Рішення № 113954679, 26.09.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023м. ДніпроСправа № 904/2693/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", м. Київ в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", м. Вільногірськ, Дніпропетровської області

до Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ, Кам`янський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення питною водою № 204-2 від 31.01.2019 у загальному розмірі 9 500 037,54 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА:

Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від імені якого виступає філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі-Позивач) звернулося до Господарського суд Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі-Відповідач) заборгованість за договором про надання послуг із забезпечення питною водою № 204-2 від 31.01.2019 у загальному розмірі 9 500 037,54 грн., яка складається з наступних сум: основний борг у розмірі 6 520 833,00 грн., пеня у розмірі 731 628,92 грн., 3% річних у розмірі 287 332,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 960 243,38 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 142 500,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду від 29.05.2023 усунути недоліки позовної заяви, а саме надати опис вкладення у цінний лист (згідно переліку додатків доданих до позовної заяви) та фіскальний чек (оригінали або належним чином засвідчені копії), які підтверджують факт відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.

20.06.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області позивачем подано лист про усунення недоліків позовної заяви та долучення до матеріалів справи доказів за вих. №234/1713 від 12.06.2023.

Позивачем вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 виконано.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання на 25.07.2023 о 11:20 год.

03.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. №288 від 29.06.2023.

19.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

21.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

24.07.2023 на електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

У призначене підготовче судове засідання 25.07.2023 представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 24.09.2023 та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 29.08.2023 о 11:40 год.

26.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

02.08.2023 та 11.08.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли заяви про розгляд справи без участі представника.

11.08.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суд Дніпропетровської області від 29.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.09.2023 о 11:10 год.

11.09.2023 на офіційну електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

25.09.2023 на офіційну електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

У призначене судове засідання 26.09.2023 представники сторін не з`явилися.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.09.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення питною водою № 204-2 від 31.01.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у період з 01.07.2021 по 31.12.2021 послуги із забезпечення споживача питною водою, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 9 50 037,54 грн. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 11.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 31.08.2021 по 31.07.2022 в сумі 731 628,92 грн. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 31.08.2021 по 26.04.2023 у сумі 287 332,24 грн., а також інфляційні втрати за період з 01.09.2021 по 28.02.2023 у сумі 1 960 243,38 грн.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, крім коштів, що містяться на рахунках зі спеціальним режимом використання, оскільки на ці кошти не було накладено арешт.

Щодо відстрочення виконання рішення, позивач вважає прохання передчасним, оскільки дане питання розглядається вирішується вже після закінчення розгляду справи по суті, на стадії виконання рішення.

Позиція відповідача

Відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив, що заборгованість в розмірі 6 520 833,00 грн. виникла не з його вини, неможливість сплати за поставлену воду виникла в зв`язку з арештом рахунків відповідача, що накладений органами виконавчої служби за заявами позивача.

У зв`язку з цим, відповідач просить врахувати його фінансовий стан та відмовити у стягненні пені.

Також відповідач просить відстрочити виконання рішення на 1 рік.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Предметом доказування у даній справі є наявність або відсутність порушення відповідачем умов договору № 204-2 від 31.01.2019, в частині розрахунків; наявність або відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, наявність підстав для зменшення пені та відстрочення виконання рішення.

31.01.2019 між Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - виробник, позивач) та Комунальним підприємством "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - споживач, відповідач) укладено договір № 204-2 про надання послуг із забезпечення питної води (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених Договором, виробник бере на себе зобов`язання надати послуги із забезпечення споживача питною водою, відповідно до Закону України "Про питну воду та водопостачання", "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" затверджених наказом №190 від 27.06.2008 Міністерства з питань ЖКГ України зі змінами та доповненнями (далі - Правил), а споживач зобов`язується оплатити надані послуги.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що виробник бере на себе зобов`язання по забезпеченню споживача питною водою в обсязі 2 300 тис.м.3/рік, згідно з розрахунками об`ємів споживання води помісячно (Додаток №1).

У відповідності до п.п. 2.1 та 2.2 Договору тариф на послуги з постачання питної води по категоріям становить: - тариф без ПДВ 8,55 грн за м3, тариф з ПДВ -10,26 грн за м3.

