виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

За змістом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 210107-32436-1від 07 січня 2021 року утворилася заборгованість в сумі 20866,42 гривень, яка складається з наступного: 4000 грн - сума заборгованості за кредитом; 2388 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п.1.2 Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 07 січня 2021 року по 06 лютого 2021 року включно; 14478,42 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3 Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасного повернутого Кредиту за кожен день користування кредитом за період з 07 лютого 2021 року по 06 червня 2021 року (включно) відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Згідно з пунктами 1.1-1.4 умов договору, товариство надало позичальникові грошові кошти (кредит) в розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Процентна ставка за користування кредитом1,99% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими у кредит не може становити менше 3 (трьох) календарних днів. Строк надання кредиту може бути продовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі-Правила), які розміщені на сайті monetka.ua.

Відповідно пункту 2.4.1. договору позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути Кредит та сплатити проценти за його користування.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3. договору (з урахуванням пролонгації строку дії договору), позичальник сплачує плату за користування кредитом за підвищеною ставкою 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

У п.п. 5.2-5.2.2, позичальник, підписуючи даний договір, засвідчив, що ознайомлений, повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом договору, додатків до нього та Правил і зобов`язується їх дотримуватись; інформація, надана товариством, забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги за цим договором без нав`язування її придбання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України.

Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як убачається з абзацу 2 пункту 3.3 Кредитного договору, сторони домовились, що процентна ставка, визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, після спливу строку кредитування, є обґрунтованими.

Разом з тим, у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд вважає, що встановлений у п. 3.3 Кредитного договору розмір процентів (1277,00 %), що нараховані за частиною другоюстатті 625 ЦК України, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а тому вважає за необхідне зменшити заборгованість за процентами з 14478,42 грн до розміру заборгованості за тілом кредиту 4000,00 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 буде становити10388 гривень з яких: 4000 грн - сума заборгованості за кредитом; 2388 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п.1.2 Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 07 січня 2021 року по 06 лютого 2021 року включно; 4000 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3 Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасного повернутого Кредиту за кожен день користування кредитом за період з 07 лютого 2021 року по 06 червня 2021 року (включно) відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 10388 гривень.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Представником позивача заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано: договір про надання юридичних послуг № 02/06/2022 від 02 червня 2022 року, укладеного між ТзОВ «Фінансова Компанія «Ріальто» та ФОП ОСОБА_2 та акт виконаних робіт від 06 березня 2023 року, згідно якого правова допомога полягала у підготовці позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та клопотання про витребування доказів, що подається разом із позовною заявою вартістю 8000,0 гривень; складанні адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику ОСОБА_1 за Договором № 210107-32436-1 від 07 січня 2021 року вартістю 1000,0 гривень, загальна сума витрат на правову (правничу допомогу) позивачу становить 9000,0 гривень. Також в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 385 від 09.03.2023 про перерахування ТОВ «ФК Ріальто» 9000 грн ОСОБА_2 .

Враховуючи усталену судову практику, суд вважає, що позивачем подано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Представник відповідачау своємувідзиві напозов зазначаєпро відсутність доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи це тим, що договір про надання правничої допомоги укладений позивачем з ФОП, а не з адвокатом, а також тим, що банківський рахунок, на які проводилась оплата позивачем наданих послуг з правничої допомоги, відкритий на ФОП, а не на адвоката.

З приводу вказаних тверджень суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження права ОСОБА_2 на заняття адвокатською діяльністю, а саме відповідне свідоцтво (а.с. 72).

Водночас порядок оформлення адвокатом рахунку для оплати наданих ним послуг та оподаткування грошових доходів фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, за ставками внеску до бюджету перебуває поза межами предмету дослідження питання витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 922/1747/19.

За таких обставин, вказані вище твердження представника відповідача про відсутність доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд до уваги не бере.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19, зауважила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Одночасно, суд зазначає, що відповідно до висновків у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши кожну складову наданої адвокатом правової допомоги на предмет її обґрунтованості та розумності, суд прийшов до наступних висновків.

Так, з вказаних вище наданих адвокатом документів слідує, що предметом наданої правничої допомоги є підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості та клопотання про витребування доказів, що подається разом із позовною заявою, а також складанні адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості в загальному розмірі 20866 грн 42 коп., натомість позовні вимоги судом задоволено частково в сумі 10388 грн.

Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а від так заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу - 9 000 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору так як матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та клопотання, дана справа є не складною, враховуючи усталену практику. При цьому адвокатом зовсім не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених адвокатом.

Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється спів мірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих представником позивача -адвокатом Руденко К.В. послуг не відповідає критерію реальності, а відтак приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Щодо судового збору.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 684, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 21.08.2023 (а.с. 82).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1336 грн 09 коп. гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (49,78 %). Решту судового збору в сумі 1347,91 гривень слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства зобмеженою відповідальністю«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ«РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ«РІАЛЬТО» заборгованість за кредитним договором № 210107-32436-1від 07 січня 2021 року, станом на 21.08.2023, у розмірі 10388 (десять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень з яких:

4 000 грн - заборгованість за кредитом;

2388 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.1.2. Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 07 січня 2021 року по 06 лютого 2021 року (включно);

4000 гривень - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3.Кредитного договору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» судовий збір у розмірі 1336 грн 09 коп. та 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього судових втрат у розмірі 3336 гривень (три тисячі триста тридцять шість) гривень 09 копійок.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Згідно зі статтями273,354,355 ЦПК Українирішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буливручені удень йогопроголошення абоскладання,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження,якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому повногорішення суду.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО», місцезнаходження: 03124, м.Київ, Бульвар Вацлава Гавела, будинок 4, код ЄДРПОУ 43492595;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя