Рішення № 114019790, 09.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2023Справа № 910/11490/23Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білайт Груп" до Приватного акціонерного товариства "Троянівське" про стягнення 750 014,26 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білайт Груп" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (далі - Підприємство) 750 014,26 грн, з яких: 513 814,76 грн - основна заборгованість, 49 143,14 грн - пеня, 161 759,36 грн - інфляційні втрати, 25 279,00 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті поставлених нафтопродуктів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

3 серпня 2023 року через загальний відділ діловодства суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 серпня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/11490/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

4 вересня 2023 року на адресу суду від Підприємства надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє заперечувало проти позову, вказало, що між ним та Товариством договір поставки від 1 вересня 2019 року № 01-13/09/2019, на який посилався позивач, не укладався, поставка нафтопродуктів останнім здійснювалася у позадоговірному порядку. Відповідач також посилався на те, що підписані кваліфікованими електронними підписами видаткові накладні, за відсутності укладеного між сторонами договору, не є належними доказами постачання продукції позивачем та прийняття її Підприємством. Відтак, у Товариства відсутні підстави для нарахування компенсаційних втрат та пені. Таким чином, позов Товариства, на думку відповідача, є необґрунтованим, у зв`язку з чим задоволенню задоволенню не підлягає.

Жодних інших клопотань та заяв по суті справи від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2021 року та 24 листопада 2021 року Товариство поставило Підприємству товар: паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО (2710 19 43 00) на суму 179 335,68 грн, паливо дизельне ДТ-3-К5, сорт F (2710 19 43 00) на суму 269 883,60 грн та паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО (2710 19 43 00) на суму 301 650,00 грн.

Товариство у своєму позові, зокрема, вказувало на те, що вищевказана продукція була поставлена Підприємству на виконання умов договору поставки від 1 вересня 2019 року № 01-13/09/2019 та додаткової угоди № 1 до вказаного договору від 4 січня 2021 року.

Разом із цим, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії цього договору, останній сторонами не підписаний. Інші докази на підтвердження факту його укладання сторонами в матеріалах справи відсутні.

При цьому, зі змісту відзиву Підприємства вбачається, що останнє сам факт спірної поставки вищевказаного товару не заперечувало.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 628, 629 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відтак, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.

Як встановлено судом, на виконання вказаної угоди 18 листопада 2021 року та 24 листопада 2021 року Підприємство поставило Товариству продукцію на загальну суму 750 869,28 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надані підписані кваліфікованими електронними підписаними (далі - КЕП) сторін видаткові накладні: від 18 листопада 2021 року № 4209 на суму 179 335,68 грн та № 4220 на суму 269 883,60 грн; від 24 листопада 2021 року № 4306 на суму 301 650,00 грн; складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) за наслідками вищевказаних господарських операцій: податкові накладні: від 17 листопада 2021 року № 201, від 18 листопада 2021 року № 221 та від 24 листопада 2021 року № 307; акцизні накладні: від 18 листопада 2021 року № 4561 та № 4571 та від 24 листопада 2021 року № 4670.

Судом також встановлено, що відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 16 142 461,58 грн, з яких: 15 905 40706 грн - оплата за поставлений Товариством товар за минулі поставки товару, 237 054,52 грн - передплата за продукцію за вищевказаними спірними видатковими накладними. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки по рахунку позивача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність належних доказів, які підтверджують постачання товару за спірними видатковими накладними.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на дату здійснення спірної поставки товару) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з частинами 1 та 1 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відтак, первинні документи, складені в електронній формі з накладанням електронного підпису уповноважених осіб, маюсь силу паперових документів.

Вищевказаними нормами законодавства не встановлена залежність юридичної сили таких документів від наявності домовленості сторін про їх складання в електронному вигляді в договірному порядку, а містять загальні вимоги, які мають містити такі документи.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні: від 18 листопада 2021 року № 4209 на суму 179 335,68 грн та № 4220 на суму 269 883,60 грн, від 24 листопада 2021 року № 4306 на суму 301 650,00 грн, - підписані КЕП уповноважених представників сторін, а також містять усі вищевказані обов`язкові реквізити первинних документів.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 6 червня 2018 року в справі № 906/953/17.

Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду: від 4 листопада 2019 року в справі №905/49/15 та від 29 січня 2020 року в справі № 916/922/19.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем на підтвердження поставки спірної продукції податкові та акцизні накладні прийняті контролюючим органом та зареєстровані в ЄРПН. Відтак, достовірність вказаних у таких накладних відомостей та реальність господарських операцій за ними презумується.

У свою чергу, доказів того, що відповідач, як покупець спірної підакцизної продукції, подавав уточнювальні декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за вказаними накладними, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.

У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів цілком вірогідним є факт поставки Товариством відповідачу продукції - дизельного палива на суму 179 335,68 грн за вищевказаними видатковими накладними.

Разом із цим, відповідач остаточної оплати за поставлену йому продукцію за видатковими накладними від 18 листопада 2021 року № 4209 та № 4220 та від 24 листопада 2021 року № 4306 не здійснив, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 513 814,76 грн.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 513 814,76 грн, підтверджена доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до Підприємства про стягнення вказаної суми боргу. У зв`язку з цим, дана вимога підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо оплати товару, позивач також просив суд стягнути з відповідача 25 279,00 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму основної заборгованості за період з 25 листопада 2021 року по 17 липня 2023 року, та 161 759,36 грн інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу за період з грудня 2021 року по липень 2023 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних й інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позов у частині стягнення з відповідача вказаних компенсаційних виплат також підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням Підприємством своїх зобов`язань з оплати поставленого йому товару, позивач просив суд стягнути з останнього 49 143,14 грн пені, нарахованої за період з 25 листопада 2021 року по 25 травня 2022 року на відповідну суму основного боргу.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У той же час судом встановлено, що між сторонами відсутнє письмове погодження щодо забезпечення здійснення виконання грошового зобов`язання Підприємства шляхом застосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені. Крім того, у матеріалах справи відсутні й інші докази, які свідчать про письмове погодження між сторонами можливості притягнення Підприємства до відповідальності шляхом стягнення пені, та докази, які свідчать про погодження сторонами розміру цієї штрафної санкції. Законом такий обов`язок Підприємства також не встановлений.

З наведеного слідує, що підстави для нарахування та стягнення з Підприємства пені за прострочення виконання ним спірного грошового зобов`язання відсутні, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду в даній справі.

Приписами частини 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (04070, місто Київ, вулиця Борисоглібська, будинок 15-В; ідентифікаційний код 30184563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білайт Груп" (04050, місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 81А; ідентифікаційний код 42179263) 513 814 (п`ятсот тринадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 76 коп. основного боргу, 161 759 (сто шістдесят одну тисячу сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 36 коп. інфляційних втрат, 25 279 (двадцять п`ять тисяч двісті сімдесят дев`ять) грн 00 коп. трьох процетів річних та 10 513 (десять тисяч п`ятсот тринадцять) грн 07 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання: 9 жовтня 2023 року.

Суддя Є.В. Павленко