Рішення № 113952353, 11.09.2023, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/4978/23

Номер провадження 2/495/2754/2023

11 вересня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Анісімової Н.Д.,

при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гербей Андрій Анатолійович, до ОСОБА_2 , третя особа: Одеська товарна біржа, про визнання біржового договору купівлі-продажу дійним та визнання права власності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гербей Андрій Анатолійович, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання біржового договору купівлі-продажу дійним та визнання права власності, у якому просить суд визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,0 кв.м., житловою площею 49,8 кв.м., зареєстрований на Одеській товарній біржі в Журналі реєстрації біржових угод по нерухомості, реєстраційний номер № 2273/Б від 27 травня 1999 року, зареєстрований Білгород-Дністровський міжрайонним бюро технічної інвентаризації 08 червня 1999 року в реєстровій книзі № 1-138 за реєстровим номером № 555 дійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 травня 1999 року між ОСОБА_2 /відповідачем/ (далі продавець) та ОСОБА_3 (покупець), було укладено Договір № 2273/Б купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого Продавець продав, а Покупець купила житловий будинок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний договір укладено та зареєстровано на Одеській товарній біржі в Журналі реєстрації біржових угод по нерухомості, реєстраційний номер № 2273/Б від 27 травня 1999 року.

Вказаний Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2273/Б від 27 травня 1999 року було зареєстровано Білгород-Дністровським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 08 червня 1999 року в реєстровій книзі № 1-138 за реєстровим номером № 555, про що свідчить відповідний штамп у договорі.

Згідно технічного паспорту, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 127.0 кв.м., житлову площу 49.8 кв.м.

ОСОБА_3 , мати позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Те, що позивач є донькою своєї покійної мати ОСОБА_3 . прослідковується із її Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 виданий Петрівсько-Роменською сільською радою Гадяцького району Полтавської області від 29 квітня 1995 року.

Позивач в установленому порядку звернулась до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав, однак державним нотаріусом Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області Садановим О.В. було повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначений житловий будинок неможливо у зв`язку з тим, що у спадкодавця, ОСОБА_3 , право власності на вищевказаний будинок зареєстровано Білгород-Дністровським міжрайонним бюро технічної інвентаризації на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.1999 року № 2273/Б, укладеного Одеською товарною біржею, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. Таким чином, нотаріусом було надано лист-роз`яснення № 233/02-14 від 23.02.2023 року, в якому рекомендував звернутися до суду за захистом своїх прав та визначенням права власності на житловий будинок на своє ім`я.

Протягом всього часу, з моменту смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відкрито володіє та користуюся вищезазначеним житловим будинком, однак позбавлена можливості оформити право власності на зазначений житловий будинок, через те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2273/6 від 27 травня 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , нотаріально не посвідчений. Обов`язковість нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна була визначена з набранням чинності нового Цивільного кодексу України від 01.01.2004 року. На момент укладання Біржового договору таких вимог щодо нотаріального посвідчення договорів не встановлювалось.

На даний момент позивач бажає оформити право власності на вказаний житловий будинок, який залишився їй у спадок після смерті моєї мами, але зазначені зміни в чинному законодавстві призводять до неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.05.2023 року відкрито провадження у справі.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся шляхом оголошення про виклик та судовою повісткою, причини неявки суду невідомі.

Суд розглядає справу за відсутність позивача та відповідача, належним чином повідомлених про день та час судового розгляду справи, відповідно до наданої заяви, за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, чч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу, зокрема способом захисту може бути визнання права власності.

У разі порушення суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав позивач звернувся до суду.

Права чи інтерес мають бути захищені судом у неналежний спосіб, який є ефективним, тобто таким що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цим діяннями наслідками (п.57 постанови ВП ВС від 05.06.2018 року у справі №338/180/17).

За правилами статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідження наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилається на те, що 27 травня 1999 року між ОСОБА_2 /відповідачем/ та ОСОБА_3 , матір`ю позивача, було укладено Договір № 2273/Б купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого відповідач продав, ОСОБА_3 житловий будинок, що розташовани за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний договір було укладено та зареєстровано на Одеській товарній біржі в Журналі реєстрації біржових угод по нерухомості, реєстраційний номер № 2273/Б від 27 травня 1999 року. Крім того, вказаний Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2273/Б від 27 травня 1999 року було зареєстровано Білгород-Дністровським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 08 червня 1999 року в реєстровій книзі № 1-138 за реєстровим номером № 555, про що свідчить відповідний штамп у договорі.

Згодом ОСОБА_3 , мати позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 листопада 2021 року, актовий запис № 1525.

Факт того, що позивач є донькою своєї покійної мати ОСОБА_3 доведено її Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (у графі матір зазначено ОСОБА_3 ) та свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 виданий Петрівсько-Роменською сільською радою Гадяцького району Полтавської області від 29 квітня 1995 року (після укладення шлюбу ОСОБА_5 /позивача/ з ОСОБА_6 позивачу було присвоєно прізвище ОСОБА_7 ).

Позивач порядку звернулась до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав, однак державним нотаріусом Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області Садановим О.В. листом-роз`яснення № 233/02-14 від 23.02.2023 року було повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначений житловий будинок неможливо у зв`язку з тим, що у спадкодавця, ОСОБА_3 , право власності на вищевказаний будинок зареєстровано Білгород-Дністровським міжрайонним бюро технічної інвентаризації на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.1999 року № 2273/Б, укладеного Одеською товарною біржею, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу укладений 15 листопада 1996 року на біржі, то при вирішенні спору підлягають застосування положення ЦК Української РСР, Закону «Про товарну біржу».

Відповідно до ст. 1 Закону «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того ст. 2 закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарній біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених ст. 15 закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі, якщо являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасники є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням дня. При цьому слід зазначити, що чинним законодавством на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова. Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

У відповідності до ст. 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

На підставі ст. 42 ЦК УРСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Відповідно до статті 47 ЦК УРСР визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За змістом статті 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними умовами є ті умови договору, які визнанні за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно або сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 227 ЦК УРСР передбачалась обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 закону «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріально посвідченню.

Однак за загальним правилом, визначеним у статтями 47, 227 ЦК УРСР договори купівлі-продажу нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.

У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві. Згідно зі ст.ст. 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-пролажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте відповідно до ст. 15 Закону «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає, з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором, а відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Згідно з положеннями ст. 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто правові норми, закріплені цією статтею мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 Закону «Про товарну біржу» по відношенню угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер, тобто закон спеціальний переважає закон загальний.

Таким чином договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійним.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язується повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержану в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Подібні висновки містяться у постановах ВС від 01.04.2020 року в справі №754/1466/15-ц, від 26.11.2018 року в справах №205/8493/16-ц.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійними» від 28.07.78 року № 3 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року № 15) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійною судом. Відповідно до п. 4 цієї постанови, з підстав не додержання нотаріальної форми визнаються не дійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договору довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах, об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Враховуючи викладене, немає різниці, де фізична або юридичні особи уклали угоду на біржі чи поза нею, тому необхідно дотримуватись законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

Також відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно з частиною четвертою статті 656 ЦК України, яка діяла на час укладання біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України, яка діяла на час укладання біржової угоди купівлі-продажу частини спірної квартири, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що при вирішенні спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується із державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки договір купівлі-продажу не може бути визнаний дійсним, оскільки момент його вчинення відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язувався з державною реєстрацією, яка не відбулась. Укладений у такій формі договір купівлі-продажу не породжує для сторін прав і обов`язків й не може бути визнаний судом дійсним з підстав, заявлених позивачем.

Керуючись ст. 76-81,89,258-259,263-268,315 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гербей Андрій Анатолійович, до ОСОБА_2 , третя особа: Одеська товарна біржа, про визнання біржового договору купівлі-продажу дійним та визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Д. Анісімова