Рішення № 114019618, 09.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2023Справа № 910/11884/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Дочірнього підприємства "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ", м.Одеса

до відповідача: Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ", м.Київ

про стягнення 245 649,98 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" про стягнення основного боргу в сумі 156 559,62 грн, інфляційних втрат в розмірі 76 533,14 грн та 3% річних в сумі 12 557,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №6/15 від 15.03.2015 в частині оплати вартості путівок санаторію відповідно до виставленого рахунку.

Ухвалою від 27.07.2023 було залишено позовну заяву без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позову.

09.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, м.Київ, вул.Гоголівська, буд.10, кв.13. Даних щодо інших адрес відповідача матеріали справи не містять.

Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було повернуто до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2015 між Дочірнім підприємством "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (санаторій) та Приватним підприємством "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" (агент) було укладено агентський договір №6/15, за умовами п.1.1 якого санаторій доручає, а агент зобов`язується від імені та за рахунок санаторію за вина городу реалізовувати третім особам санаторно-курортні послуги санаторію.

Згідно п.1.2 договору №6/15 від 15.03.2015 під санаторно-курортними послугами розуміється надання послуг з проживання, хар чування та лікування (реабілітації), право на які підтверджується путівкою і яка надається спо живачу санаторієм протягом зазначеної)' путівці кількості днів.

Відповідно до п.п.1.3, 1.4 договору №6/15 від 15.03.2015 підставою для отримання санаторно-курортної послуги є путівка, курсівка, абоне мент, які надаються санаторієм агенту відповідно до листа-заявки. Повноваження агента діяти на користь санаторію обмежуються умовами договору та додатками до нього.

Пунктом 2.2.2 договору №6/15 від 15.03.2015 визначено, що агент зобов`язаний своєчасно сплачувати вартість путівки санаторію відповідно до виставленого ра хунка та умов даного договору.

У п.3.1 договору №6/15 від 15.03.2015 вказано, що оплата проводиться в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок санаторію згідно з виставленими рахунками.

Пунктами 3.3-3.4 договору №6/15 від 15.03.2015 передбачено, що після отримання від агента листа-заявки санаторій пе ревіряє можливість виконання замовлення агента і у випадку такої можливості - виставляє раху нок на оплату агенту за вирахуванням винагороди, передбаченої п. 3.2. договору. У разі бронювання путівки на рахунок санаторію агентом вноситься передоплата у розмірі 10% вартості путівки. В термін не пізніше, ніж за 10 днів до початку дати заїзду, повин на бути проведена повна оплата вартості путівки. У випадку, якщо путівка не викупається, бро нювання путівки вважається анульованим, сума авансу агенту не повертається, а залишається санаторію як штрафна санкція за невиконання умов бронювання. Фактом виконання агентом грошового зобов`язання по оплаті вартості санаторно-курортних послуг с момент надходження коштів на рахунок санаторію.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до « 31» грудня 2016 р. Дія до говору автоматично продовжується на один рік, якщо жодна зі сторін письмово не виразила ба жання припинити його дію не менш чим за 30 днів до дати закінчення дії договору (п.5.2 договору №6/15 від 15.03.2015).

Як вказує позивач, Приватним підприємством "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" було реалізовано санаторно-курортні послуги, які надавались Дочірнім підприємством "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ", проте, їх оплату не здійснено, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 156 559,62 грн, що і стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягення заборгованості з агента за надані санаторно-курортні послуги, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків знадання агентських послуг, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з виконання та оплати у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, наявність обов`язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом вище було встановлено, що 15.03.2015 між Дочірнім підприємством "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (санаторій) та Приватним підприємством "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" (агент) було укладено агентський договір №6/15, за умовами п.1.1 якого санаторій доручає, а агент зобов`язується від імені та за рахунок санаторію за вина городу реалізовувати третім особам санаторно-курортні послуги санаторію.

Згідно п.1.2 договору №6/15 від 15.03.2015 під санаторно-курортними послугами розуміється надання послуг з проживання, хар чування та лікування (реабілітації), право на які підтверджується путівкою і яка надається спо живачу санаторієм протягом зазначеної)' путівці кількості днів.

Відповідно до п.п.1.3, 1.4 договору №6/15 від 15.03.2015 підставою для отримання санаторно-курортної послуги є путівка, курсівка, абоне мент, які надаються санаторієм агенту відповідно до листа-заявки.

Пунктом 2.2.2 договору №6/15 від 15.03.2015 визначено, що агент зобов`язаний своєчасно сплачувати вартість путівки санаторію відповідно до виставленого ра хунка та умов даного договору.

У п.3.1 договору №6/15 від 15.03.2015 вказано, що оплата проводиться в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок санаторію згідно з виставленими рахунками.

Пунктами 3.3-3.4 договору №6/15 від 15.03.2015 передбачено, що після отримання від агента листа-заявки санаторій пе ревіряє можливість виконання замовлення агента і у випадку такої можливості - виставляє раху нок на оплату агенту за вирахуванням винагороди, передбаченої п. 3.2. договору. У разі бронювання путівки на рахунок санаторію агентом вноситься передоплата у розмірі 10% вартості путівки. В термін не пізніше, ніж за 10 днів до початку дати заїзду, повин на бути проведена повна оплата вартості путівки. У випадку, якщо путівка не викупається, бро нювання путівки вважається анульованим, сума авансу агенту не повертається, а залишається санаторію як штрафна санкція за невиконання умов бронювання. Фактом виконання агентом грошового зобов`язання по оплаті вартості санаторно-курортних послуг с момент надходження коштів на рахунок санаторію.

Тобто, з системного аналізу умов укладеного між сторонами правочину вбачається, що агент зобов`язався сплачувати санаторію санаторно-курортні послуги.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Наразі, за висновками суду надані позивачем до матеріалів справи докази не підтверджують обставин наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

Зокрема, на підтвердження позовних позивачем було додано до позовної заяви договір №6/15 від 15.03.2015, претензію №16 від 26.05.2023 Дочірнього підприємства "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" , лист №12.11.2019 Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ".

Проте, жоден з означених доказів не є належним засобом доказування обставин надання позивачем споживачам санаторно-курортних послуг, які були реалізовані відповідачем, як агентом за договором.

При цьому, зі змісту листа №12.11.2019 Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" взагалі неможливо встановити про яку саме заборгованість йдеться, за який період остання виникла та з якої правової підстави.

Судом вказувалось, що пунктами 3.3-3.4 договору №6/15 від 15.03.2015 передбачено, що після отримання від агента листа-заявки санаторій пе ревіряє можливість виконання замовлення агента і у випадку такої можливості - виставляє раху нок на оплату агенту за вирахуванням винагороди, передбаченої п. 3.2. договору. У разі бронювання путівки на рахунок санаторію агентом вноситься передоплата у розмірі 10% вартості путівки. В термін не пізніше, ніж за 10 днів до початку дати заїзду, повин на бути проведена повна оплата вартості путівки.

Проте, позивачем не надано суду жодних доказів надання агентом листів-заявок на надання санаторно-курортних послуг, виставлення санаторієм рахунків на їх оплату, що фактично унеможливлює встановлення судом обставини виникнення у відповідача перед позивачем певних грошових зобов`язань за договором №6/15 від 15.03.2015, їх розміру та строків виконання.

Отже, наявними в матеріалах справи документами жодним чином не підтверджується заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір заборгованості за договором №6/15 від 15.03.2015.

Виходячи з вищевикладеного у сукупності, позовні вимоги Дочірнього підприємства "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" до Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" в частині стягнення основного боргу в сумі 156 559,62 грн підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 76 533,14 грн та 3% річних в сумі 12 557,22 грн підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ.ПИРОГОВА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" до Приватного підприємства "КАНДАГАР ТРЕВЕЛ" про стягнення основного боргу в сумі 156 559,62 грн, інфляційних втрат в розмірі 76 533,14 грн та 3% річних в сумі 12 557,22 грн - залишити без задоволення.

2. Судовий збір в сумі 2684 грн залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 09.10.2023.

Суддя В.В. Князьков