Ухвала суду № 114021328, 03.10.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

м. Вінниця

03 жовтня 2023 р.Справа № 120/11155/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Сивак Марії Миколаївни

позивача: Андрушко Богдана Олександровича

представників відповідача: Бешлей Ігоря Васильовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення відповідача, оформлене наказом №80 о/с від 31.05.2021 року в частині звільнення його зі служби в Національній поліції. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 31.07.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалами суду від 09.08.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та залишено без руху заяву про забезпечення доказів.

18.08.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Разом з відзивом на позовну заяву представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про проведення судового засідання з викликом сторін.

23.08.2023 року позивачем подано до суду заперечення на відповідні клопотання представника відповідача.

Ухвалою від 24.08.2023 року заяву про забезпечення доказів від 07.08.2023 року повернуто позивачу без розгляду.

Іншою ухвалою від 24.08.2023 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, залишено без руху.

На виконання вищезазначеної ухвали позивачем 28.08.2023 року подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

04.09.2023 року від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою від 04.09.2023 року вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач підтримав подане ним клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою.

Представник відповідача заперечував щодо її задоволення, просив залишити позовну заяву без розгляду.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, зокрема, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області, а саме з 13.02.2018 року по 31.12.2020 року на посаді оперовповноваженого СКП Мурованокуриловецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області та з 31.12.2020 року по 31.05.2021 року на посаді оперовповноваженого СКП Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області.

14 травня 2021 року позивачем подано відповідачу рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 31.05.2021 року.

Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області №80 о/с від 31.05.2021 року (по особовому складу) позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 "Про Національну поліцію".

24.07.2023 року, вважаючи, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача із займаної ним посади та з метою скасування наказу ГУ НП у Вінницькій області №80 о/с від 31.05.2021 року, в частині дати звільнення його зі служби в Національній поліції, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

При цьому факт пропуску строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами позивачем не заперечується, а тому ним подані до суду клопотання про поновлення відповідного строку.

В поданих клопотаннях позивач зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду з даним позовом пов`язується з датою його повідомлення в телефонному режимі працівником ГУ НП у Вінницькій області про прийняте Вінницьким окружним адміністративним судом рішення від 20.12.2021 у справі №120/11166/21-а.

Так, вказаним рішенням з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції у Вінницькій області стягнуто 4100,60 грн. вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився з урахуванням термінів його експлуатації.

Позивач зазначає, що його було звільнено з займаної посади у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням), в підтвердження чого до позовної заяви додав фотокопію трудової книжки. Таким чином, на переконання позивача його звільнення відбулось за домовленістю сторін. Проте, оскільки після прийняття оскаржуваного в даній справі наказу від 31.05.2021 року ГУ НП у Вінницькій області звернулось до суду з позовом про стягнення з нього вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився з урахуванням термінів його експлуатації, позивач вважає, що такої домовленості не було, а відтак наказ про звільнення мав бути прийнятий з дотриманням тримісячного строку визначного пп. "ж" п.63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Обґрунтовуючи подану заяву позивач також вказав, що 17.03.2022 року його мобілізовано у першу хвилю мобілізації для проходження служби та направлено до Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої позивач проходить службу по теперішній час. Вказав, що у період з 01.07.2023 року по 13.08.2023 року приймав участь у заходах щодо протидії збройній агресії російської федерації та був залучений до несення бойового чергування.

Окрім того, позивач просив врахувати, що з моменту звільнення він проживав за місцем своєї реєстрації та одноосібно виховував свою малолітню дитину, так як в результаті звільнення зі служби він розлучився з дружиною.

Розглянувши подані клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Предметом у даній справі є дії ГУ НП у Вінницькій області щодо порушення процедури звільнення позивача із займаної ним посади та скасування наказу ГУ НП у Вінницькій області №80 о/с від 31.05.2021, в частині дати звільнення зі служби в Національній поліції позивача.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані, зокрема, ст. 122 КАС України, відповідно до якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов`язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Отже, дотримання строку звернення з позовом, є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу, приписами ч. 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, поданий на розгляд суду спір належить до категорії спорів з приводу проходження публічної служби.

Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд приймає до уваги посилання позивача на те, що про стягнення з нього за рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №120/11166/21-а вартості предметів однострою він дізнався лише в червні 2023 року.

Однак суд зазначає, що дана обставина жодним чином не впливає на те, що звільнення позивача зі служби відбулось за згодою сторін, про прийняття спірного наказу позивач був обізнаний ще у 31.05.2021 року, що також підтверджується записом в його трудовій книжці Серії НОМЕР_2 , що не заперечується позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду, однак лише в липні 2023 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

В контексті наведеного, суд також зазначає, що обов`язок поліцейського, який звільнився зі служби за власним бажанням, відшкодовувати вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився прямо визначена Порядком забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.09.2017 № 772. Відтак, суд критично оцінює посилання позивача на те, що про відповідний обов`язок він дізнався лише з рішення ВОАС від 20.12.2021, адже відповідний обов`язок був встановлений чинним на дату його звільнення законодавством.

В даному випадку, власне тлумачення позивачем норм Порядку №772 та його очікування щодо не поширення на нього дії відповідних його пунктів не є поважною підставою для поновлення строку звернення позивача до суду.

Водночас, суд погоджується з доводами позивача про поважність пропуску звернення до суду в період з 17.03.2022 року по день подання позовної заяви, у зв`язку з мобілізацією та проходженням військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , однак, звертає увагу, що дані обставини виникли в березні 2022 року, тоді як строк звернення з даним позовом закінчився в червні 2022 року.

Окрім того, суд не приймає до уваги доводи позивача про виховання ним своєї малолітньої дитини, як такі, що не підтверджені будь-якими та не можуть вважатися підставою для поновлення відповідного строку.

Вирішуючи питання про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд також враховує, що поважними визнаються лише такі причини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, тобто, які об`єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали від волевиявлення особи.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/20 зазначено, що «закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

В даному ж випадку, позивачем порушено принцип "обачності", оскільки будучи обізнаним про порушення своїх прав з 31.05.2021, останній мав можливість звернутись до суду в межах встановлених законом строків, проте не вжив заходів щодо їх дотримання.

Суд також звертає увагу, що положення частини 1 статті 234 КЗпП України встановлюють, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення, минуло не більше одного року.

Оскільки, про порушення своїх прав позивач дізналась 31.05.2021 року, такі строки, в силу положень частини 1 статті 234 КЗпП України, поновленню не підлягають, навіть за умови визнання пропуску таких (строків) з поважних причин.

Окрім того, посилання позивача у заяві про поновлення процесуального строку на введення в державі відповідних протиепідемічних обмежувальних заходів внаслідок коронавірусної хвороби (COVID-19), є необґрунтованими, оскільки сам факт встановлення карантину з 31.05.2021 року до моменту звернення до суду не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв`язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які свідчать про неможливість звернення після 31.05.2021, а також не доведено, що вчинення відповідної процесуальної дії зумовлений саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином здійснити оскарження звільнення чи наказу про відшкодування предметів однострою.

Частиною першою та другою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки позивач не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду, отже не обґрунтував поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд не вбачає жодних належних підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними та його поновлення, у зв`язку з чим вважає наявними підстави для повернення позову у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Отже, у разі оскарження рішення або дій суб`єкта владних повноважень з пропуском строку на таке оскарження, позивачем мають бути наведені переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

З огляду на зазначене, суд відмовляє позивачу у задоволенні його клопотань про поновлення строку звернення до суду як цілком необґрунтованих.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналогічні положення містять пункт 7 та пункт 8 частини 1 статті 240 КАС України, згідно з якими суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Враховуючи вищезазначене, та те, що на усунення недоліків позовної заяви вказано причини пропуску строку, які не визнані судом поважними, - позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Копію даної ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 09.10.2023 року.

СуддяЧернюк Алла Юріївна