Рішення № 113987611, 28.09.2023, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6342/18

Провадження № 2/487/16/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Удовиченко Д.Д., представника позивача адвоката Жеребцова В.С., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Пономарьова О.І., розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва, про визнання договору дарування недійсним і поновлення права власності на житлове приміщення,

ВСТАНОВИВ:

26.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про визнання договору дарування недійсним і поновлення права власності на житлове приміщення, а саме просив:

1. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. недійсним з моменту його укладання;

2. Поновити право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 18.01.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. Вказаний договір позивач вважає фіктивним, оскільки ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.01.2017 року на вищевказану квартиру було накладено арешт у цивільній справі за його позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу. Відповідачам було відомо про накладення арешту на вказане нерухоме майно, однак, не зважаючи на це вони усе одно уклали договір дарування з метою уникнення від виконання рішення суду. Крім того, після укладення договору ОСОБА_2 залишилась проживати у квартирі, а ОСОБА_3 проживає і зареєстрована в с. Озерівка Березнегуватського району, тому вважає, що вказана угода здійснена фіктивно всупереч рішення суду, щоб уникнути арешту і стягненню боргу. Такий договір дарування квартири позивач вважає нечинним, оскільки волевиявлення відповідачів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі. Вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, з чого випливають ознаки фіктивного правочину. На підставі вищевикладеного, просить суд спірний договір дарування визнати недійсним.

Вказана позовна заява перебувала в провадженні судді Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_4

02.10.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.10.2018 року вжито заходів забезпечення позову, а саме накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які дії стосовно зазначеного нерухомого майна.

04.03.2019 залучено до участі у справі як третю особу приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ласурію С.А.; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Заводського районного суду м. Миколаєва № 534 від 17.05.2019 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2019 року, головуючим суддею по зазначеній справі призначено Сухаревич З.М.

22.05.2019 суддею Сухаревич З.М. справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 30.08.2019 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлани Анатоліївни копії документів, що стали підставою для посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_1 .

05 вересня 2019 року надійшли витребувані докази.

25.09.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

27 жовтня 2019 року надійшла заява приватного нотаріуса ММНО Ласурія С.А. про розгляд справи без її участі.

Ухвалою суду від 29.10.2019 відновлено підготовче провадження залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

26.11.2019 року подану заяву про відвід судді визнано необґрунтованою та передано на розгляд іншому судді, у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. Зупинено провадження у справі.

12.12.2019 року поновлено провадження у справі.

19.02.2020 постановою Миколаївського апеляційного суду ухвалу від 08.10.2018 залишено без змін.

07 травня 2020 року надійшла заява представника органу опіки та піклування ВК ММР про розгляд справи за її відсутності та долучення висновку щодо розв`язання спору.

02 червня 2021 року надійшов відзив адвоката Пономарьова О.І. представника ОСОБА_2 . Відповідно до відзиву відповідач не згодна з позовною заявою з наступних підстав. Відповідно до Конституції України ОСОБА_2 скористалась своїм правом і передала у власність ОСОБА_3 квартиру. Позивач не посилається на нечинність правочину через дії нотаріуса. Волевиявлення дарувальника та обдарованого були вільними та ґрунтувались їх особистими внутрішніми переконаннями і не мали ніяких ознак примусу або будь-яких інших ознак, які могли б перешкоджати вчиненню правочину, що було перевірено нотаріусом. Ухвалу суду від 10.01.2017 р. по справі № 487/6582/16-ц ОСОБА_2 отримала 25.01.2017 разом із позовом, доданими до нього документами і ухвалою про відкриття провадження. Вказана ухвала була відправлена їй 20.01.2017, згідно відомостей поштового повідомлення. Сам позивач зазначає, що ОСОБА_2 жодного разу не відвідала судове засідання, що є доказом того, що ОСОБА_2 не отримала ухвалу від 10.01.2017 до 25.01.2017. Щодо посилання позивача що адреса реєстрації та проживання відповідачів залишилася незмінною після укладення договору дарування, як на ознаку фіктивності даного правочину, то представник вважає їх безпідставними оскільки громадянин України має право проживати за будь-якою адресою. ОСОБА_3 з 21.11.2019 зареєстрована саме за адресою: АДРЕСА_2 . Всі частини ст. 203 ЦПК України відповідачем були дотримані, в тому числі в частині прав і інтересів дітей, що підтверджується письмовим висновком органу опіки та піклування від 28.01.2021. Вважає, що твердження позивача про укладення договору дарування без наміру настання правових наслідків, є безпідставним, оскільки обдарований не відмовився від дарунка, прийняв документи, які посвідчують його право власності, має ключі від квартири і безперешкодний доступ до квартири, зареєстрований за адресою об`єкта дарування, зберігає в подарованій квартирі свої речі, користується квартирою. Жодний з доданих до позовної заяви доказів не підтверджує фіктивність договору дарування. Відсутність умислу на ухилення від виконання рішення підтверджується добровільним виконанням рішення суду про стягнення боргу, шляхом перерахування грошових коштів. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 тривалий час не підтримують стосунків з відповідачем, тому нічого повідомити не можуть, тому відповідач заперечує проти їх допиту. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