Сума договору складає 23 598 000,00, у т.ч. ПДВ 3 933 000,00 грн.

Облік відпущеної води здійснюється засобами вимірювальної техніки, які пройшли державну метрологічну повірку та занесені до Державного реєстру (п. 3.1. договору).

Зняття показань водолічильника здійснюється представником виробника в присутності споживача або самим споживачем в останній день поточного місяця (п. 3.4 договору).

Фактична кількість питної води, узгоджується в Акті приймання-передачі наданих послуг, який підписується у двох примірниках уповноваженими представниками виробника і споживача в останній дань поточного місяця та передається споживачу разом з рахунком (пункт 3.6 Договору).

Згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплату за надані послуги з поставки питної води споживач робить на підставі рахунків на оплату, виставлених виробником, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг.

Пунктами 4.3, 4.4. Договору сторони узгодили, що рахунки за надані послуги підлягають оплаті споживачем у національній валюті України - гривні.

Надані послуги підлягають оплаті споживачем протягом 30-ти календарних днів після закінчення місяця, в якому надавалися послуги.

Відповідно до пункту 10.1. договір набирає чинності з моменту його підписання та розповсюджується на правовідносини між сторонами, які виникли з 01.01.2019 та діє до 31.12.2019.

Договір вважається переукладеним на кожен наступний рік на таких же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п. 10.3 договору).

03.09.2019 між позивачем та відповідачем підписана Додаткова угода №1 до договору №204-2 від 31.01.2019, в якій сторони внесли змінити до договору, а саме до розділу 14.

На виконання умов Договору у період з 01.07.2021 по 31.12.2021 позивачем надано відповідачу послуги по забезпеченню питною водою в обсязі 635558,7720 м3 на загальну суму 6 520 833,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

-№ ОУс-000430 від 31.07.2021 на суму 1 327 582,44 грн.;

-№ ОУс-000450 від 31.08.2021 на суму 1 303 543,26 грн.;

-№ ОУс-000554 від 30.09.2021 на суму 1 260 902,70 грн.;

-№ ОУс-000615 від 31.10.2021 на суму 868 003,72 грн.;

-№ ОУс-000671 від 30.11.2021 на суму 879 965,52 грн.;

-№ ОУс-000328 від 31.12.2021 на суму 880 835,36 грн.

Матеріали справи містять виставлені позивачем відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 6 520 833,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не здійснив, внаслідок чого заборгованість останнього складає 6 520 833,00 грн.

В порядку досудового врегулювання спору 14.02.2022 позивач направив (вих. №234/735), а відповідач 18.02.2022 отримав претензію про погашення заборгованості за договором. Однак відповідач заборгованість не погасив.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами (позивачем та відповідачем) погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами представника позивача та відповідача і скріплений печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором з надання послуг із забезпечення питною водою.

Отже двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору виконавець взяв на себе зобов`язання надати послугу із забезпечення споживача технічною водою, а відповідач (споживач) взяв на себе зустрічний обов`язок з оплати наданих позивачем послуг.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг із забезпечення питною водою на загальну суму 6 520 833,00 грн.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплату за надані послуги із забезпечення технічною водою споживач здійснює на підставі рахунків на оплату, наданих виробником, відповідно до акту наданих послуг (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору рахунок за надані послуги підлягає оплаті споживачем у національній валюті України - гривні.

Пунктом 4.4 договору визначено, що надані послуги підлягають оплаті споживачем протягом 30-ти календарних днів після закінчення місяця у якому надавалися послуги.

Отже, строк оплати послуг наданих у період з липня 2022 року до грудня 2022 року є таким, що настав.

Доказів оплати послуг із забезпечення питною водою в сумі 6 520 833,00 грн відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 6 520 833,00 грн є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 731 628,92 грн., 3% річних у розмірі 287 332,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 960 243,38 грн.

Щодо стягнення пені.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 731 628,92 грн за період з 31.08.2021 по 31.07.2022.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Споживач несе відповідальність за несвоєчасну оплату за надані послуги. Споживач сплачує виробнику пеню, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування непі починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання споживачем своїх зобов`язань.

