Ухвала суду № 114022814, 09.10.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ

09 жовтня 2023 року Справа № 280/8172/23 м.Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сіпаки А.В., перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: стягнути з Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, починаючи з 01 червня 2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 1454,70 грн. (одна тисяча чотириста п`ятдесят чотири гривні сімдесят копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

За приписами ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України)суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, суддя вважає, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

Пунктом 5 частини першої цієї ж статті закріплено обов`язок суду з`ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України встановлений місячний строк для звернення особи до суду для захисту порушених прав, свобод та інтересів у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Як вбачається, з позовної заяви, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з Запорізької обласної прокуратури середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, починаючи з 01 червня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Наказом прокурора Запорізької області від 29.04.2020 №724к та змінами до нього від 01.06.2020 за наказом № 959к позивача звільнено з указаної посади та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01 червня 2020 року.

У позовній заяві позивач зазначив, що вихідна допомога передбачена статтею 44 КЗпП України при звільненні не виплачувалась.

Вважаючи, що при звільненні порушені його права, передбачені у тому числі ст. 44 КЗпП України, звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що її подано через систему «Електронний суд» підписано особисто ОСОБА_1 , тобто з пропуском місячного строку звернення до суду щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16 та Верховного Суду в ухвалі від 07.02.2020р. у справі №580/2489/19 про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020р. у справі №620/1982/19 зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Проте, Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079866) зазначив, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.06.2021 у справі №240/5442/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97428948) дійшов правового висновку, що КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі 560/3338/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95493174) зазначив, що перебіг процесуального строку з вимогою про стягнення середнього заробітку, розпочинається з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Однак, до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору у визначеному розмірі чи документа, який підтверджує підставу звільнення від його сплати.

При цьому, позивач, подаючи позов, вказує, що за подання даного позову він на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Проте, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року (справа№711/4010/13-ц), а також від 30.01.2021 у справі №910/4518/16 вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

Отже, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першоїстатті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати, не поширюється на вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З матеріалів позову встановлено, що позивачкою подано позовну заяву майнового характеру, вимога якої складається із сум стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року№ 2710-IX року установлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць - 2684,00 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 2статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем встановлено ставку судового збору1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (5365,00 грн.).

Згідно із приписами частини 3статті 4 Закону України "Про судовий збір"при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, позивачем за подання даної позовної заяви має бути сплачено судовий збір за майнову вимогу, розмір якого повинен бути розрахований з формулою: ціна позову (складається із суми вихідної допомоги та середнього заробітку, яку просить стягнути позивач), помноженої на 1 %.

При цьому позивачем не зазначено у відповідності до п.3 ч.5 ст. 160 КАС України у позовній заяві ціни позову, також з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у тому числі обґрунтований розрахунок суми, що стягується, що позбавляє суд можливості обчислити судовий збір за подання даної позовної заяви.

Водночас, враховуючи, що на час подання позовної заяви неможливо встановити точну суму середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, для усунення недоліків позовної заяви позивачу слід надати позовну заяву та її копію для відповідача, в якій зазначити ціну позову з урахуванням суми вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, розрахованого по день подання позову, а також докази сплати судового збору.

При цьому суд зазначає, що оскільки позовні вимоги потребують уточнення, то в даній ухвалі суд не може визначити повну суму судового збору, яку необхідно сплатити позивачу за подання даної позовної заяви до суду. А відтак позивач повинен самостійно розрахувати загальну суму судового збору за вимогу майнового характеру, розрахованого як 1% від ціни позову (складається із суми вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, розрахованого по день подання позову).

Зазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтею 160 КАС України.

За правилами, визначеними частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене суддя вважає, що дану позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків.

Керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,- залишити без руху.

Позивачу усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що в разі неусунення недоліків позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання. Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.В. Сіпака