08 липня 2021 року надійшли додаткові пояснення ОСОБА_3 , які аналогічні за змістом відзиву представника ОСОБА_2 . Додатково ОСОБА_3 зазначила, що доказом її проживання у подарованій їй квартирі є ухвала суду у справі № 487/6582/16-ц (6/487/155/20). Свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вона не знає і ніколи не бачила, тому заперечує проти їх допиту.

12 липня 2021 року адвокатом Пономарьовим О.І. подано заяву, відповідно до якої, докази щодо розміру судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

13 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про забезпечення судових витрат; відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьою особою ОСОБА_7 . Клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено і витребувано з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради завірену копію картки реєстрації та виписки всіх мешканців квартири АДРЕСА_1 за період з 10 січня 2017 року по теперішній час.

19.08.2021 року відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_7 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в порядку ч.1 ст.52 ЦПК України, про визнання права власності на 1/2 частину квартири.

19.08.2021 надійшла відповідь Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

03 листопада 2021 року відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_7 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання права власності на 1/2 частину квартири.

18 січня 2022 року надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач зазначає, що ОСОБА_2 для нотаріального оформлення договору дарування квартири 18.01.2017 року було надано фіктивні неправдиві документи щодо реєстрації осіб у квартирі і вона вчинила договір без дозволу органу опіки та піклування.

18 січня 2022 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним і поновлення права власності на житлове приміщення.

15 лютого 2022 року Миколаївським апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2021 року без змін.

31 травня 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

13 липня 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_7 про залучення його до справи як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

18 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про залучення третьою особою ОСОБА_7 .

18 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Пономарьова О.І. про відвід судді.

19 липня 2023 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Пономарьова О.І., про відвід судді.

20 липня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Пономарьова О.І. про відвід судді Сухаревич З.М. у справі № 487/6342/18 провадження № 2/487/16/23 визнано необґрунтованою та передано її на розгляд іншому судді, у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.

25 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід.

25 серпня 2023 року надійшла заява представника органу опіки та піклування виконкому ММР про розгляд справи без її участі. Справу просить розглянути з урахуванням інтересів дітей.

В судовому засіданні позивач підтримав позов, надав пояснення, аналогічні змісту уточненого позову. Також пояснив, що надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти, оскільки Банк забирав у неї квартиру. Оскільки грошові кошти вона не повернула, він звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики та суд наклав арешт на квартиру. Дізнавшись про накладення арешту, позивач швидко оформила договір дарування квартири на свою свекруху ( ОСОБА_3 ). Договір дарування був оформлений на підставі неправдивих документів та з порушенням прав дітей. ОСОБА_2 як жила у спірній квартирі так і продовжує там проживати, а її свекруха проживає в с. Озерівка. Для оформлення договору ОСОБА_2 надала недостовірну довідку про реєстрацію в квартирі лише її, оскільки батьки не мають право відчужувати житло, в якому проживають діти без дозволу органу опіки. Позовну заяву він подав в інтересах дітей та в своїх інтересах. На сьогоднішній день борг перед ним не погашено, а виконавче провадження не відкрито. Вважає, що договір дарування укладений з порушенням вимог закону та прав дітей та просить його визнати недійсним і повернути спірну квартиру у власність ОСОБА_2 .

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовну заяву, надав пояснення аналогічні змісту уточненого позову, пояснив, що фіктивність договору підтверджується матеріалами справи та показами свідків.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що долученими доказами підтверджується, що договір дарування відповідає вимогам чинного законодавства. Правочин вчиняється на підставі права власності і не має значення хто зареєстрований у житлі. Опіка висловилась, що договором дарування не порушені права дітей.