Відповідач контррозрахунку не надав, однак заперечує проти стягнення пені посилаючись на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України 17 березня 2020 року № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Оцінивши заперечення відповідача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення дія цього Закону поширюється на всіх суб`єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об`єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення.

Суб`єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є:

- органи державної влади, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення;

- органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення;

- підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення;

- споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення об`єктами правового регулювання у сфері питної води та питного водопостачання є суспільні відносини з питань, зокрема, господарської діяльності з централізованого та нецентралізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення:

- споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб;

- питна вода - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам. Питна вода не вважається харчовим продуктом в системі питного водопостачання та в пунктах відповідності якості питної води;

- водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод;

- централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води;

- нецентралізоване питне водопостачання - забезпечення індивідуальних споживачів питною водою з джерел питного водопостачання, за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та постачання фасованої питної води.

У офіційному виданні Голос України №231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 №2189-VІІІ.

Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закон України Про житлово-комунальні послуги набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 01.05.2019, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.

Згідно з ч. ч. 1, 3 статті 2 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 №2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За приписами ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України Про житлово-комунальні послуги, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги).

Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги).

Тобто, зазначеними нормами визначена обов`язкова ознака споживача комунальних послуг, а саме: споживачем комунальних послуг може бути фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником), користувачем нерухомого майна, отримує послугу для власних потреб, відповідне обладнання приміщення якої приєднане, або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем, або юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Аналізуючи положення Закону України Про житлово-комунальні послуги та беручи до уваги положення укладеного між сторонами договору, суд доходить висновку, що відповідач не підпадає під визначення споживача (індивідуального або колективного) саме комунальної послуги /постачання теплової енергії/, отриманої за укладеним з позивачем договором.

Суд бере до уваги, що метою діяльності відповідача - Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області є надання житлово-комунальних послуг, зокрема транспортування питної води до споживачів міста (п. 2.1, 2.3 Статуту, розміщеному на офіційній веб сторінці Вільногірської міської ради Дніпропетровської області).

Відповідач у відзиві також вказав, що згідно з рішенням виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 25.10.2016 №380/0/7-16 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 21.04.2015 №159/0/7-15 Про затвердження схеми питного водопостачання міста та визначення виконавця послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в м. Вільногірськ затверджено схему питного водопостачання, згідно з якою позивач є виробником, а відповідач транспортувальником (постачальником), тобто доставляє воду до споживачів міста.

Згідно з Статутом, зокрема розділом 5, Комунальне підприємство "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку.

Відтак, відповідач не є колективним споживачем комунальних послуг, а діє у власних інтересах, метою яких є отримання прибутку, зокрема, від постачання питної води споживачам.

При цьому, суд акцентує увагу, що отримання від позивача відповідачем питної води для подальшого її постачання споживачам вказує на те, що у даному випадку відповідач є підприємством питного водопостачання, а не споживачем комунальної послуги в розумінні Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Суд бере до уваги, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який діяв до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№530-1Х) на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Суд акцентує увагу, що відповідач не є споживачем саме комунальної послуги у визначенні наведеному у Законі України Про житлово-комунальні послуги та не отримував від позивача житлово-комунальних послуг. Метою діяльності відповідача - Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області є надання житлово-комунальних послуг, зокрема транспортування питної води до споживачів міста (п. 2.1, 2.3 Статуту). Відповідач є транспортувальником (постачальником), тобто доставляє воду до споживачів міста.

При цьому пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" заборонено нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, незалежно від того фізичною чи юридичною особою допущено несвоєчасне здійснення відповідних платежів, однак такі особи мають бути споживачами житлово-комунальних послуг.

Виходячи з умов укладеного між сторонами договору, відповідач не є споживачем комунальних послуг в розумінні Закону України Про житлово-комунальні послуги, що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин між сторонами вищевказаних положень закону про заборону нарахування штрафних санкцій в період дії карантину.

Таким чином до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення п.п. 4 п. 3 розділу II Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), оскільки даний Закон забороняє нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а відповідач у спірних правовідносинах не є споживачем житлово-комунальних послуг (подібні правові позиції викладені у постановах Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №911/2215/22, Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2023 у справі №904/364/22).

Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (Указ затверджено Законом №2102-ІХ від 24.02.2022) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено і на теперішній час.

Постановою КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 встановлено, зокрема, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до абз. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин сторін /від 05.03.2022/) до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Згідно до п.2 цієї постанови вона набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Суд зауважує, що отримавши за укладеним з позивачем договором питну воду відповідач її постачає, зокрема, такій категорії споживачів як населення, отже кінцевим споживачем води є, зокрема, населення, якому в силу приписів Постанови КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Оскільки відповідач не відноситься до категорії населення та не визнається судом споживачем комунальних послуг в розумінні визначення наведеного в Законі України Про житлово-комунальні послуги суд доходить висновку, що приписи Постанови КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 на відповідача не розповсюджуються.

Більш того, матеріали справи не містять і доказів того, що саме така категорія споживачів комунальних послуг як населення несвоєчасно та/або не в повному обсязі вносить плату за житлово-комунальні послуги саме відповідачу як безпосередньому постачальнику питної води, зокрема, такій категорії споживачів як населення.

Також господарський суд дійшов висновку, що положення постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 не можуть застосовуватися у даній справі, оскільки не розповсюджуються на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, тобто діяльність яких має на меті отримання прибутку (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №904/4862/22).

Відтак, посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, як на підставу заборони нарахуванню відповідачу штрафних санкцій, судом відхиляються, оскільки зазначеною вище постановою заборонено саме нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги та не розповсюджується на відносини юридичних осіб (аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі №910/14637/22).

На підтвердження правомірності такої позиції суд звертає увагу і на те, що відповідач у відзиві зазначає, що за укладеним з позивачем договором не отримує питну воду для власних потреб, а виконує функцію посередника між виробником питної води /тобто позивачем/ та кінцевими споживачами /тобто населенням, бюджетними установами, іншими споживачами/.

У пункті 11.2. договору сторони погодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасну оплату за надані послуги. Споживач сплачує виробнику пеню в розмірі яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання споживачем своїх зобов`язань.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак суд врахував, що відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були правильно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду здійснено правильно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 731 628,92 грн. заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Щодо зменшення пені.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого він підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Відтак, суд, ухвалюючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість зменшити розмір пені на 30 % для забезпечення балансу інтересів сторін та стягнути з відповідача пеню у розмірі 512 140,24 грн.

Щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 287 332,24 грн за період з 31.08.2021 по 26.04.2023 та інфляційних втрат у розмірі 1 960 243,38 грн за період з вересня 2021 по лютий 2023.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, приходить до висновку, що вони здійснені правильно та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п.2).

Відповідно до ч. 1, 3-5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Заява мотивована тим, що невиконання зобов`язань виникло з об`єктивних причин, пов`язаних із важким фінансовим становищем через відсутність можливості користуватись своїми коштами. Відповідач вказує на неспівмірність нарахованих сум та відсутність збитків позивача. З урахуванням фінансового стану, необхідності дотримання балансу майнових та інших інтересів сторін, засад справедливості і розумності, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на один рік.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов`язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Більше того, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Зважаючи на те, що: заявником з моменту настання строку оплати наданих послуг, не вчинено жодних дій, направлених на добровільну сплату, навіть частково, заборгованості перед позивачем або домовленості із останнім щодо спірної заборгованості; не надано жодних доказів того, що після закінчення строку відстрочки у відповідача буде можливість виконання рішення суду; відповідач просить не розстрочити виконання рішення суду, а відстрочити його на максимально допустимий законодавством строк - на один рік, вбачається спроба відповідача затягнути строки погашення наявного боргу, суд дійшов висновку про не доведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення суду.

Таким чином, заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення його, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на сторону без урахування зменшення цих сум.

Тому судовий збір у розмірі 142 500,56 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Молодіжна, буд. 53; код ЄДРПОУ 36489096) на користь Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; код ЄДРПОУ 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Степова, буд. 1; код ЄДРПОУ 39389830) основний борг у розмірі 6 520 833,00 грн., пеню у розмірі 731 628,92 грн., 3% річних у розмірі 287 332,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 960 243,38 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 142 500,56 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 05.10.2023.

Суддя В.Г. Бєлік