Рішення № 114019529, 27.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023Справа № 910/6780/23Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області

до: 1) Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна»

Про визнання недійсним рішення тендерного комітету, визнання недійсним договору та стягнення 330 444,00 грн,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Жовтун Н.Б.,

від позивача: не з`явились,

від відповідача-1: Балацький Я.А.,

від відповідача-2: Шибеко Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна» про визнання недійсним рішення тендерного комітету, визнання недійсним договору та стягнення 330 444,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які призвели до спотворення результатів торгів, проведених відповідачем-1 з придбання товару «Манжети ущільнювальні ДК 021:2015-19510000-4-Гумові вироби» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-02-13-000028-b), у зв`язку з чим рішення тендерного комітету Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом»), оформлене протоколом його засідання від 24.03.2017 є таким, що суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), що, в свою чергу, свідчить про незаконність укладеного за підсумками проведення спірної закупівлі договору від 27.03.2017 № 179(2)17УК/53-121-01-17-04803. При цьому, прокурором заявлено про застосування правових наслідків недійсності договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, шляхом повернення відповідачем-2 одержаних ним коштів у розмірі 330 444,00 грн відповідачу-1 за вказаним правочином, в той час як отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню в дохід держави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6780/23 та призначено підготовче засідання на 21.06.2023.

22.05.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

24.05.2023 до суду від позивача надійшли пояснення по справі, у яких останній, зокрема, просить суд розглядати справу без його участі.

25.05.2023 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

06.06.2023 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

12.06.2023 до суду від прокуратури надійшли відповідь на відзив відповідача-1 на позовну заяву та відповідь на відзив відповідача-2 на позовну заяву, а також заперечення на пояснення позивача.

16.06.2023 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження.

В підготовче засідання 21.06.2023 з`явився прокурор та представник відповідача-2, інші учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили.

Прокурор в підготовчому засіданні 21.06.2023 підтримав викладене у позовній заяві клопотання про залучення до участі у справі Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, просив суд його задовольнити та залучити третю особу. Представник відповідача-2 заперечував проти задоволення вказаного клопотання прокуратури.

Відповідно до частин 1-3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Таким чином, законодавцем встановлено, що особи залучаються до участі у справі як треті особи лише у тому випадку, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Тобто, при вирішенні питання про залучення у справу третьої особи суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

У даному випадку, прокурором не доведено, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, у зв`язку з чим судом ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 21.06.2023, відмовлено у задоволенні клопотання прокуратури про залучення вказаного органу до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Також суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив подане клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання задовольнити, відкласти підготовче засідання на 26.07.2023, продовживши відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України строк підготовчого провадження на 30 днів.

26.06.2023 на електронну пошту суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

26.07.2023 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи № 910/6780/23.

У зв`язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. у відпустці, підготовче засідання, призначене на 26.07.2023, знято з розгляду, про що учасників справи повідомлено відповідним оголошенням на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://ki.arbitr.gov.ua.

Після виходу судді Трофименко Т.Ю. з відпустки, ухвалою від 31.07.2023 призначено підготовче засідання у даній справі на 30.08.2023. Крім того, цією ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про колегіальний розгляд справи.

В підготовче засідання 30.08.2023 з`явилися прокурор та представник відповідача-1, інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлялись належним чином.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, на підставі статей 182, 185 ГПК України ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/6780/23 та призначити справу до розгляду по суті на 27.09.2023.

26.09.2023 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення у справі № 910/7318/23.

В судове засідання 27.09.2023 з`явились прокурор та представники відповідачів 1, 2. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також з огляду на заявлене у поясненнях позивача (надійшли до суду 24.05.2023) клопотання про розгляд справи без участі представників останнього, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.

Прокурор в судовому засіданні 27.06.2023 позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Представники відповідачів 1, 2 проти задоволення позовних вимог заперечували.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27.09.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.02.2017 в електронній системі закупівель ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товарів «Манжети ущільнювальні ДК 021:2015-19510000-4-Гумові вироби» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-02-13-000028-b) у кількості 108 шт, із очікуваною вартістю предмета закупівлі: 275 591,10 грн.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна» (надалі також - ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна», відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаскет ЛТД» (надалі також ТОВ «Гаскет ЛТД»), що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

Тендерна пропозиція ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» становила 275 370,00 грн, а ТОВ «Гаскет ЛТД» - 275 591,10 грн.

Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна», остання була розкрита електронною системою закупівель першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

На сайті «Prozorro», на сторінці процедури закупівлі UA-2017-02-13-000028-b, у розділі «Протокол розкриття», у якості рішення про визначення переможця 24.03.2017 опубліковано Протокол розгляду тендерних пропозицій на закупівлю товару: код ДК 021:2015-19510000-4 гумові вироби (манжети ущільнювальні) (надалі - Протокол розгляду тендерних пропозицій).

Відповідно до п. 7.2. Протоколу розгляду тендерних пропозицій за результатами розгляду, пропозиція ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» відповідає технічним вимогам і кваліфікаційним критеріям, встановленим тендерною документацією на закупівлю товару: код ДК 021:2015-19510000-4 гумові вироби (манжети ущільнювальні).

24.03.2017 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна».

27.03.2017 між ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (покупець) та ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» (постачальник) укладено договір поставки товару № 179(2)17УК/53-121-01-17-04803 (надалі - Договір), згідно з умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, визначений в п. 1.1. цього Договору на суму 330 444,00 грн з ПДВ.

Строк поставки товару: квітень - травень 2017 року (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 11.1. Договору цей Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання.

Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/42-р/к від 30.11.2020 (надалі - Рішення АМК) визнано, що ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД» своїми діями вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, яке кваліфікується за п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, зокрема, UA-2017-02-13-000028-b, проведених ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». За вказане порушення накладено штраф на ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД».

У наведеному рішенні Адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД» при підготовці та зборі документів для участі, зокрема, у закупівлі UA-2017-02-13-000028-b діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку, чим усунули конкуренцію між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель та відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції». Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції». Така поведінка ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД» становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (пункти 182, 183, 184 мотивувальної частини Рішення АМК).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2021 у справі № 904/1448/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021, відмовлено повністю у задоволенні позову ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.11.2020 № 54/42-р/к у справі № 02/19-18/58/30-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначив, що оскільки обставини вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-02-13-000028-b) підтверджуються Рішенням АМК від 30.11.2020 № 54/42-р/к у справі № 02/19-18/58/30-19, законність якого встановлено у межах судової справи № 904/1448/21, наявні підстави для визнання недійсним рішення тендерного комітету ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», оформленого протоколом його засідання від 24.03.2017, яким ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» в силу приписів ч. 6 ст. 38 Закону України «Про публічні закупівлі» фактично визнано переможцем у закупівлі UA-2017-02-13-000028-b. При цьому, недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність укладеного за її підсумками Договору, який також має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України, оскільки такий правочин суперечить інтересам держави та суспільства.

Також прокурор зазначає, що оскільки за спірним Договором відповідач-2 одержав грошові кошти в сумі 330 444,00 грн, вказані кошти мають бути повернуті останнім іншій стороні договору, тобто, відповідачу-1, з якого, в свою чергу, ці кошти підлягатимуть стягненню в дохід держави.

Щодо строку позовної давності прокурор вказав, що про факт вчинення відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів тендеру, проведеного відповідачем-1, стало відомо з рішення АМК від 30.11.2020 № 54/42-р/к, а відтак саме із дати вказаного рішення позивач і прокурор могли довідатися про порушення Договором інтересів держави, а отже, строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду не пропущений.

Позивач (Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області) підтримав заявлені прокурором позовні вимоги, водночас не погодився з твердженням прокурора про бездіяльність позивача та невжиття останнім заходів, визначених законодавством. Так, позивач зазначив, що вжиття заходів, визначених Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Законом України «Про публічні закупівлі», в частині складання вимог/висновків про зобов`язання усунення порушень, притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, звернення до суду тощо органами Держаудитслужби можливе лише за результатами проведених контрольних заходів. Право органів державного фінансового контролю на звернення до суду при встановлені фактів порушення цивільного, господарського чи іншого законодавства обмежено нормами пунктів 8, 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Оскільки позивачем не здійснювалися контрольні заходи щодо процедур, зокрема, закупівлі UA-2017-02-13-000028-b, твердження прокурора про наявність в Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області повноважень щодо звернення до суду з відповідним позовом не відповідає приписам законодавства.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність у Василівської окружної прокуратури Запорізької області повноважень для звернення з позовною заявою до суду. На думку відповідача-1, Василівською окружною прокуратурою Запорізької області в обґрунтування подання позовної заяви покладена виключно функція нагляду у сфері публічних закупівель, яка не передбачена ст. 131-1 Конституції України. Крім того, прокуратурою не було надано доказів того, що Східний офіс Держаудитслужби не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином, тим самим не доведено правомірність представництва прокурором інтересів держави в органах судової влади.

