Рішення № 113987798, 03.10.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1337/2023 Справа № 490/754/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі Романовій К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування грошовими коштами, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Консалт Солюшенс» в особі представника Демчук Я.В., звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 40963,19 грн. заборгованості за договором кредиту №081-в/41 від 22.05.2007. Позов обґрунтовує тим, що 22.05.2007 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 081-в/41 у сумі 14649 дол. США зі строком погашення до 21.05.2013 року. З метою забезпечення Кредитного договору було укладено Договір застави від 22.05.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1468, предметом застави було визначено автомобіль марка «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 23.03.2010 року між Кредитором та Позичальником було укладено Договір №1 про внесення змін до Договору кредиту № 081-в/41 від 22.05.2007 року, в яком зазначалось, що «ПАТ «СЕБ Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та стороною Договору кредиту № 081-8/41 від 22.05.2007 року з моменту укладання вищевказаного Договору. 17.02.2011 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва цивільній справі № 2-1159/11 позовні вимоги ПАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, звернено стягнення на предмет застави автомобіль «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , в рахунок погашення заборгованості, що виникла за договором кредиту №081-в/41 від 22.05.2017 р. в розмірі 141 381 грн. 60 коп. 22.06.2011 року рішенням Миколаївського апеляційного суду заочне рішення Центрального районного суду Миколаєва від 17.02.2011 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «СЕБ Банк» задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором №081-в/41 від 22.05.2007 року в розмірі 141381 грн. 60 коп., в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, звернуто стягнення на заставне майно автомобіль «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , шляхом його реалізації органами державної виконавчої служби 20.09.2012 року видано Постанову Центрального відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 30739944 з примусового виконання виконавчого листа № 12-1159/11, виданого 22.08.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» боргу за кредитним договором №081-1/41 від 22.05.2007 року в розмірі 141 381 грн. 60 коп., звернення стягнення на заставне майно автомобіль марки «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 . З вищезазначеної постанови стало відомо, що заставне майно, прийняте для забезпечення виконання умов кредитного договору, реалізовано за 10 200,00 гривень. Від реалізації заставного майна стягувачу надійшло 8 670,00 грн. Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з реалізацією заставного майна, залишок заборгованості, встановленої рішенням Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11, становить 132 711 гривень 06 копійок. На підставі рішення Загальних зборів Акціонерів ПАТ «ФІДОБАНК» від 07 червня 2012 року був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого ПАТ «ФІДОБАНК» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «СЕБ Банк». 19.01 2021 року було проведено електронний аукціон № UA-EA-2020-12-23-000001- в за лотом № GLIN019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс». 03.02.2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № GLIN019277_205/1 про відступлення прав вимоги, згідно якого банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників за кредитними договорами, в тому числі, і до ОСОБА_1 за Кредитним договором на придбання автотранспорту № 081-1/4 від 22.05.2007 року. 25 червня 2021 року ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» про заміну сторони її правонаступником у справі № 2-1159/11 за позовом ПАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, замінено сторону стягувача у справі № 2-1159/11 з ПАТ «СЕБ Банк» на його правонаступника- ТОВ «Консалт Солюшенс». Станом на день звернення до суду з даним позовом рішення Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11 не виконане.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань у ТОВ «Консалт Солюшенс», як у правонаступника ПАТ «СЕБ Банк», виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами. Неналежне виконання відповідачем зобов`язань з повернення кредитних коштів та наявність невиконаного рішення про стягнення заборгованості, зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2023 року головуючим у справі визначено суддю Черенкову Н.П.

Справа отримна суддею 02.02.2023 року.

Після виконання приписів ст.ст.27,187 ЦПК України, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.02.2023 року відкрито провадження у даній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Відповідачу був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали подати відзив на позовну заяву.

Крім того, відповідача повідомлено про відкриття провадження у справі та дату судового засідання, відповідно до ч.10 ст. 187 ЦПК України, шляхом надання оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Судові засідання неодноразово відкладалися, в тому числі, і в зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі просить їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом надання оголошенняна офіційномувеб-порталісудової владиУкраїни,а такожнаправлення судовоїповістки назареєстроване місцепроживання,причини неявки суду не повідомили. Відзив, заперечення, заяв та клопотань не надав.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідача на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови неповідомлення суду причин своєї неявки.

Відповідно до ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст.279ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У порядку ст.178ЦПК України відповідач не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до положень п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду);характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Згідно ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 рокуза №3477-IVзастосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 22.05.2007 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 081-в/41 у сумі 14649 дол. США зі строком погашення до 21.05.2013 року.

22.05.2007 року, з метою забезпечення вищевказаного Кредитного договору між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір застави автомобіля відповідача марки «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1468.

23.03.2010 року між Кредитором та Позичальником було укладено Договір №1 про внесення змін до Договору кредиту № 081-в/41 від 22.05.2007 року, в яком зазначалось, що «ПАТ «СЕБ Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та стороною Договору кредиту № 081-8/41 від 22.05.2007 року з моменту укладання вищевказаного Договору.

17.02.2011 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва цивільній справі № 2-1159/11 позовні вимоги ПАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, звернено стягнення на предмет застави автомобіль «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , в рахунок погашення заборгованості, що виникла за Кредитни договором №081-в/41 від 22.05.2017 р. в розмірі 141 381 грн. 60 коп.