Допитаний в судовому засіданні 06.09.2023 свідок ОСОБА_5 пояснила, що є дочкою позивача і сестрою ОСОБА_2 . Спірна квартира належала їх матері, а ОСОБА_2 попросила переоформити квартиру на неї, оскільки їй потрібно було отримати кредит. В 2007 році квартиру переоформили на ОСОБА_3 і вона узяла кредит під заставу квартири. Згодом Банк звернувся до суду і наклав арешт на квартиру. Так само було і з її квартирою, тому вона з сестрою пішли до батька (позивача) і він дав у борг ОСОБА_2 25000 дол. США, а їй 9000 дол. США для погашення заборгованості перед банком за кредитним договором. ОСОБА_2 борг не повертала і батько попередив її, що звернеться до суду. 10.01.2017 суд наклав арешт на квартиру. ОСОБА_2 отримала довідку в ЖКП «Бриз» про те, що лише вона зареєстрована у квартирі, щоб не звертатись до органу опіки. Потім переоформила квартиру на свекруху - ОСОБА_3 , яка проживає в с. Озерівка. Вона спілкувалась з ОСОБА_3 і та сказала, що не збирається переїздити до міста, а угода була укладена щоб уникнути арешту квартири. ОСОБА_8 її (свідка) син зареєстрований у спірній квартирі. ОСОБА_9 (мати свідка і відповідача ОСОБА_2 ) зареєстрована у спірній квартирі і все життя там прожила. Вона розповідала, що чоловік ОСОБА_2 відмовлявся повертати кошти позивачу. Про те, що на квартиру накладено арешт вона дізналась від ОСОБА_2 . Вона (свідок) спілкувалась з ОСОБА_3 щоб залагодити спірні питання щодо квартири і записувала розмову. Зараз вона не спілкується з сестрою, оскільки вважає, що вона не правильно вчинила.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_10 , проте суд не приймає його покази, оскільки в порушення ст. 91 ЦПК України позивачем не було подано заяву про його допит.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились повторно, причини не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

ОСОБА_3 22 березня 2019 року подано заперечення, в якому зазначено, що договір дарування від 18.01.2017 на кв. АДРЕСА_1 складений правомірно, підстав для його скасування немає. На момент його посвідчення арешту не було Вважає, що у позові слід відмовити.

Представник Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеси) в судове засідання повторно не з`явився, причину не повідомив, відзиву, пояснень не подав. Про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. та представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва в судове засідання не з`явились, подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Враховуючи викладене, суд розглядає справу за відсутності не з`явившихся учасників справи.

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в Заводський районний суд м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення заборгованості за договором позики та відсотків за прострочення грошового зобов`язання (справа № 487/65282/16-ц).

10.01.2017 року у цій справі постановлено ухвалу про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 в межах суми ціни позову 671175 грн, заборонивши його відчуження у будь-який спосіб.

12 січня 2017 року вказану ухвалу надіслано до виконання до Заводського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області.

18 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_11 , укладено договір дарування квартири за яким, ОСОБА_12 передала в дар, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., зареєстровано в реєстрі за № 37

У пункті 6 договору вказано, що цей договір вчинено за письмовою згодою чоловіка дарувальника, яким є ОСОБА_7 . У нотаріальній справі щодо посвідчення оскаржуваного договору дарування міститься заява, справжність підпису на якій посвідчена 18 січня 2017 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., згідно якої ОСОБА_7 дає свою згоду на укладення договору дарування спірної квартири його дружиною ОСОБА_2 (Том 1, а.с. 156, 159).

20.01.2017 відкрито виконавче провадження з виконання ухвали від 10.01.2017 (ВП № 53251557).

20 березня 2018 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 564904 грн суми боргу за договором позики та судові витрати в сумі 5649 грн.

31 травня 2018 року за вказаним рішенням виданий виконавчий лист.

23.07.2018 відкрито виконавче провадження № 56797974.

Позивач вважає, що договір дарування є фіктивним, тому просить визнати його недійсним та поновити право власності ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання наявності підстав для визнання договору дарування недійсним та поновлення права власності, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), зроблено висновок, що «для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків. Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Судом встановлено, що ОСОБА_2 уклала договір дарування після виникнення у неї обов`язку зі сплати боргу за договором позики від 07.12.2011, звернення до неї з позовом про розірвання договору, стягнення боргу та відсотків за прострочення грошового зобов`язання та після постановлення ухвали про накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 .

Факт невиконання договору позики підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від20.03.2018 та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Відтак встановлено, що ОСОБА_2 було відомо про існування невиконаного нею зобов`язання з повернення боргу позивачу, проте вона здійснила безоплатне відчуження квартири.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

За висновками Верховного Суду у постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитром, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Під час розгляду справи встановлено, що відчуження квартири відповідачкою відбулося після настання строку виконання зобов`язання за договором позики та звернення до суду із позовом. До того ж, оспорюваний договір укладено з матір`ю чоловіка відповідачки ОСОБА_2 , тобто з родичем.

Як встановлено з матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування від 18.01.2017, для посвідчення правочину була надана довідка ЖКП «БРИЗ» ЖЕК №1 станом на 12 січня 2017 року про зареєстрованих осіб, відповідно до якої, у кв. АДРЕСА_1 зареєстрована 1 особа ОСОБА_2 з 07.10.2010 (Том 1, а.с. 164).

Однак, згідно з відповіддю Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 1.08.2021 № 19.03.03-11/5295/20 (на виконання ухвали про витребування доказів), за відомостями з Реєстру з 10.01.2017 по теперішній час за вказаною в ухвалі адресою ( АДРЕСА_2 ) зареєстроване місце проживання: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (Том 3, а.с. 134-135).

Виходячи з того, що на час укладення договору у квартирі були зареєстровані неповнолітні діти, відповідачем ОСОБА_2 не було дотримано вимого ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України щодо отримання дозволу органу опіки та піклування.

Також встановлено, що ОСОБА_2 зі своєю родиною до сьогодні проживає у подарованому нею майні, що зокрема підтверджується висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради (Том 2, а.с. 145-146) та не заперечується сторонами.

Відповідно до довідки Березнегуватської селищної ради виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.09.2022, ОСОБА_3 з 10.03.2022 фактично проживає в АДРЕСА_3 , а.с. 47).

Також показами свідка ОСОБА_5 підтверджується, що ОСОБА_2 була обізнана про наміри позивача звернутись до суду із позовом про стягнення з нею боргу через невиконання умов договору позики, а ОСОБА_3 не мала наміру проживати у кв. АДРЕСА_1 .

Вказані доказі у своїй сукупності свідчать про те, що при укладенні оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення боргу.

Суд погоджується з доводами представника відповідача щодо необізнаності ОСОБА_2 про накладення арешту на нерухоме майно, оскільки ухвалу про арешт майна вона отримала 25.01.2017 (Том 3 а.с. 21,22), але ці доводи не змінюють висновків суду, оскільки відповідачу ОСОБА_2 було відомо про порушення нею зобов`язань за договором позики та наслідки такого порушення, про що свідчить рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.03.2018, відповідно до якого ОСОБА_2 визнала позов частково.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_3 з 29.11.2019 зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 , як на один з доказів реального виконання договору дарування, суд відхиляє, оскільки з досліджених судом та наведених вище доказів встановлено, що ОСОБА_3 була зареєстрована цій квартирі станом на 10.01.2017, тобто ще до укладення договору дарування. Надана представником відповідача копія паспорту ОСОБА_3 містить не всі сторінки паспорту, що унеможливлює встановлення дат реєстрації/зняття з реєстрації за певною адресою.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування, суд врахував, що:

1) відповідач відчужила майно після порушення строку виконання зобов`язань за договором позики, його належне виконання не відбулося, про що свідчить рішення суду. Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора;

2) майно відчужене на підставі безоплатного договору;

3) майно відчужено на користь близького родича, тобто фактично майно залишилось у сім`ї відповідача, однак не у його власності;

4) після відчуження майна позивач та її родина залишись проживати у цьому майні;

5) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем. У даному випадку обов`язок з доказування наявності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, покладається саме на боржника, тобто на відповідача ОСОБА_2 . Однак відповідач не подав до суду жодних доказів наявності у неї доходів, а також іншого рухомого та нерухомого майна, на які можна звернути стягнення для примусового виконання рішення суду, яке залишається невиконаним, що не заперечувалося відповідачем.

На переконання суду сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_2 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду прав та інтересам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на її майно як боржника.

Установивши, що оспорюваний договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Розглядаючи розподіл судових витрат, суд дійшов такого.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4653,23 грн та за заяву про забезпечення позову 352,40 грн, а всього 5005,63 грн.

Оскільки що позов задоволено повністю, з відповідачів на користь позивача належить стягнути судовий збір по 2502,82 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва, про визнання договору дарування недійсним і поновлення права власності на житлове приміщення задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 січня 2017 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А.

Поновити право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 2502,82 грн судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Робоча, 1.

Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 1.

Оган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 9.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2023 року.

Суддя: З.М. Сухаревич