Також відповідач-1 зазначив, що на момент розгляду тендерної документації ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» не було жодних законних підстав для відмови вказаному товариству в участі у процедурі закупівлі чи відхилення тендерної пропозиції останнього, що свідчать про відсутність в діях замовника порушень норм Закону України «Про публічні закупівлі» та законність рішення тендерного комітету про визначення переможця закупівлі, а Рішення АМК не могло вплинути на дії тендерного комітету ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо визначення переможця закупівлі та на результати закупівлі в минулому, оскільки не має зворотної дії в часі. На момент вчинення одностороннього правочину про прийняття рішення щодо визначення переможця процедури закупівлі, відповідач-1 не порушив жодного з обмежень, визначеного ст. 203 ЦК України, що виключає наявність підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», оформленого протоколом його засідання від 24.03.2017.

Крім того, відповідач-1 вважає, що обраний спосіб захисту у вигляді визнання недійсними рішення тендерного комітету та Договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, не передбачений Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про захист економічної конкуренції» та є неефективним способом захисту прав та інтересів держави.

Водночас, за доводами відповідача-1, фактично спірні правовідносини стосуються порушення прав та інтересів ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», як сторони - замовника закупівлі, а тому, прокуратура мала стати на захист саме вказаного підприємства, а не визначати його відповідачем у справі. Відтак, стягнення коштів з відповідача-1 за порушення, вчинені іншим суб`єктом господарювання, є неправомірним та неефективним способом захисту прав держави та фактично призведе до завдання збитків самій державі в особі державного підприємства.

Відповідачем-1 також заявлено про застосування строків позовної давності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву із посиланням на судову практику зазначив, що задоволенню заявленого прокурором позову мало б передувати доведення прокурором щонайменше суми збитків, понесених державою внаслідок укладення правочину на визначених сторонами умовах, та встановлення їх невигідності для держави, однак відповідних доказів прокурором суду не надано. Також відповідач-2 вважає неспроможними висновки прокурора про те, що укладений за результатами закупівлі Договір завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки тендерна пропозиція відповідача-2 була нижчою за очікувану вартість предмета закупівлі, а умови Договору були повністю виконані його сторонами. Так, відповідач-2 вважає, що прокурором не доведено невідповідності кількості, вартості або якості поставленого за Договором товару, розмір збитків, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов спірного правочину, як і не визначено наявності інших потенційних учасників закупівлі, які б могли задовольнити потреби відповідача-1 за меншу вартість, а також наявності на ринку більш вигідних цінових пропозицій. Таким чином, як вказує відповідач-2, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення чи загрози порушення інтересів держави укладенням спірного Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 53 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Як передбачено ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (надалі - орган державного фінансового контролю).

Головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. 1, 3 п. 3 зазначеного Положення).

Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Запорізької області здійснює Східний офіс Держаудислужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» та Положення про управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, затвердженого наказом Східного офісу Держаудитслужби від 29.08.2016 № 3.

Згідно з пп. 18 п. 6 Положення про Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби України від 02.06.2016 № 23, Східний офіс Держаудитслужби має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Запорізької області.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував, що Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, наділена повноваженнями на звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.

Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах є Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14.02.2023 № 51-433вих23 Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області повідомив Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про прийняте адміністративною колегією Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішення від 30.11.2020 № 54/42-р/к. Інформування про вказаний факт було здійснено прокуратурою з метою надання цьому факту з боку Східного офісу Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області належної оцінки та самостійного звернення з позовом до суду, зокрема, про визнання недійсним Договору від 27.03.2017 № 179(2)17УК як такого, що укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та без додержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, застосування наслідків недійсного правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області листом від 28.02.2023 № 040831-17/646-2023 повідомило прокурора, зокрема, що спірна процедура закупівлі є завершеною, а договір, який укладений за результатами її проведення, виконаний. У зв`язку з цим, в Управління не має правових підстав для проведення моніторингу вказаної закупівлі. Разом з тим, право органів державного фінансового контролю на звернення до суду при встановленні фактів порушення цивільного, господарського чи іншого законодавства обмежено нормами п. 8, 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». За наведених підстав, Управління повідомило, що підстави звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю, укладеного за результатами проведеної закупівлі, - відсутні.

