Постанова № 11400402, 24.12.2009, Богодухівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Будьоннівський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-а-5237/10

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 грудня 2009 року м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючого Назарцевої В.О.

При секретарі Чеботок В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання відповідача до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

15 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання відповідача до вчинення певних дій, в якому зазначила, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, перебуває на пенсійному обліку в УПФУ в Будьоннівському районі міста Донецька, де отримує додаткову пенсію за шкоду завдану здоров’ю, передбачену ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Розмір такої додаткової пенсії, яка їй призначена відповідачем, дорівнює 74,70 гривень, хоча на думку позивача вона має становити 30 % мінімальної пенсії за віком. Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок призначеної пенсії у відповідності до вимог закону, на що отримав відмову. Позивач вважає дії УПФУ протиправними та просить зобов’язати відповідача здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю починаючи з 01 січня 2005 року.

Позивач ОСОБА_1, належним чином та завчасно повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилась. Надала суду письмову заяву, згідно якої підтримала в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути у її відсутність.

Відповідач УПФУ в Будьоннівському районі міста Донецька, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направив. Надав суду письмове клопотання, згідно якого просить справу розглянути без участі свого представника.

На підставі досліджених письмових доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

Згідно копії посвідчення, позивачка має статус особи, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1986 році (категорія 2). позивачка звернувся до відповідача - Управління пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька із заявою про призначення їй пенсії за віком. Призначена позивачеві пенсія складається з пенсії за віком, та додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, передбаченої ст.ст. 49, 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”. Розмір такої додаткової пенсії позивачеві призначений та виплачується у розмірі, визначеному редакцією ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”, визначеною Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” та постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року - 15 % прожиткового мінімуму, що складає 74,70 гривень. Позивачка звернулася до відповідача із письмовою заявою, за якою вимагала здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, виходячи з 30 % мінімальної пенсії за віком, на що 07 вересня 2009 року отримала відмову.

Аналізуючи правовідносини, що є предметом судового розгляду суд враховує наступне:

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 49 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у виді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ч. 1 ст. 51 зазначеного Закону (в редакції, чинній до 31.12.2007 року та після 22.05.2008 року), особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком

Згідно ст. 63 зазначеного Закону, фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року (набрав чинності з 01 січня 2004 року), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” № 966-ХІ від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч. 4 ст. 1 цього ж Закону, до осіб, які втратили працездатність, відносяться … непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” № 2017-ІІІ від 05.10.2000 року, до числа основних державних соціальних гарантій включаються …мінімальний розмір пенсії за віком… Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про обов*язкове державне пенсійне страхування» від 23 грудня 2004 року, розмір мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2005 року складає 332 грн.

Згідно ст. 65 Закону України «Про державний бюджеть України на 2006 рік» розмір мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2006 року склав 380 грн., з 1 квітня 2006 року – 387 грн., з 1 жовтня 2006 року – 395 грн.

Згідно ст. 62 Закону України «Про державний бюджеть України на 2007 рік» розмір мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2007 року склав 380 грн., з 1 квітня 2007 року – 406 грн., з 1 жовтня 2007 року – 411 грн.

Згідно ст. 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць з 1 січня — 470 гривень, з 1 квітня — 481 гривня, з 1 липня — 482 гривні, з 1 жовтня — 498 гривень.

Згідно ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Згідно ст. 2 Закону України ?ро встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” № 1646-VI від 20 жовтня 2009 року, встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць з 1 листопада 2009 року - 573 гривні, з 1 січня 2010 року - 695 гривень, з 1 квітня 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривні, з 1 грудня – 734 гривні.

Згідно ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд виходить з того, що з червня 2009 року по теперішній час є чинним закріплене ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року право позивача як особи, евакуйованої у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) на отримання додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак в зазначений період відповідачем призначення, нарахування та виплата додаткової пенсії здійснені у меншому розмірі - лише 15 процентів прожиткового мінімуму. До спірних відносин щодо визначення розміру додаткової пенсії відповідачем протиправно застосований акт Кабінету Міністрів України (постанова № 530 від 28.05.2008 року), який суперечить змісту акту вищої юридичної сили - Закону. Таким чином, відповідачем порушене закріплене ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на мирне володіння своїм майном. Розглядаючи борги у сенсі поняття „власності”, яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу №1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як „майнові права” і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи „Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України „Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як Lех sресіаlіs. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00). За наведених обставин, спочатку призначивши додаткову пенсію у розмірі, що є значно меншим за розмір, визначений законом, а в подальшому відмовляючи позивачеві в перерахунку призначеної йому додаткової пенсії, відповідач діяв всупереч приписам ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, такі дії відповідача є протиправними, порушене право позивача підлягає судовому захисту і позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), Рішення Європейського Суду з прав людини у справі „Кечко проти України” (заява № 63134/00), ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст.ст. 49, 50, 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ст. 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” № 2017-ІІІ від 05.10.2000 року, абз. 2 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України „Про прожитковий мінімум” № 966-ХІ від 15.07.1999 року, ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року, ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.ст. 9, 11, 14, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі міста Донецька про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання відповідача до вчинення певних дій – задовольнити в повному обсязі.

Визнати дії Управління пенсійного фонду України в Будьоннівському районі міста Донецька щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, за період з 01 січня 2005 року такими, що не відповідають ч. 1 ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28.02.1991 року - протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі міста Донецька (83030, м. Донецьк, вул. Октября, б. 16, код ЄДРПОУ 21956079) здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 01 січня 2005 року за рахунок коштів Державного бюджету України додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, згідно ст. 51, 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком, яка визначається у розмірі прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, визначеного законом на відповідний період, з урахуванням фактично виплачених сум

На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя :