Постанова № 1139750, 06.11.2007, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2007 р.

Справа № А-14/175-3/104

Господарський суд Івано-Франківської області у складі :

за позовом ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", 78400, вулиця Майданська, 5, місто Надвірна, Івано-Франківська область

до відповідача - 1 Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі, вулиця Визволення, 2, місто Надвірна, Івано-Франківська область

до відповідача - 2 Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області, вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ

Представники:

Від відповідача: Ільків Ірина Дмитрівна - головний державний податковий інспектор юридичного сектору ДПІ в Надвірнянському районі, (довіреність № 5092/10/10 від 14.06.2007 року)

Від відповідача: Дум"як Вікторія Олександрівна - головний державний податковий інспектор відділу супроводження справ у судах ДПА в Івано-Франківській області, (довіреність № 338/9/10-010-1/130 від 14.08.2006 року)

Від позивача: Кузюк Іван Юрійович - головний юрисконсульт, (довіреність № 01-68 від 21.12.2006 року)

СУТЬ СПРАВИ: подано позов про визнання недійсними податкове повідомлення - рішення Надвірнянської ОДПІ № 0000012600/0 від 09.01.2004року, визнання недійсним податкове повідомлення - рішення Надвірнянської ОДПІ № 0000022600/0 від 09.01.2004року, визнання недійсним рішенням Надвірнянської ОДПІ № 863/10/26-215 від 06.02.2004року; визнання недійсним рішення Надвірнянської ОДПІ № 864/10/26-215 від 06.02.2004року, визнання недійсним рішення ДПА в Івано-Франківській області № 1542/1025-019/22 від 03.03.2004року; визнання недійсним рішення ДПА в Івано-Франківській області №1544/10/25-019/23 від 03.03.2004року.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.06.2006року ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2005р в частині забезпечення позову та ухвалу цього ж суду від від 03 червня 2005року про зупинення провадження у справі № А-14/175, а також ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2005року скасовано.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Івано-Франкіської області від 19.07.2006 р. справа передана на розгляд судді Фрич Марії Миколаївні.

Ухвалою господарського суду від 15.08.2006р замінено відповідача по справі Надвірнянську ОДПІ її правонаступником-ДПІ в Надвірнянському районі Івано-Франківської обл., м.Надвірна, вул.Визволення,2, та закрито провадження у справі про визнання недійсними податкове повідомлення - рішення Надвірнянської ОДПІ № 0000012600/0 від 09.01.2004року, визнання недійсним податкове повідомлення - рішення Надвірнянської ОДПІ № 0000022600/0 від 09.01.2004року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2007р ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.06р у справі №А-14/175-3/104 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судових засіданнях у відповідності до ст.150 КАС України оголошувалась перерва.

Позивач позов підтримав. Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.

Відповідно до п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у редакції чинній на момент проведення перевірки, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків. Позивач вважає, що при винесенні податковим органом рішення про результати розгляду скарг №юр-147 та №юр -148від 16.01.2004р. та скарг №юр-546, № юр-547 від 13.02.2004р не врахований „конфлікт інтересів". Податковий орган в силу п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" був зобов"язаний прийняти рішення на користь позивача, оскільки мала місце неоднозначність (множинність) трактування його прав та обов'язків щодо сплати акцизного збору у період, який перевірявся. У період прийняття оскаржуваних актів мало місце неоднозначне розуміння та застосування положень Закону України "Про усунення, дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької - діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" від 17.12.2000 року №1457-111, тому відповідач при розгляді скарг на рішення, прийняті за результатами перевірки з питань правильності нарахування та сплати акцизного збору, порушив п.п. 4.4.1., п. 4.4. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-111, оскільки прийняв рішення не на користь позивача - платника податків.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що рішення № 863/10/26-215 , №864/10/26-215 від 06.02.04р та № 1542/10/25-019/22, № 1544/10/25-019/23 про результати розгляду скарг ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" не мають обов'язкового характеру, не породжують настання правового наслідку для позивача в зв'язку з чим оскаржуване рішення не може бути предметом спору в розумінні ст.12 ГПК України. Крім того вважає, що підстав для застосування у межах апеляційного узгодження п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не було. Відповідач не погоджується з твердженням ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" про те, що на момент апеляційного узгодження і на момент реалізації договорів щодо виробництва нафтопродуктів з давальницької сировини, укладених між ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ДП "Фірма "Фіаніт Альфа" існувало неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" чітко передбачає, хто є платником акцизного збору, що є об'єктом оподаткування та передбачена відповідальність за правильність обчислення і своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету. Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" чітко передбачено режим валютного регулювання та справляння податків (ст. 1 Закону), правило валютного регулювання та справляння податків (ст. 2 Закону), також передбачено як поширюється даний закон на підприємства з іноземними інвестиціями (ст. 5 Закону) і як виконується рішення судів про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями державних гарантій захисту іноземних інвестицій (ст. 7 Закону). Відповідач вважає, що п.п. 4.4.1 та 4.4 ст.4 вищевказаного Закону стосується лише процедури апеляційного узгодження, яка здійснюється контролюючими органами і не розповсюджується на процес розгляду спору в судовому порядку. Встановлені названим Законом принципи вирішення конфлікту інтересів можуть бути застосовані лише на стадії апеляційної процедури узгодження сум податкових зобов'язань та оскарження рішень контролюючих органів, які здійснюються в порядку, передбаченому ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами".

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідачем проведена документальна перевірка дотримання ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" вимог податкового та валютного законодавства за квітень - грудень 2002 року, червень 2003 року , за наслідками якої складено акт від 31 грудня 2003 року за № 766/23/120/1-00152230.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ДП "Фірма Фіаніт "Альфа" 01 червня 2001року уклали договори № 7-090070-01-17, № 7-090071-01-17, № 7-090072-01-17, № 7-090073-01-17, про переробку давальницької сировини, терміном дії до 31 грудня 2001 року, 21 грудня 2001року( укладено додаткові угоди щодо продовження дії названих договорів в 2002році). Згідно акту перевірки ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" в порушення ст.2,3,4 Декрету КМУ "Про акцизний збір" не нараховано та не сплачено в бюджет акцизного збору за квітень-грудень 2002року в сумі 37594435 грн.

За наслідками проведеної перевірки на підставі акту перевірки від 31.12.2003 року Надвірнянською оДПІ прийняті повідомлення-рішення № 0000012600/0 № 0000022600/0 від 09.01.2004р якими донараховано акцизний збір в сумі 20507668 грн. та 17086767 грн. всього 37594435 грн. та застосовано фінансові санкції в сумі 20507668 грн. та 17086767грн, всього 37594435 грн., за порушення п.а ст.3 ДКМУ "Про акцизний збір" № 18-92 від 26.12.92р ( зі змінами та доповненнями) пп.17.1.3, 17.1.6, п.17.1 ст.17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000р. Не погодившись з прийнятими рішеннями позивач, в порядку апеляційного узгодження, на підставі п.п.5.2.2 ст.5 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-111 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" подав начальнику Надвірнянської ОДПІ скарги на вищезазначені повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарг ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" №юр-147 та №юр-148 від 16.01.2004р. начальником Надвірнянської ОДПІ прийняті рішення № 863/10/26-215 від 06.02.2004 р. та № 863/10/26-215 від 06.02.2004 р., якими залишені без змін повідомлення-рішення № 0000012600/0 та № 0000022600/0 від 09.01.2004р., а скарги без задоволення.

13.02.2004року в порядку права на повторне оскарження рішень контролюючого органу ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" за №юр-546, №юр-547 звернулося до Голови Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області зі скаргами на вищевказані рішення Надвірнянської оДПІ. Відповідно до рішень ДПА в Івано-Франківській області №№ 1544/10/25-019/23 та № 1542/10/25-019/22 від 03.03.2004року зазначені скарги залишені без задоволення, а рішення Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції, що оскаржувалися залишені без змін.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість тверджень відповідача, що оскаржувані рішення про результати розгляду скарг не можуть бути предметом спору. При цьому суд виходить з того, що акт державного чи іншого органу, в розумінні статті 12 ГПК України, - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Пунктом 9 „Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби" (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 02.03.2001 N 82 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

15.03.2001 за N 238/5429) державна податкова адміністрація (інспекція) при розгляді скарги (заяви) платника податків перевіряє законність і обґрунтованість рішення (податкового повідомлення), що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:

1) залишає рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, без змін, а скаргу (заяву) без задоволення;

2) скасовує в певній частині рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і не задовольняє скаргу (заяву) платника податків в певній частині;

3) скасовує рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і задовольняє скаргу (заяву) платника податків;

4) про податковий компроміс.

У спірному випадку відповідачем були прийняті рішення № 863/10/26-215 від 06.02.2004 р. та № 864/10/26-215 від 06.02.2004 р. про залишення повідомлень-рішень, які оскаржувалися, без змін, а скарг без задоволення. Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 „Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків" (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21.06.2001 N 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758) прийняті в даному випадку рішення є підставою для складення та направлення платнику податків податкового повідомлення :

- з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного у раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер раніше надісланого податкового повідомлення та через дріб номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої, тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що оскаржувані рішення про результати розгляду скарг породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Прийняті в даному випадку рішення про результати розгляду скарг є обов"язковими для податкового органу, оскільки є підставою для складення та направлення платнику податків податкових повідомлень, в яких для позивача встановлюються нові граничні терміни сплати податкових зобов'язань, а відповідно є обов'язковими і для позивача, оскільки у нього виникає обов'язок сплатити суми податкових зобов'язань до закінчення встановленого граничного терміну.

Крім того, доводи відповідача про те, що рішення про результати розгляду скарг не мають обов'язкового характеру, не породжують правових наслідків для позивача, не узгоджуються з положеннями ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 встановлено, що процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

Відповідно до п.5.2. ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який визначає процедуру апеляційного узгодження податкового зобов'язання, передбачає право платника податків оскаржувати окрім рішення, якщо на його думку, податковий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання, будь-яке інше рішення податкового органу, що суперечить законодавству. При цьому застосування процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання не обмежує платника податку у його праві звернутися до суду із заявою про визнання недійсним такого рішення податкового органу. Такий висновок суду узгоджується з положеннями ч.11 ст.124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

На момент прийняття рішень Надвірнянської ОДПІ № 863/10/26-215 від 06.02.2004 р. та № 864/10/26-215 від 06.02.2004 р. про результати розгляду скарг ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття"' №юр-147 та № юр- 148 від 16.01.2004 р. підпунктом 4.4.1 (конфлікт інтересів) Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків.

У разі наявності випадку, який розглядається як конфлікт інтересів в розумінні припису підпункту 4.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", рішення у такій правовій ситуації повинно прийматись на користь платника і прийняття такого рішення є обов'язком податкового органу.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що підстави для застосування п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" на момент прийняття оскаржуваних рішень були відсутні, враховуючи наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 31.12.2003 р., протягом квітня - грудня 2002р та червень 2003р. з прочерками, ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" переробляло давальницьку нафту, отриману від дочірнього підприємства спільного виробничо-інвестиційного підприємства АТ „Фірма Фіаніт „ фірми „Фіаніт Альфа", яке є дочірнім підприємством спільного виробничо-інвестиційного підприємства АТ "Фірма Фіаніт". Останнє, в свою чергу, є підприємством з іноземними інвестиціями, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію іноземної інвестиції в "Фірму Фіаніт" від 08.09.1992року.

Відповідно до пунктів 10.2 укладених договорів № 7-090070-01-17, № 7-090071-01-17, № 7-090072-01-17, № 7-090073-01-17, замовник ( ДП "Фірма Фіаніт Альфа") до початку відвантаження вироблених нафтопродуктів здійснює перерахування акцизного збору на всі підакцизні товари ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття".

В процесі виконання зазначених договорів між ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ДП "Фірма Фіаніт Альфа" виник спір стосовно застосування згаданих пунктів 10.2., внаслідок чого ДП "Фірма Фіаніт Альфа" заявило позов про визнання недійсними вищезазначених договорів. Рішенням арбітражного суду Івано-Франківської області у справі № 8/194 від 26.06.2001р ВАТ "Нафтохімік Прикарпаппя" було зобов'язано відвантажувати ДП "Фіаніт Альфа" нафтопродукти, виготовлені за вищевказаними договорами, без попередньої оплати акцизного збору та подання письмового підтвердження банківської установи про перерахування, вважаючи, що вироблений, переданий та відвантажений нафтопродукт не є об'єктом оподаткування акцизним збором для ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" в рамках вищезазначених договорів.

Згідно із ст.1 Декрету Кабінету Міністрів „Про акцизний збір" акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів.

Визначаючи ст.2 Декрету КМУ виробника (переробника) підакцизної продукції платником акцизного збору, ст.6 Декрету визначено як саме такий платник вказаний збір сплачує:

- власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі. Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, його власнику або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника).

Тобто, ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір" одночасно встановлено і обов"язок замовника сплатити акцизний збір виробнику.

З урахуванням вказаних норм Декрету, наявність чи відсутність у позивача -„виробника (переробника) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини,, обов"язку по нарахуванню, стягненню та сплаті до бюджету акцизного збору залежить від наявності у „замовника" обов"язку перераховувати йому відповідну суму акцизного збору, так як сплата виробником (переробником) акцизного збору власними коштами, без включення його сум до ціни товарів, суперечить встановленому статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів „Про акцизний збір" визначенню акцизного збору як непрямого податку і не відповідає економічному змісту такого податку.

На момент реєстрації іноземної інвестиції в дочірнє підприємство спільне виробничо- інвестиційне підприємство АТ „Фірма Фіаніт „ фірми „Фіаніт Альфа" 8 вересня 1992 року порядок сплати акцизного збору визначався Законом України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року.

Таким чином, внаслідок застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій - застосування на вимогу іноземного інвестора спеціального законодавства, що діяло на момент реєстрації інвестицій впродовж 10 років, до контрагента ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" - дочірнього підприємства спільного виробничо-інвестиційного підприємство АТ „Фірма Фіаніт „ фірми „Фіаніт Альфа", інакше визначалися і обов'язки ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" по сплаті акцизного збору, оскільки контрагент не був зобов'язаний перераховувати позивачу суми акцизного збору, так як на нього поширювався Закон України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року. Статтею 2 Закону України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року платниками акцизного збору визначалися суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують на території України підакцизні товари, а ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" реалізацію таких товарів не здійснював, а тільки надавав послуги з їх переробки.

Закон України N 1457-ІП від 17 лютого 2000 року „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" в редакції з 17.12.2000 р. по 20.12.2001 р. (до внесення змін Законом України від 20 грудня 2001 року N 2899-Ш) жодних обмежень щодо виконання судових рішень про застосування державних гарантій захисту інвестицій до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів не містив. Відповідно до ст.124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, будь-яких підстав для невиконання Ухвал Верховного Суду України від 25 жовтня 2000 року та від 12 квітня 2001 року не було.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 20 грудня 2001 року N 2899-Ш, який набрав чинності 9 січня 2002 року, внесено зміни до Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та Закону України "Про інвестиційну діяльність", зокрема:

- стаття 7 викладена в новій редакції - визначено інший порядок набрання чинності статтями 1- 4 та абзацом першим статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" з дня введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування", тобто надано статтям 1-4 та абзацу першому статті 5 Закону зворотну дію;

- доповнено ст.7 Закону частиною щодо виконання судових рішеннь про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій, винесених на підставі законодавчих актів, зазначених у статті 4 Закону України Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" виключно в частині, що не суперечить вказаному Закону;

- також внесено зміни до абзацу четвертого частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", згідно з якими державні гарантії захисту інвестицій визначено як систему правових норм, "які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів)".

Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 N 1-рп/2002 у справі N 1-17/2002 (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) зі зміною, внесеною Ухвалою Конституційного Суду України від 14.03.2002 N З-уп/2002, приводом для розгляду справи згідно зі статтями 38, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень зазначених норм законів України. Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала практична необхідність у з'ясуванні та роз'ясненні положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", частини першої ст.19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", зумовлена складністю розуміння та застосування окремих положень Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження". Тлумачення відповідних положень Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та Закону України "Про інвестиційну діяльність" здійснено Конституційним Судом України з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 20 грудня 2001 року N 2899-ІИ, який набрав чинності 9 січня 2002 року.

Одне з питань поставлених на вирішення Конституційного Суду України стосувалося саме застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій:

як узгоджуються між собою норми зазначених законів, а саме: частина перша статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частина перша статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", тобто чи передбачає застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій, встановлених законами України, які діяли на момент реєстрації іноземних інвестицій, надання підприємствам з іноземними інвестиціями податкових та інших пільг, що були передбачені раніше спеціальним законодавством.

Наведені обставини свідчать, що у період за який проводилася перевірка позивача податковим органом застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій до дочірнього підприємства спільного виробничо-інвестиційного підприємство АТ „Фірма Фіаніт „ фірми „Фіаніт Альфа" було не однозначним. Відповідно і не було однозначно встановлено яке податкове законодавство на нього поширювалося: чинне на момент реєстрації інвестиції - 8 вересня 1992 року, зокрема, Закон України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року чи Декрет Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. №18-92 „Про акцизний збір". Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що трактування прав та обов"язків ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" щодо сплати акцизного збору у вищевказаний період було неоднозначним (множинним).

За наведених обставин, в силу п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, що була чинна на момент розгляду скарг) відповідач був зобов"язаний у межах апеляційного узгодження прийняти рішення про задоволення скарг.

Відтак, при прийнятті оскаржуваних рішень № 863/10/26-215, №864/10/26-215 від 06.02.04р, № 1544/10/25-019/23, № 1542/10/25-019/23 від 03.03.04р., про результати розгляду скарг ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" №юр-147, №юр-148 від 16.01.04р., № юр-546, № юр - 547 від 13.02.04р, податковим органом наведені позивачем обставини враховані не були, жодної оцінки їм не надано, оскаржувані рішення про результати розгляду скарг не містять достатніх висновків щодо наявності чи відсутності підстав для застосування п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

На момент прийняття оскаржуваних рішень застосування п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було можливим тільки в межах процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання, яка здійснювалася податковими органами, і позивач інакше ніж в процедурі апеляційного узгодження не міг реалізувати встановлений Законом принцип „конфлікту інтересів" - встановлення переваги інтересів платника податків у певній правовій ситуації (у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів). --

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що оскаржувані рішення № 863/10/26-215, №864/10/26-215 від 06.02.04р., № 1542/10/25-019/22, №1544/10/25-019/23 від 03.03.04р. про результати розгляду не відповідають вимогам Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", порушують інтереси позивача.

За наведених обставин, вимоги про визнання недійсними рішень Надвірнянської ОДШ № 863/10/26-215, №864/10/26-215 від 06.02.04р., та рішення ДПА в Івано-Франківській області № 1542/10/25-019/22, № 1544/10/25-019/23 від 03.03.2004р про результати розгляду скарг ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" № юр-147, № юр-148 від 16.01.2004р. та № юр-546, №юр-547 від 13.02.04р обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.124 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закон України „Про акцизний збір", ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задоволити.

Визнати нечинним рішенням Надвірнянської ОДПІ № 863/10/26-215 від 06.02.2004року; визнання нечинним рішення Надвірнянської ОДПІ № 864/10/26-215 від 06.02.2004року, визнання нечинним рішення ДПА в Івано-Франківській області № 1542/1025-019/22 від 03.03.2004року; визнання нечинним рішення ДПА в Івано-Франківській області №1544/10/25-019/23 від 03.03.2004року.

На постанову господарського суду, яка не набрала законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) постанови через місцевий господарський суд.

постанова підписана 14.11.07

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______