Рішення № 113919590, 04.10.2023, Чугуївський міський суд Харківської області

Дата ухвалення
04.10.2023
Номер справи
636/466/22
Номер документу
113919590
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/466/22 Провадження № 2/636/598/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04 жовтня 2023 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Гуменного З.І.,

секретаря судового засідання Селевко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення з житлового приміщення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, яка знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , та виселення з квартири.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу належить вказана квартира, в якій зареєстровані відповідачі, але фактично за місцем реєстрації не проживають з січня 2019 року, що можуть підтвердити свідки, комунальні послуги та інших витрат по утриманню будинку не сплачує, ніяких письмових домовленостей стосовно проживання у квартирі не було, тому просить визнати їх таким, що втратив право користування квартирою, та виселити їх.

Позивач надав суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток. Також, відповідачі викликалися до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідачі відзив не подали, тому наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, надано заяву про розгляд справи без участі представника.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи, відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Оцінивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є власником квартири,що знаходитьсяза адресом: АДРЕСА_1 ,на підставідоговору купівлі-продажувід 23.12.2005,на підтвердженнячого наданакопія договору та Витяг з Державного реєстру правочинів від 23.12.2005 (а.с. 9, 10). Також на підтвердження права власності надано реєстраційне посвідчення Чугуївського МБТІ від 13.01.2006 (а.с. 11).

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 6, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 14). Також реєстрація відповідачів у квартирі підтверджується копією будинкової книги для прописки громадян (а.с. 12, 13).

Позивачем суду надана довідка № 41 вуличного комітету № 13 від 05.06.2023 в тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають в квартирі протягом 3 років (а.с. 69). Також позивачем надана повторно копія будинкової книги, в якій зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зняті з реєстраційного обліку 06.06.2023 (а.с. 68).

Відповідно до ст. 71 ЖК України, право на житло за відсутнім громадянином зберігається протягом 6 місяців з часу вибуття.

Згідно до вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК України, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як зазначено у позові, відповідачі за місцем своєї реєстрації не проживають, житловою площею будинку не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на утримання квартири не сплачують, а тому правових підстав для подальшої їх реєстрації у квартирі позивача наразі немає, внаслідок чого відповідачів необхідно визнати такими, що втратили право користування вказаною квартирою, однак відповідачі самостійно знялися з реєстраційного обліку 06.06.2023 до прийняття судом рішення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

З урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до висновку про можливість задоволення позову в частині визнання осіб, такими що втратили право користування житловим приміщенням.

Щодо виселення відповідачів, суд зазначає наступне.

Вивчивши позовну заяву та дослідивши додані до неї документи, позивачем не надано жодного доказу щодо підстав виселення відповідачів. До того ж у позові позивачем зазначено, що відповідачі не проживають у квартирі тривалий час на протязі 2 років станом на день пред`явлення позову.

Суд погоджується з аргументами позивача у тій частині, що наявність осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій ним квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Однак зауважує, що право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачів, а відтак позбавлення права відповідачів на житло, з урахуванням відсутності у них іншого житла, не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети позову.

Наслідком втрати відповідачами права користування жилим приміщенням є фактично позбавленням їх права на житло, тобто виселення, і без надання їм іншого жилого приміщення виселення відповідачів не буде відповідати критеріям необхідності в демократичному суспільстві та легітимності мети перед перевагами власника нерухомого майна, який повинен був знати про ризики придбання такого майна.

Згідно із частиною четвертою статті 9ЖК Української PCP, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною четвертою статті 10ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - ЄСПЛ), на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пункт 1 статті 8 Конвенції, гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) сформулювала висновок про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Виселення має оцінюватися на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справі № 442/8188/19 (провадження № 61 -7095св21).

Частиною першою статті 405ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлове приміщення, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, а також ставлення відповідача до спірного житла.

Питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів, у тому числі, щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є принцип пропорційності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності та права користування.

Принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків та має інше житло.

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення, як і визнання такою, що втратила право користування житлом, буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У спірних правовідносинах при вирішенні питання позбавлення особи права користування житлом таке право має бути оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції із встановленням відповідності переслідуваній легітимній меті та з дотриманням балансу захисту інтересів як власника майна, так і члена її сім`ї.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду № 211/159/14-ц від 26.04.2023 року.

Як встановлено судом при розгляді справи, відповідачі були вселені і зареєстровані у спірній квартирі зі згоди власника як члени сім`ї. Крім того, відомостей, що відповідачі забезпечені іншим житлом, не надано. До того ж, суду не надані докази систематичності порушення відповідачами правил співжиття, яке робить неможливим для інших проживання в одній квартирі, як того вимагають положення ст. 116 ЖК України.

Таким чином, припинення права користування відповідачами спірним житлом не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції і не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки кожній особі, крім інших прав, гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла.

Аналізуючи вказані докази, суд приходить до переконання, що позивач не надав доказів, які б слугували підставою для виселення відповідачів без надання іншого житла.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового розміру складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (2481,00 грн.*0,4 = 992,00 грн.).

Дана позовна заява містить 4 вимоги немайнового характеру і позивачем сплачено судовий збір за 4 вимоги. Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тобто задоволено дві вимоги, то з відповідачів підлягає стягненню судовий збір за дві позовні вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 280-283, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення з житлового приміщення задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 .

В іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір у розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя -

Часті запитання

Який тип судового документу № 113919590 ?

Документ № 113919590 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 113919590 ?

Дата ухвалення - 04.10.2023

Яка форма судочинства по судовому документу № 113919590 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 113919590 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 113919590, Чугуївський міський суд Харківської області

Судове рішення № 113919590, Чугуївський міський суд Харківської області було прийнято 04.10.2023. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 113919590 відноситься до справи № 636/466/22

Це рішення відноситься до справи № 636/466/22. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 113919589
Наступний документ : 113919591