Ухвала суду № 113897067, 27.09.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2461/21

У Х В А Л А

з питань зупинення провадження

27 вересня 2023 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника позивача про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

23.02.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Львівської обласної прокуратури, в якому із врахуванням заяви про зміну предмету позову від 05.07.2023 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 23.12.2020 року №496к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №40 від 24.11.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , керівником Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області;

- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) в органах прокуратури України на посаді керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, про що внести запис в трудову книжку;

- стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.12.2020 по дату винесення судового рішення;

- визнати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що пройшов перший етап атестації складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- зобов`язати Офісу Генерального прокурора, допустити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до наступного етапу атестації «Складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2022, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 240 КАС України, у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин.

Постановою ВС у даній справі від 23.03.2023, задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022, а справу направлено для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

13.09.2023 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі № 380/2461/21 до ухвалення Конституційним Судом України рішень у справах за конституційною скаргою ОСОБА_2 в частині щодо відповідності Конституції України підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113) у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» від 15 червня 2021 року № 1554-IX (далі - Закон № 1554) у системному зв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII (далі - Закон № 1697) та за конституційною скаргою ОСОБА_3 з тим самим предметом оскарження.

Мотивація вказаного клопотання наступна:

Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 в частині щодо відповідності Конституції України підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113) у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочерговий заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» від 15 червня 2021 року № 1554-IX (далі - Закон № 1554) у системному зв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697).

Відповідно до оспорюваних приписів Закону № 113 прокурори, які на день набрання чинності цим законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 за умови «рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації» (підпункт 2 пункту 19 у редакції до внесення змін Законом № 1554).

Водночас згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 прокурора звільняють із посади у разі «ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури».

На думку автора клопотання, зазначене законодавче регулювання призвело до порушення права на працю та конституційних гарантій захисту від незаконного звільнення.

На розгляді Другого сенату Конституційного Суду України знаходиться справа за конституційною скаргою ОСОБА_3 з тим самим предметом оскарження.

Позивач та його представник вважають, що проводити розгляд даної справи до ухвалення рішень Конституційним Судом України рішень у зазначених вище справах неможливо, оскільки такі рішення будуть безпосередньо впливати на рішення у даній справі, оскільки в межах зазначених справ у конституційному провадженні вирішуватиметься питання відповідності Конституції України самого законодавчого положення, на підставі якого прокурори звільнялися через неуспішне проходження атестації.

Представник позивача в судовому засіданні клопотання про зупинення провадження у справі підтримав, надав суду додаткові пояснення, просив зупинити провадження у справі.

Відповідачі заперечили клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.

В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 826/25204/15 (постанова від 12.12.2019).

Частиною 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом У країни рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп у справі № 3/690-97 визначено, ще ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 19.11.2018 у справах № 755/4893/18 та № 755/18431/15-а, від 15.05.2019 у справі № 640/20317/16а, від 23.12.2019 у справі № № 814/1274/17, від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.

Зупинення провадження в справі спрямоване також на те, щоб обставини, що об`єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об`єктивний характер, не були такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених КАС України.

Спори щодо проходження/звільнення особи з публічної служби (трудові спори) пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу прокуратури - відповідача.

Представник відповідачів в судовому засіданні клопотання про зупинення провадження у справі заперечив.

При постановленні ухвали суд виходить з наступного:

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Доводи позивача про необхідність зупинити провадження в справі, обґрунтовані тим, що конституційність Закону № 113-ІХ та конституційність підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у системному зв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідних справ Конституційним Судом України є неможливим.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону № 113-IX, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності положень вказаного Закону може бути визнано необхідним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

Що стосується вищевказаних конституційних скарг, про які зазначає позивач, щодо відповідності Конституції України приписів підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» від 15.06.2021 № 1554-IX у системному зв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», то такі надійшли до Конституційного Суду України у 2023 і на даний час не розглянуті.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.

Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.

Суд ураховує те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 826/25204/15 та постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 200/5251/20-а, від 19.05.2021 у справі № 200/5360/20-а, від 19.05.2021 у справі № 360/2163/20.

Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах цієї категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицією ВС викладеною у постанові від 01.06.2023 у справі 160/6252/20.

За таких обставин клопотання позивача про зупинення провадження у справі не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 236, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника позивача про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала складена в повному обсязі 02.10.2023 року.

Суддя Гавдик З.В.