Рішення № 113904160, 12.06.2023, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/663/23

Провадження № 2/0203/663/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м.Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Пльохіної В.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати,

ВСТАНОВИВ:

06.02.2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 (представник позивача адвокат Черненков О.В.) з позовом до Дніпровської районної ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати, в якому позивач просить суд:

- стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але несплаченій заробітній платі у розмірі 28187,68 грн, середній заробіток у розмірі 97922,72 грн за весь час затримки виплати заробітної плати у період з 01.01.2022 року по 30.01.2023 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 1973,60 грн за сплату судового збору та 1000,00 грн за сплату гонорару за правову допомогу.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала у відповідача на посаді начальника відділу господарського забезпечення та архівної справи виконавчого апарату Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, та 31.12.2021 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 та ст. 44 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штатів. Відповідно до довідки №30 про заборгованість по заробітній платі від 12.08.2022 року ОСОБА_1 була нарахована, але не сплачена заробітна плата у розмірі 28187,68 грн, середній заробіток за час затримки заробітної плати складає 97922,72 грн. Розрахунок середньої заробітної плати за весь час затримки по день фактичного розрахунку проводиться на підставі п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати.

28.03.2023 року представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні, але вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з дати звільнення по 30.01.2023 року.

Так, представник відповідача зазначив, що з 17.07.2022 року набрала чинності нова редакція ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Тому відповідач вважає, що позивач має право на одержання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключно за період з 01.01.2022 року по 17.07.2022 року.

З приводу витрат на правову допомогу представник відповідача зазначив, що позивач не долучила до матеріалів справи доказів надання їй правової допомоги ОСОБА_2 . Тому на думку представника відповідача, витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

У судовому засіданні позивач у повному обсязі підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснила суду таким чином, як про це зазначено вище. Також позивач додатково долучила до матеріалів справи докази сплати за правову допомогу адвокату Черненкову О.В.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 13.02.2023 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судове засідання, призначене на 12.06.2023 року, з`явилась позивач.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, разом з відзивом на позов подав до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши думку позивача, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Під час судового засідання суд заслухав усні пояснення учасників справи, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухав заключне слово позивача.

12.06.2023 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.12.2021 року була звільнена з посади начальника відділу господарського забезпечення та архівної справи виконавчого апарату Дніпровської районної ради, у зв`язку зі скороченням штатної чисельності виконавчого апарату районної ради, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Це підтверджується копіями: розпорядження голови Дніпровської районної ради Дніпропетровської області від 31.12.2021 року №106-к, трудової книжки ОСОБА_1 від 29.09.1977 року.

Відповідно до довідки №30 від 12.08.2021 року про зарплату 2021 року ОСОБА_1 , загальний розмір заробітної плати позивача за листопад 2021 року, грудень 2021 року становить 28187,68 грн.

Відповідно до довідки про доходи від 24.01.2023 року за вих. №22-17/0/2-23, за період жовтень листопад 2021 року, середньомісячна заробітна плата складає 3346,33 грн, середньоденна заробітна плата складає 352,24 грн.

На підтвердження факту отримання правової допомоги адвоката Черненкова О.В. позивач надала суду копії: договору про надання правової допомоги від 27.01.2023 року, за змістом якого клієнт сплачує гонорар у розмірі 1000 грн в національній валюті за підготовку юридичних документів відповідно до п. 1 договору, датою оплати гонорару є дата підписання цього договору сторонами; оригінал квитанції №4 від 27.01.2023 року на суму 1000,00 грн; свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №1048 від 10.01.2002 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати, стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 43 Конституції Українигарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП Українипередбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зістаттею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06), концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР, до структури заробітної плати входить: основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з положеннями статті 22 Закону України «Про оплату праці», суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» надані роз`яснення, що, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц дійшов висновку, що суд має визначати суму середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Системний аналіз викладених вище норм чинного законодавства України дає суду підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, унаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів. Таке відрахування податків й обов`язкових платежів не погіршує становища працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки та збори.

Отже, згідно з вказаним вище правовим висновком, і зарплата, і середній заробіток, які стягуються судом на користь працівника з роботодавця, мають зазначатись судом без виключення з них податків і зборів, які сплачуються роботодавцем під час виконання рішення суду.

При цьому відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин 15.12.2021 року), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції станом на момент набрання чинності змінами від 19.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Так, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу заборгованості відповідача із нарахованої, але невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати, за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року включно та з моменту звільнення позивача 31.12.2021 року, а зміни до ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

При цьому частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року№1-рп/99(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі№ 6-2705цс16тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Саме така спрямованість цього принципу робить його важливою гарантією безпеки людини і громадянина, їх довіри до держави.

Аналіз викладеного вище вказує, що у спірних правовідносинах закон не має зворотної дії у часі, а зміни, що пом`якшують чи скасовують відповідальність юридичної особи, не можуть застосовуватись у спорі, що розглядається, та відповідна зворотна дія змін до КЗпП України не передбачена у статті 117 КЗпП.

Відповідно до вимог статей 12,81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 76,77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2статті 78 ЦПК Українивстановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведені належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 142 ЦПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з статті 1, частини 1 статті 3, частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини 3, частини 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до пунктів 5, 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 536,80 грн та на користь держави судовий збір у розмірі 536,80 грн, відповідно. При цьому позивачу підлягають поверненню з Державного бюджету України 536,80 грн, з урахуванням часткового визнання представником відповідача позовних вимог.

З приводу вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин 1 - 6 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 8 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно доположень статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1, частиною 3, частиною 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до статей 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 № 904/4507/18 (12-171гс19)).

Аналіз викладеного вище вказує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Так, як видно з наданих позивачем письмових доказів, на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, позивачу була надана професійна правнича допомога адвокатом Черненковим О.В. у розмірі 1000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач також надала суду копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцію про сплату гонорару адвокату.

Суд зазначає,що відповіднодо пунктів2частини 1статті 430ЦПК України,суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про необхідність задоволення у повному обсязі позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати, за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року включно у загальному розмірі 28187,68 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 01.01.2022 року по 30.01.2023 року включно у загальному розмірі 97922,72 грн.

Відповідно до вимог статті 133, 141, 142 ЦПК України, з відповідача на користь позивача та на користь держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн, відповідно, з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, та позивачу слід повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,80 грн.

Крім того, відповідно до вимог статті 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, тобто за листопад 2021 року у розмірі 13180,94 грн, слід допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 142, 206, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати задовольнити повністю.

Стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 42; код ЄДРПОУ 25019325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати, за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року включно у загальному розмірі 28187,68 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім гривень 68 копійок) (сума визначена з урахуванням проведених утримань з громадян податків, внесків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 42; код ЄДРПОУ 25019325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 01.01.2022 року по 30.01.2023 року включно у загальному розмірі 97922,72 грн (дев`яносто сім тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 72 копійки).

Стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 42; код ЄДРПОУ 25019325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 42; код ЄДРПОУ 25019325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).

Стягнути з Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 42; код ЄДРПОУ 25019325) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати за один місяць, а саме за листопад 2021 року у розмірі 13180,94 грн (тринадцять тисяч сто вісімдесят гривень 94 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 19.06.2023 року.

Суддя Ф.М. Ханієва