22.06.2011 року рішенням Миколаївського апеляційного суду заочне рішення Центрального районного суду Миколаєва від 17.02.2011 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «СЕБ Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором №081-в/41 від 22.05.2007 року в розмірі 141381 грн. 60 коп., в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, звернуто стягнення на заставне майно автомобіль «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , шляхом його реалізації органами державної виконавчої служби.

Згідно протоколу Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг груп» №15-0037/12 (Н) №790284 проведення аукціону по реалізації майна, яке належить ОСОБА_1 заставне майно - автомобіль «DAEWOO NEXIA 1.5», 2007 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 , реалізовано за 10 200,00 гривень. Від реалізації заставного майна стягувачу надійшло 8 670,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, залишок заборгованості, встановленої рішенням Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11, становить 132 711 гривень 06 копійок.

На підставі рішення Загальних зборів Акціонерів ПАТ «ФІДОБАНК» від 07 червня 2012 року був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого ПАТ «ФІДОБАНК» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «СЕБ Банк».

03.02.2021 року між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «Консалт Солюшенс» було укладено Договір №GLIN019277_205/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «ФІДОБАНК» відступило ТОВ «Консалт Солюшенс», а ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за Договором кредиту №081-в/41 від 22.05.2007 року.

25 червня 2021 року ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва замінено сторону стягувача у справі № 2-1159/11 з ПАТ «СЕБ Банк» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс».

Отже, ТОВ «Консалт Солюшенс» є правонаступником ПАТ «Фідобанк» у правовідносинах що були предметом розгляду у справі № № 2-1159/11.

Дані обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Відповідно до наданого розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачем кредитної заборгованості за кредитним договором №081-в/41 від 22.05.2007 року утворилась заборгованість, у розмірі 40963,19 грн., яка складається з: 3% річних 11944,00 грн.; інфляційні втрати 29019,19 грн.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням судом рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.

Щодо нарахування 3 % річних на суму простроченої позики, наданої в інвалюті, то Верховний Суд у постанові №373/2054/16-ц вказав, що згідно зі ст.625ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити і суму боргу, і 3 % річних від простроченої суми.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розрахунку 3 % річних має застосовуватися прострочена сума, визначена в договорі, а не її еквівалент у національній валюті.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, зазначив, що відповідно до частини першої статті 509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

У пункті 39 постанови Верховного Суду вказано, що згідно з частиною другою статті 509ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Якщо звернутись до положень ст. 11 ЦК України, то в ч. 5 цієї статті зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, в правовідносинах що склались між ТОВ «Консалт Солюшенс» та ОСОБА_1 зобов`язання виникло саме на підставі рішення Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, що була встановлена рішенням Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11 - є зобов`язанням відповідно до норм цивільного права.

Тобто, відповідач за цим рішенням зобов`язаний вчинити на користь позивача певну дію (сплатити грошові кошти), а тому ці правовідносини є зобов`язанням.

Відповідно до статті 524ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Як вбачається з тексту рішення Миколаївського апеляційного суду від 22.06.2011 року у цивільній справі № 2-1159/11, зобов`язання відповідача виражено у гривні. Таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов`язанням.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів,які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами,що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3% річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами,встановленими договором.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Поміж з цим, як окреслено у висновку, викладеному у постанові від 22.09.2020 року № 918/631/19 ВСУ вказав, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Таким чином, застосування до правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Консалт Солюшенс» ст.625ЦК України не суперечить законодавству та судовій практиці, оскільки грошове зобов`язання між сторонами було встановлено рішенням суду саме у гривні.

За змістом частини першої статті 625Цивільного кодексуУкраїни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідач безпідставно користується коштами у розмірі 132711,06 грн., що належали до сплати ПАТ «СЕБ Банк», а після укладення договору про відступлення права вимоги позивачу.

В силу наведеного, у позивача, як у правонаступника ПАТ «СЕБ Банк», виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.

Будь-яке зобов`язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням, незалежно від правових підстав його виникнення і в випадку його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, прийнявши до уваги наявність невиконаного судового рішення від від 22.06.2011 року у справі № 2-1159/11 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання, адже відповідач навіть не приступив до виконання зобов`язання, виходячи із наявності вирішеного питання заміни сторони стягувача з ПАТ «СЕБ Банк» - кредитора боржника, на позивача ТОВ «Консалт Солюшенс», з огляду на той факт, що відшкодуванням кредитору понесених витрат за несвоєчасне повернення грошових коштів не свідчить про подвійне стягнення, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором, тому суд, не виходячи за межі позовних вимог, прийнявши до уваги, що сфера виниклих правовідносин регулюється саме нормою цивільного законодавства, окресленою у ч. 2 ст. 625 ЦК України, приходить до висновку, про доцільність задоволення позовних вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.

Закон України"Просудоустрій істатус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь витрат по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн також підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.258-259,263-265,280-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягненняінфляційних втрат,3%річних закористування грошовимикоштами- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариство зобмеженою відповідальністю«Консалт Солюшенс»(ЄДРПОУ:42251700,юридична адреса:65040,м.Одеса,вул.Пушкінська,буд.36,оф.308)на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України суму заборгованості у розмірі 40963,19 грн. (сорок тисяч дев`ятсот шістдесят три гривні 19 копійок), яка складається з: 11944,00 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами та 29019,19 грн. - інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Центрального районного суду м. Миколаєва протягом 30 днів з дня оголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 03 жовтня 2023 року.

Суддя Н.П. Черенкова