Листом від 13.04.2023 № 1097вих-23 Василівська окружна прокуратура Запорізької області на виконання приписів ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до пред`явлення позову до суду повідомила Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом першим заступником керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області було дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як відповідним органам стало відомо про порушення інтересів держави.

Щодо встановлених судом фактичних обставин справи, оцінки поданих доказів та законодавства, що підлягає застосуванню.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як стверджує прокурор, рішення тендерного комітету ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», оформлене протоколом від 24.03.2017, та договір поставки товару від 27.03.2017 № 179(2)17УК/53-121-01-17-04803 є такими, що суперечать інтересам держави і суспільства за наявності умислу відповідача-2.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України, на яку посилається прокурор у позовній заяві, встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

В ч. 3 ст. 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням ст. 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закон України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Згідно з ст. 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Згідно з ч. 5 наведеної статті, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, фактично у якості єдиного доказу того, що оспорювані рішення тендерного комітету та договір поставки є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна», прокурор посилається на Рішення АМК № 54/42-р/к від 30.11.2020, яким визнано, що вказане товариство та ТОВ «Гаскет ЛТД» своїми діями вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю UA-2017-02-13-000028-b, проведених ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом».

Так, судом встановлено, що законність вказаного Рішення АМК підтверджена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі № 904/1448/21, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини вчинення ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД» порушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю UA-2017-02-13-000028-b, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2021 у справі № 904/1448/21, яке набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді даної справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Проте, лише сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20, в якій Суд зазначив, що для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» не достатньо лише констатації факту встановлення рішенням АМК антиконкурентних узгоджених дій відповідача та третьої особи під час проведення процедури закупівлі без доведення позивачем, ...таких фактів як: факту порушення його права та/або інтересу внаслідок вчинення правочину; факту проведення процедури закупівлі всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі»; оспорювання або визнання рішення тендерного комітету недійсними, а відтак недійсності самого правочину, який укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом за результатом розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовником, який визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Суд зауважує, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (ст. 51, ч. 2 ст. 52).

Як встановлено судом, за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Рішенням АМК накладено, зокрема, на переможця спірної закупівлі, яким є відповідач-2 штраф. Отже, відповідачем-2 понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас судом враховано, що у відкритих торгах UA-2017-02-13-000028-b брали участь лише два суб`єкта господарювання: ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» та ТОВ «Гаскет ЛТД», тендерні пропозиції яких відповідно становили 275 370,00 грн та 275 591,10 грн.

Оскільки тендерна пропозиція відповідача-2 була нижчою за очікувану замовником (відповідачем-1) вартість предмета закупівлі (275 591,10 грн), ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» було визначено переможцем спірної закупівлі та укладено з ним Договір.

Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника (відповідача-1) за менші кошти.

Прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника (відповідача-1) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за Договором, укладеним за результатами спірних відкритих торгів, було поставлено із завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного Договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи листом відповідача-1 від 23.02.2023 № 01-0198595, підписаною відповідачем-1 та відповідачем-2 видатковою накладною № 1353 від 10.04.2017 на суму 330 444,00 грн, та не заперечується жодною із сторін спору.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов Договору.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного Договору за результами закупівлі, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами відповідність рішення тендерного комітету ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», оформленого протоколом його засідання від 24.03.2017 та договору поставки товару № 179(2)17УК/53-121-01-17-04803 від 27.03.2017 ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

З огляду на наведене, підстави для визнання вказаних рішення тендерного комітету та укладеного за результатами закупівлі Договору недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України відсутні, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків недійсного правочину.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог.

Щодо заяви відповідача-1 про сплив позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову у зв`язку з його необґрунтованістю, позовна давність не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Крім того, судом встановлено, що відповідач-2 у відповідності до ст. 124 ГПК України у відзиві на позовну заяву зазначив про попередній розрахунок судових витрат, який складає орієнтовно 10 000,00 грн. Однак, оскільки станом на момент прийняття даного рішення у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесених відповідачем-2 у зв`язку з розглядом справи судових витрат, у суду відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст. 129, 237, 238 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09.10.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко